Довідник з української літератури

КОНИСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР

КОНИСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР (псевд. — Олександр Переходовець, Верниволя, Галайда, Горовенко, Журавель та ін.; 18.08.1836, х. Переходівка, тепер с. Ніжинського р-ну Чернігівської обл. — 12.12.1900, Київ) — письменник, педагог, журналіст, громадський діяч.

Навчався у Чернігівській гімназії, Ніжинському ліцеї. Брав участь у Кримській війні (1854). Член полтавської та київської громад, активний організатор недільних і вечірніх шкіл для народу, автор підручників „Українські прописі” (1862), „Арихметика, або Щотниця” (1863), „Перша граматика, або Читання” (1883). 1863 р. царизм за підозрою в належності до антиурядової політичної організації без суду заарештував і вислав його до Вологди, потім до Тотьми. З 1866 р. жив у Єлисаветграді, Катеринославі, Бобринці, де подружився з Марком Кропивницьким, з 1872 р. — у Києві, мав адвокатську практику. О. Кониський — палкий оборонець української культури, відстоював вивчення української мови в школах, ліквідацію Валуєвського (1863) та Емського (1876) указів про заборону української мови. За це „москвофільське” „Слово” (1885, № 65), російські шовіністичні кола („Киевлянин”, 1885, № 28) і московські панславісти звинуватили письменника в українському сепаратизмі, і його було 9 липня 1885 р. заарештовано й ув'язнено на 16 місяців. О. Кониський — один із ініціаторів єднання і спільної праці східноукраїнських і західноукраїнських культурно-освітніх організацій, налагодження видавничої справи, брав участь у заснуванні журналів „Зоря”, „Правда”, Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, видав альманах „Луна” (Київ, 1881).

Літературну діяльність О. Кониський розпочав 1858 р. на сторінках „Черниговских губернских ведомостей”, друкувався в „Черниговском листке”, „Основі”, а згодом у галицьких виданнях „Слово”, „Галичанин”, „Мета”, „Правда”, „Діло”, „Світ”, „Зоря”, „Літературно-науковий вістник” та ін. У періодичних виданнях умішував літературно-критичні статті, театральні рецензії, етнографічні матеріали, популярні нариси з історії України. Перший вірш „Сирота” опублікував у журналі „Основа” (1861). Як поет починав під впливом Т. Шевченка. Тематика збірок „Порвані струни” (1886), „Вибір з поем” (1901) широка: поет і народ, поезія як духовне самоусвідомлення народу, його життєвих прагнень, прославлення України, тяжке національне й соціальне становище трудівника, свобода і неволя, освіта й наука, засудження фарисейства панів і підпанків, вади буржуазного суспільства та ін. У програмному вірші „Моє бажання” (1862) свій ідеал він убачав не в давньому козацтві, а в боротьбі за незалежну Україну. Поезія „На Тарасовій могилі” (1876) сповнена заклику здобувати „хліб і волю”, засівати громадську ниву знаннями та освітою. Ця ідея проймає поезії „Старий”, „Удосвіта”, „Сиротина”.

З великою симпатією О. Кониський змалював образи селянина, хлібороба („Ратай”, 1886), показав трагічні картини народного зубожіння („Утоплений”, „Каліка”, „Сирота”, „До Миколи Лисенка”), Ряд творів спрямовані проти панів, псевдо-патріотів, які, прикриваючись гучними фразами, нічого не роблять для народу („Ти любиш, сидячи в хаті”, „Філантропія”, „Панам лжелібералам”). Домінуючим настроєм лірики О. Кониського були смуток і зажура. Цими мотивами пройняті автобіографічні вірші на тему тюрми, каторги, заслання („Мої кучері опали”, „Каторжний”, „Я не боюся тюрми і ката”, „До моєї матері”). Щиро й задушевно ліричний герой розкриває світ своєї туги, зойк і розпач душі (цикл „Скорбні пісні”, 1876 — 1884; „Сподівання”, „Коли б!”, „Молитись хочу — слів немає”).

Інтимна лірика поета розповідає про нещасливе й нерозділене кохання, вона перейнята журбою, має тонкі, пастельні барви, мелодійність („В ясну ніч у садок”, „Очі”, „Тобі сусідоньки сказали”, „До дівчини”, „Зрада”), Такими ж ніжними фарбами змалював картини природи у віршах „Зима”, „У селі”, „Одна одинока березка стоїть”. Поезії „Молитва”, „На смерть Тараса Шевченка” (1862) стали народними піснями. В поемі „Острожник” (1867) виведено образ борця, народного захисника, який вірить у пробудження своєї „сплячої” країни. Ряд сюжетів і мотивів є рецепцією Біблії: „Ієффаєва дочка” (1862), „Цар Саул” (1862), „Проповідь на горі” (1886).

Найповніше талант О. Кониського розквітнув у белетристичних творах, якими він розширив проблематику, жанрово-стильові рамки української прози. В оповіданнях і повістях з „народного життя” характери детерміновані, конфлікти гостро соціальні. Ці твори багаті на типові узагальнення й позначаються умінням зображувати динаміку характерів. О. Кониський визнавав селянство не за об'єкт жалю, опіки, а за самостійну силу, що, долаючи лихі обставини, пробуджується до нового життя, проймається ідеями „громадівства”, відсічі злу („Брати Чепіги”). Ранні оповідання написані під впливом соціальної прози Марка Вовчка, де розкрито антилюдяність кріпосницької системи. Антикріпосницький пафос проймає оповідання „Панська воля”, „Дмитро Книш (Протестант)”, „Хвора душа”. Автор поетизував народні характери, їхню морально-етичну перевагу над представниками панівної верстви, виводив образи селян — протестантів („Козарський ланок (Спокуслива нива”, 1899). Показав важку долю жінки — трудівниці („Наймичка”, „Хоча б була постаті дожала!”, „За плаху”). В типових постатях охопив усі суспільні верстви тогочасності.

Найповніше ідеали О. Кониського втілились у творах із життя інтелігенції. Повість — хроніка „Семен Жук і його родичі” (1875), роман — хроніка „Грішники” (1895), оповідання „Антін Калина” (1891), „Непримиренна” (1892), „Сестра — жалібниця” (1892) пройняті народно-просвітительськими ідеями. Передову й гуманну позицію обстоював у вирішенні національного питання, історичної долі України. У повісті „Юрій Горовенко. Хроніка з смутного часу” (1885) створено цікаві образи колишнього кирило-мефодіївця Пучки і представника нового покоління Юрія Горовенка, які самовіддано служать народові й ненавидять російський деспотизм. Ці твори І. Франко назвав „ідеологічними”.

Заслугою О. Кониського було написання біографії Т. Шевченка „Тарас Шевченко-Грушевський. Хроніка його життя” (1898 — 1901, т. 1 — 2), яку високо оцінив І. Франко. Виступав також з літературно-критичними працями. Переклав українською мовою „Щоденник”, повісті „Варнак”, „Художник”, „Наймичка”, „Безщасний” Т. Шевченка, частину поеми „Войнаровський” К. Рилєєва, новели „Великий”, „Останнє кохання”, „Ані на ступінь” Е. Ожешко, вірші А. Мюссе, Дж. Байрона, Ф. Фрейліграта та ін. Склав „Російсько- український словник” (виданий 1918 р ).

Літ.: Сиваченко М. Олександр Кониський і його проза // Кониський О. Вибр. твори. К., 1986; Хропко П. О. Кониський і його спадщина // Рад. літературознавство. 1986. № 8.

М. Ткачук