Довідник з української літератури

КОЗЛОВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР

КОЗЛОВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР (01.11.1876, с. Горуцьке, тепер Гірське Львівської обл. — 14.08.1898, с. Гребенне, тепер Жешувського воєводства, Польща) — поет.

З сім'ї священика. Навчався в гімназії м. Новий Санч, потім у польській гімназії м. Перемишля. З 1895 р. навчається у Вищій політехнічній школі м. Львова, де почав писати вірші. Захоплювався творами Т. Шевченка й С. Руданського, Дж. Байрона, Г. Бюргера, Л. Уланда, А. Міцкевича, Мальчевського та ін. Зачитувався творами І. Франка, надсилав йому власні вірші.

У 1897 р. тяжко захворів. „Останні два роки його життя, — писав І. Франко, — се повільне конання тіла і заразом швидке дозрівання та прояснювання духа, нестанна, жорстока боротьба між фізичним розкладом і ростом душі”. На початку 1898 р. О. Козловський зустрівся з І. Франком, який відібрав кращі твори поета для друку. Воші вийшли в світ за кілька днів по смерті Козловського в „Літературно-науковому віснику”. Пізніше, зібравши й зредагувавши всі твори, І. Франко видав книжку поезій О. Козловського під назвою „Мірти й кипариси” (1905) зі власною передмовою, в якій дав високу оцінку молодому поетові, його оригінальному талантові, що позначався „безоглядною щирістю та правдивістю своїх почувань і загальною духовою дозрілістю”. Згаснувши у 22 роки, О. Козловський заявив себе як один із найталановитіших поетів молодої генерації, що міг би досягти поетичних вершин. Але й те, що полишилось, має естетичну й пізнавальну цінність.

Поезія О. Козловського різножанрова. Насамперед він поет — лірик; його інтимна лірика сповнена справжнього артистизму. Автор умів без фальші й зайвої афектації відтворити високе людське почуття, чисте одухотворене кохання („До пташки”, „Весілля”, „Мені так важко”, „Ворон — віщун”, „Драма” та ін.). В його спадщині є й гуморески, епіграми, часто крізь ліричний тон звучить легка іронія („Ідилія — драма”, „Зозуля”, „Біда”, „Під шумок”, „Козачок”), Звертався й до історичної тематики. Ще в гімназії написав повість „Іван Богун”, яка не збереглася. Оспівав козацьку славу („Похід Богдана”, „Розстання”), апелював у віршах до України, Дніпра („Се та Україна, славна та багата, сумна, а так красна”).

Поет знав про невиліковну хворобу. Багато його віршів осмислюють швидкоплинність життя. З-поміж них є сповнені глибокого смутку, навіть відчаю („Хвиля жалю”, „Чорна думка”), одначе переважають світлі тони, ясність і врівноваженість думки, а то й кепкування над невідворотною смертю („До костомахи”). Незавершеною лишилася драматична поема „Лешко”, з якої надруковані окремі частини. Перекладав твори Дж. Байрона, Уланда, Бюргера. Рукописи зберігаються у відділі Інституту літератури ім. Т. Шевченка HAH України.

Літ.: Мочульський М. Олександр Козловський // Науковий збірник, присвячений проф. Михайлу Грушевському. Л., 1906; Пінчук Степан. Один із тих, що впали на шляху // Козловський Олександр. Поезії. К., 1966; Франко І. Олександр Козловський // Франко І. Зібр. творів: У 50 г. К., 1982. Т. 36.

Ф. Кислий