Довідник з української літератури

КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКИЙ ПАТЕРИК

КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКИЙ ПАТЕРИК - визначна пам'ятка давньоукраїнської агіографії.

До Патерика увійшли твори, присвячені історії Києво-Печерського монастиря, його ченцям, подвижникам і святим, він є цінним джерелом для вивчення історії середньовічної України. Текст Патерика неодноразово перероблювався і вдосконалювався, не втрачаючи при цьому своєї генетичної пов'язаності з оригіналом. Автори пам'ятки прагнули показати читачеві всю велич духовних устремлінь своїх персонажів, їх смиренність і жертовність, боротьбу з підступами бісівських сил. Центральною для середньовічних агіографів стала ідея утвердження київської релігійно-містичної традиції як духовного осердя українства, могутньої зброї у боротьбі з ворожою ідеологічною експансією. Зважаючи на складні суспільно-політичні реалії тих часів, ця ідея починає набувати виразного антикатолицького забарвлення. В „Історії української літератури” М. Грушевський справедливо зауважував: „Не „Слово о полку Ігоревім”, не „Закон і благодать”, не літопис, а Патерик став тим вічно відновлюваним, поширюваним, а з початком нашого друкарства — неустанно передруковуваним твором старого нашого письменства, „золотою книгою” українського письменного люду”.

Формування основного тексту пам'ятки дослідники відносять до другої половини XI — першої половини XIII ст. Воно нерозривно пов'язане зі становленням давньоукраїнського літописання, але автори враховують і досвід вітчизняної агіографії, а деякі сюжетні мотиви твору науковці пов'язують із перекладними агіографічними пам'ятками — Синайським, Скитським, Єгипетським патериками. В основу твору лягло листування між ченцем Києво-Печерської лаври Полікарпом і володимиро-суздальським єпископом Симоном. Полікарп був незадоволений своєю скромною роллю в монастирі й написав листа своєму другові Симону, в якому скаржився, що його принижують, зневажають його талант. У листі — відповіді Симон навів декілька оповідей з життя печерських ченців, які стали святими завдяки своїй смиренності та постійній праці. Оповідає Симон також і про історію спорудження Печерської церкви, прикрашання її іконами, про чудеса, що сталися під час цих подій. Лист Симона дуже вплинув на Полікарпа і той доповнив його низкою інших оповідей. Пізніше писання Симона та Полікарпа були об'єднані; на думку російського літературознавця О. Шахматова, цей текст було доповнено літописним „Словом про перших чорноризців печерських” (йдеться про оповідь, яка вміщена у „Повісті врем'яних літ” під 1074 р.). Структура Патерика незамкнена, рухлива, що дало можливість пізнішим авторам вносити зміни до тексту.

Києво-Печерський патерик складається з різних за жанром творів — житій, похвальних слів, зразків полемічної прози. Найдавніший з відомих нам списків Патерика датується 1406 р. і належить до Арсеніївської редакції твору. Цю редакцію пов'язують із діяльністю тверського єпископа Арсенія, який був вихідцем із Києво-Печерської лаври. Тут простежуються певні зміни у структурі твору — поява служби й похвали Феодосію Печерському, зміна порядку викладу матеріалу та ін. 1460 р. у Києво-Печерському монастирі створюється так звана Перша Касіянівська редакція твору, через два роки — Друга. Ці редакції внесли посутні зміни у структуру твору. Основною одиницею тексту стає „слово” — сюжетно замкнена частина твору, пов'язана з його загальним змістом. У Першій Касіянівській редакції вирізняють 35 слів, у Другій — 38. Послідовно дотримано принцип хронологічного розташування частин твору. Виразно простежуємося значне оновлення топіки пам'ятки, у „словах” вирізняються своєрідні метафоричні звороти, порівняння. Як цілісний твір Києво-Печерський патерик включено до „Великих Четых Міней” митрополита Макарія (перша половина XVI ст.).

Активне звертання давньоукраїнських книжників до києворуської спадщини, в тому числі і творчу переробку вже наявних редакцій Патерика, зумовила доба Бароко. Виразними бароковими рисами позначені виданий польськомовний „Патерикон” С. Косова (1635) та рукописна редакція Й. Тризни. Головними композиційними одиницями тут стають житія, житійні оповідання, спостерігається метафоричне переосмислення традиційних сюжетів, посилення нарративних елементів. 1661 р. у Києві виходить друком „Патерик або Отечник Печерський...”. Ймовірним ініціатором цього віщання науковці вважають архімандрита Києво-Печерської лаври Інокентія Гізеля. Твір фактично став підсумковим для всієї давньоукраїнської агіографії. Його текст двічі перевидавався (1678,1702), а агіографічні розділи увійшли до складу „Четых Міней” Димитрія Туптала.

Літ.: Шахматов А. Києво-Печерський патерик и Печерская летопись // ИОРЯС. 1891. Т. 2; Абрамович Д. И. Исследование о Киево-Печерском патерике как историко-литературном памятнике. СПб., 1902; Абрамович Д. І. Києво-Печерський патерик. К., 1931; Ісіченко Ю. А. Києво-Печерський патерик у літературному процесі кінця XVI — початку XVIII ст. на Україні. К., 1990.

О. Хоменко