Довідник з української літератури

ЗОРОВА ПОЕЗІЯ

ЗОРОВА ПОЕЗІЯ (візуальна, графічна) — мистецький віщ, що синтезує літературний текст і елементи зорових видів мистецтва (графіка, живопис, декоративно-прикладне мистецтво, архітектура, математичні знаки та ін.) в одне естетичне ціле. Суть зорової поезії полягає в тому, що зовнішня зорова форма поетичного тексту не лише фіксує усну (звукову) форму, а й разом з нею утворює естетичну єдність, а також може мати цілком самодостатній зміст, що надає твору додаткової поетичної енергії. Зорову форму можна розглядати також як поетичний засіб нарівні з елементами просодії і троп. Будучи синтетичним утворенням, зорова поезія різною мірою поєднує літературні й зорові елементи, на основі чого виникають її різновиди.

Перші зразки зорової поезії відомі з античної літератури (Фестський диск, 1700 р. до н. е.; Вавилонський акровірш, акровіршові псалми). Значний вплив на становлення зорової поезії мали теоретичні принципи Симоніда („малюнок є німа поезія, а поезія — промовистий малюнок”), перефразований Горацієм як „малюнок — та сама поезія”. Більш традиційною зорова поезія стає від IV ст. до н. е. у творчості таких авторів, як Сіміас Родоський (фігурні вірші у вигляді сокири, яйця, крил), Теокріт (сірінга), Досіад (вівтар), Безантіній (вівтар). Зорові форми в поезії Середньовіччя набирають більш абстрактних ознак, цілком відповідаючи суті християнської релігії, що зверталася до сил невидимих, недосяжних, до Бога (вірш — квадрат, виділений вірш).

Становлення зорової поезії в багатьох європейських літературах припадає на період Відродження. Однак найсприятливішим ґрунтом стало Бароко з його особливою увагою до форми, синтезу, універсальності, декоративності, консептизму та ін. Зорова поезія у двох її видах — курйозній та емблематичній — залучалася до латиномовних поетик, що вивчалися у вищих навчальних закладах Європи. Крім релігійних, зорові образи виникали з повсякденного життя (меч, прапор, спис, амфора, гаманець, дерево, птах), як свідчення великих суспільних змін (сонце, зірка, глобус), па тему кохання (серце, троянда, весільний келих), увічнення пам'яті (піраміда, колона), присвяти на якусь подію, прославляння людських чеснот та ін.

Хоч елементи зорової поезії з'явилися вже в літературі Київської Русі (декоративне оформлення літер, фігурний текст, написи на предметах), проте як цілісне явище почала формуватися від другої половини XVI ст. у творчості багатьох авторів (Г. Чуй, Є. Беринда, Лазар Баранович, Д. Туптато, А. Кальнофойський, М. Довгалевський, Г. Сковорода та ін.). Найбільший внесок зробив І. Величковський, який у збірці „Млско...” (1691) теоретично обґрунтував функціонування зорової поезії і подав приклади більш як 20 жанрів (фігурний, узгоджений, співвідносний, онограматичний, квадратний, числовий вірш, вірш — лабіринт, ракові вірші та ін.).

Наступний етап у розвитку зорової поезії пов'язаний із модерними напрямами в мистецтві па початку XX ст. — футуризмом, дадаїзмом, сюрреалізмом. їхні представники, часто заперечуючи традиційні засоби версифікації, шукали нові засоби художнього відтворення і надавали значної уваги зоровій поезії (використання різних кольорів, шрифтів, математичних чисел, знаків тощо). Найпомітніший внесок зробив французький поет Г. Аполлінер, видавши книгу „Каліграми” (1918). В українській літературі цього періоду зорова поезія проявилась у творчості футуристів, лідер яких М. Семенко видав дві збірки „поезомалярств” — „Каблепоема за океан” (1920 — 1921) і „Моя мозаїка” (1922); А. Чужий зробив спробу використати зорові елементи в прозовому творі („Ведмідь полює за сонцем”, 1927 — 1928). Новий міжнародний рух зорової поезії, що виник у середині 1950-х років, дістав назву „конкретна поезія”. Будучи в основі своїй поєднанням текстової і графічної форм, конкретна поезія продовжила відхід від традиційної поетики до зосередження на мовному матеріалі, просторовому співвідношенні, динаміці статичного тексту. В українській літературі радянського періоду зорова поезія трактувалася як прояв формалізму і не мала належних умов для розпитку. Від 1960-х років вона продовжує традицію у творчості поетів як української діаспори (З. Бережан, Л. Госейко, Я. Балан), так і материкових поетів (М. Мірошниченко, В. Трубай, М. Король, Волхв Слововежа, М. Луговик, В. Мельник, А. Мойсеєнко, В. Лучук, І. Лучук, Н. Гончар, І. Іов та ін.). З 1998 р. видається часопис зорової поезії та поезографічного мистецтва „Зрима рима”.

Літ.: Величковський І. Твори. К., 1972; Довгалевський М. Поетика (Сад поетичний). К., 1973; Adler /., Enst V. Text als Figur. VCH Acta Humaniora, 1987; Higgins D. Pattern Poetry. Guide to Unknown Literature. New York University Press, 1987; Rypson Piotr Obraz slowa. Historia poezji wizualnej. Warszawa, 1989; Сорока M. Зорова поезія в українській літературі кінця XVI— XVIII ст. К., 1997.

М. Сорока