Довідник з української літератури

КУЛИК ВАСИЛЬ

КУЛИК ВАСИЛЬ (псевд. — Булик Василь; 1830, с. Ковалівка, тепер Полтавського р-ну Полтавської обл. — 1870, там само) — поет, перекладач.

Походив із родини дрібного поміщика. Навчався в Полтавській гімназії та Харківському університеті (не закінчив). Під впливом громадівських гасел вивчення народу кілька років мандрував Україною (степами Півдня, Кримом). Це позначилося на його поетичній творчості — віршах про народне життя (описово-медитативних, „сповідальних” монологах), романтичних баладах, романсах, байках.

У 1861 — 1862 рр. надрукував у журналі „Основа” твори на соціальні й національні мотиви, які засвідчили „Шевченкову манеру письма” (Ю. Бойко). Зокрема, в написаній із нагоди скасування кріпацтва „Думці” шевченківським є сам жанр, образ України вишневих садків, такий контрастний до упослідженого стану її автохтонного населення. Проте при цій спадкоємності поетичною голосу В. Кулик висловив власні патріотичні емоції („вернися, велика Руїно, Нехай ще раз попробує щастя Україна!”), самобутні стильові інтонації. З традиціями у поета співдіють власні образні „ходи”. Так, у межах „Питання” романтична форма (доживаючий віку просить чумака поспитати в Дніпра: чому вмирає мова й слава України?) актуалізується закидом тим, хто відцурався рідного краю. Монолог зубожілого селянина „Нетяга” — ранній зразок такого типу реалістичної лірики — прикметний не стільки скаргами на зруйноване життя, скільки настроєм персонажа кинути „лихом об землю сирую”. Національну свідомість автора продемонстрував і вірш „Україна до синів”.

Камерні вірші В. Кулика втілювали мотиви життя природи („Веснянки”) й людського серця (пісенний монолог у розмірі думки „В мене серце до любові”). Лірична балада „Загублені душі” про зруйноване „воріженьками” кохання стала народною піснею. Крім „Основи”, друкувався в „Правді” та інших галицьких часописах. В. Куликові належить вільний переклад Бернсового „Джон Ячмінне Зерно” під назвою „Іван Ячмінь”. 1894 р. у Львові вийшла посмертна збірка „Писання Василя Кулика”, куди разом із раніше опублікованими текстами ввійшли нові („Столітній запорожець”, „Закоханий косар”, „Весела удова”).

Літ.: Торчин Б. Василь Степанович Кулик. Біографічний обрис // Правда. 1874. № 11 — 12.

В. Погребенник