Довідник з української літератури

ІСТОРІЯ РУСІВ

„ІСТОРІЯ РУСІВ” — визначна пам'ятка української історичної прози й публіцистики, своєрідний історичний памфлет із виразно означеними ідеями — антитиранізмом та утвердженням природного права всіх народів на власну державність.

Час, місце написання твору, його автор на сьогодні точно не встановлені. Історичні події доведено до початку 1769 р. Про існування рукопису стало відомо науці наприкінці 20-х років XIX ст. Очевидно, „Історію русів” створено в останній третині XVIII ст., найвірогідніше — на початку 1790-х років (натяки на поділи Речі Посполитої, акт секуляризації монастирів, уживання слова „революція”, згадка про існування незалежних Венеційської й Генуезької республік, ліквідованих 1796 р.). У першій половині XIX ст. твір поширювався в рукописних списках. Уперше „Історію русів” опубліковано в Москві О. Бодянським 1846 р. під назвою: „Исторія русов или Малой Россіи. Сочиненіе Георгія Кониского, Архієпископа Белорускаго” (прізвище Кониського як автора було поставлено на деяких найдавніших списках). Авторство Г. Кониського переконливо заперечив М. Максимович у статті „Исторические письма о козаках приднепровских”. Інші вчені приписували твір Григорієві Полетиці (В. Іконников, Д. Дорошенко, М. Горбань), його синові Василю (В. Горленко, А. Єршов), канцлерові Російської імперії Олександру Безбородьку, в маєтку якого знайдено рукопис (П. Клепацький, А. Яковлів, М. Возняк), сотникові Архипу Худорбі (О. Оглоблин, прихильно ставиться В. Шевчук). Однак жодна з гіпотез не є переконливою.

„Історія русів” (під русами автор розуміє українців) відтворює вітчизняну історію (згадуються й найважливіші події світової) від найдавніших часів до російсько-турецької війни 1768 — 1774 рр. Зазначено, що слов'яни походять від Яфета й здавна проживають між Каспійським морем і Віслою. Стисло викладається історія Київської Русі. Автор ототожнює зі слов'янами скіфів, варягів, хозар, печенігів (різні назви давали їм грецькі історики Птолемей, Геродот та ін.), говорить про три хрещення України — Русі (апостолом Андрієм, Ольгою, Володимиром), називає імена найзначніших руських князів — Пагана, Кия, Аскольда і Діра, Ігоря, Святослава, Володимира (не згадує Олега). Нашестя Батия розглядається як страшне лихо, що змусило русів шукати підтримки у Великого князівства Литовського, щоб разом боронитися від татар. Україна — Русь при цьому зберігала всі свої права й вольності. Після з'єднання її з Польщею українська історія викладається за роками правління гетьманів. Розповідається про морські походи запорожців на Крим і Туреччину, їхні побут і звичаї тощо.

Критично оцінюється запровадження Брестської церковної унії 1596 р., що призвела до розколу й ворожнечі в українському народі. Яскраво змальовано козацькі національно-визвольні повстання та їхніх ватажків — Криштофа Косииського, якого ніби замурували в кам'яному стовпі; спаленого в мідному бику Северина Наливайка, Тараса Трясила, Павлюка, Остряницю.

Основне місце в творі посідає зображення визвольної війни українського народу на чолі з Богданом Хмельницьким, якому автор дає високу оцінку, вважає мудрою й розсудливою людиною, талановитим полководцем, уміщує йому панегірик. Багато рядків відведено роздумам гетьмана й старшини про майбутнє України: якщо Богдан Хмельницький і старі козаки виступають за союз із росіянами — єдиновірцями, то молодь, зокрема Іван Богун, гостро засуджує кріпацтво й тиранію в Московській імперії. З лука 1654 р. розглядається як союз „равный с равным и вольный с вольними”. Зі смутком і жалем говориться про смерть Богдана Хмельницького, подається його заповіт, дуже подібний до знаменитих слів Ярослава Мудрого про єдність і дружбу, „без чего ни какое царство и ни какое общество стоять не может”.

Яскраво проявляється антимонархічний і антикріпосницький характер твору в епізодах, присвячених подіям початку XVIII ст. Гостро засуджується політика Петра І та його придворних щодо України. Наголошуються високоосвіченість і розважливість Івана Мазепи, про якого, щоправда, говориться обережно. Суть своїх поглядів автор остаточно розкриває в експресивній промові Павла Полуботка перед царем.

Останні тридцять сторінок „Історії русів” відображають „палацові перевороти” в Росії та їхній вплив на долю України.

З історичного погляду твір не цілком достовірний, на що вказували М. Костомаров, О. Лазаревський, В. Антонович, В. Іконников. Автор часто використовує фольклорні елементи — перекази (про Хмельницького й Барабаша), народні думи, прислів'я і приказки, тричі цитує працю Вольтера „Історія Карла XII” (1731), звертається до античної міфології (зокрема, згадує міф про Енея).

„Історія русів” написана російською мовою з українізмами. У творі простежується певний синкретизм спілів — художнього, наукового, ораторського, епістолярного. Д. Чижевський „Історію русів” відносить до „української школи” в російській літературі, що неправильно: це твір російськомовної української літератури.

Поряд з „Енеїдою” І. Котляревського „Історія русів” завдяки своїй національно-визвольній спрямованості справила значний вплив на творчість українських письменників XIX ст. Відгомін твору відчувається в поезіях А. Метлинського та І. Срезневського, творах Є. Гребінки (поема „Богдан”, повість „Нежинский полковник Золотаренко”), М. Гоголя („Тарас Бульба”), М. Костомарова (трагедія „Переяславська ніч”; загублена драма „Косинський” і ряд віршів), П. Куліша („Михайло Чернышенко”), До „Історії русів” часто звертався Т. Шевченко. її мотиви відчуваються в поемах „Сон” („У всякого своя доля...”) і „Великий льох”, згадується твір у повісті „Близнецы”. Вплив „Історії русів” позначився також на історичних поемах С. Руданського, трагедії О. Барвінського „Павло Полуботок, наказний гетьман України”. Вилинула „Історія русів” на О. Пушкіна, представників „української школи” в польській літературі (М. Чайковського, С. Гощинського та ін.). „Історія русів” відіграла вирішальне значення в розвитку національної самосвідомості українського освіченого стану.

Літ.: Возняк М. С. Історія української літератури: У 3 т. Л., 1924. Т. 3; Возняк М. С. Псевдо-Кониський і псевдо-Полетика („История русов” у літературі й науці). Львів; Київ. 1939; Марченко М. І. Українська історіографія (з давніх часів до середини XIX ct.). К., 1959; Шевчук В. О. Нерозгадані таємниці „Історії Русів” // Історія Русів / Пер. І. Драча. К., 1991; Оглоблин О., Полонська-Василенко Н. та ін. Історія Русов // Дніпро. 1991. № 9; Палієнко М. Григорій Полетика // Історія України в особах IX—XVIII ст. К., 1993.

С. Лучканин