Довідник з української літератури

КОРСУН ОЛЕКСАНДР

КОРСУН ОЛЕКСАНДР (псевд. — Антипенко; 08.06.1818, с. Богданівська Антипівка, тепер Ростовської обл,, Росія — 06.11.1891, там само) — поет — романтик, видавець, перекладач, мемуарист.

Походив із поміщицької родини. Початкову освіту здобув удома. Закінчив юридичний відділ Харківського університету (1842). Належав до студентської громади на чолі з М. Костомаровим. У 1847 — 1860 рр. — столоначальник у Харкові та чиновник для особливих доручень при дербентському військовому губернаторі. 1841 р. видав альманах „Сніп”, де вмістив власні вірші та переклади з чеської (Ф. Челаковський) і польської (А. Міцкевич) мов, „Українські повір'я”, добірку романтичних писань інших авторів. Один із перших українських слов'янофілів, хоча „і не вмів ясно висловили програми національних і просвітніх змаганнів українців” (О. Коваленко). Друкувався в журналах „Севернмй вестник”, „Русский архив”. 1842 і 1845 р. журнал „Маяк” надрукував низку його віршів — „Могила” (з мотивом запорозької вольниці), „Мана”, „Перська пісня”, „Козак та гулянка”, „Рідна сторона”, „До Шевченка” та ін.

Поезія О. Корсуна елегійна за тональністю. Так, у плані минущості козацької слави, в дусі романтичного візіонерства змальовується в „Мані” Полтавська битва. Тут у констатації того, що козаки відцуралися Мазепи і вступилися за Петра, присутня вірнопідданська тенденція, вчинок гетьмана потрактовано як зраду. Лірику О. Корсуна проймає смуток за давниною („Старі пісні”, „Дорошенко”); їй притаманні атмосфера таємничості („Рожа і дівчина”), поетизація сумовитого почуття („Кохання”), емоційна та естетична трансформація історичних і фольклорних джерел. Романтичними є образи (скажімо, козака — шукача долі чи поета, який у творчому натхненні високо піднімається над буденністю („Блискавка”).

Кореспондент і популяризатор Т. Шевченка, О. Корсун у вірші „До Шевченка (Скажи, брате, кобзареві...)” (1845) підніс старого й сліпого співця до персоніфікованого втілення героїчної пам'яті українства (послання це цікаве як одне з перших, що „ремінісценціює” Шевченка). Поетична символіка узагальнюючого образу Вкраїни в поезії „Коханка” (1839) відтворює батьківщину в уявленні героя-козака як кохану дівчину з Антипівки в зеленій плахті та юпці, з золотою косою з жита- пшениці, підперезаною річкою Бірючою. Переспівував О. Корсун російських і чеських поетів. Його віршовані „Українські повір'я” частково олітературюють народні, а частково їх пародіюють у бурлескному ключі.

Вийшовши у відставку, письменник жив у своєму маєтку, збирав фольклорно-етнографічні матеріали. Літературну працю на той час уже припинив. А згодом переклав російською „Переяславську ніч” М. Костомарова (1886). Незадовго до смерті написав спогади „Микола Іванович Костомаров”.

Літ.: Возняк М. До характеристики харківського гуртка українських письменників // ЗНТШ. 19J0. Т. 93. Кн. 1; Уманець М. Олександер Корсун // Зоря. 1892. № 1; Хропко П. П. Інші поети романтичної школи // Історія української літератури (перші десятиріччя XIX cт.). К., 1992.

В. Погребенник