Довідник з української літератури

МОВА ВАСИЛЬ

МОВА ВАСИЛЬ (псевд. — Лиманський; 13.01.1842, х. Солодкий Лиман, тепер Каневського р-ну Краснодарського краю — 13.06.1891, Катеринодар, тепер Краснодар) — письменник, педагог, лексикограф, перекладач.

Син сотника Чорноморського козацького війська. Навчався у військовій гімназії в Катеринодарі та в Харківському університеті. Працював учителем словесності на Кубані, судовим слідчим і мировим суддею (дві останні посади дали змогу зібрати матеріал для збірок оповідань у дусі „натуральної” школи „З пам'яткової книжки слідчого судді” та „Малюнки з натури”). Серед літературного оточення майбутнього письменника були представники передової інтелігенції Харкова, члени Української громади: X. Алчевська, М. Комаров, О. Потебня, В. Гнигосиров. За свідченням бібліографа М. Комарова, з-під талановитого пера Мови вийшло більш як 50 зшитків рукописного архіву: поезії, оповідання, драматичні твори, історичні та критичні статті, споминки, замітки, переклади та ін.

В. Мова дебютував як поет в „Основі” романтичною візією загибелі козацьких човнів „І бачу я тоді широке синє море...”. Друкувався також у „Правді”, „Світі”, „Ділі”, альманасі „Луна”, „Зорі”, „Літературно-науковому вістнику”, антологіях „Вік” та „Українська муза”. Реалістично -„народницька” лірика В. Мови — здебільшого громадського звучання. Вона прикметна щирістю й глибиною медитацій, патріотичним почуттям, мінорними настроями, свіжістю барв і сміливістю думки.

Сприйнявши Кулішеву критичність у ставленні до козацтва та Шевченкове морально-етичне картання папства, підніс у вірші „Козачий кістяк” ідеї просвітництва, змагання за „народнеє щастя”. Автор віршових присвят письменникам („До Нечуя”, „М. П. Старицькому”, „До Олени Пчілки”, „Голос із Чорноморїї. О. Як. Кониському”). Поемою „На степи” В. Мова одним із перших відгукнувся на переселення українців на Кубань, відтворивши „доленьку лиху” багатодітної селянської родини. У поемі „Ткачиха” колізії приватного життя поєднуються з гостропроблемним показом моральної деградації й русифікації українського селянина в царському війську, критикою розтлінного впливу міста, що робить молоду доньку ткачихи „гулящою”.

Прозаїк — реаліст відтворював, за його словами, не тільки „наслідки ледачого суспільного строю” (оповідання „Три мандрьохи”), а й „справжні народні чесноти” в традиціях класичного письменства XIX ст. До драматургічної спадщини В. Мови ввійшли одноактівка — жарт „Тривога”, інтермедія „Куліш, Байда і козаки” та „драматичні картини в 5 діях” із чорноморського життя „Старе гніздо і молоді птахи” (1883). Ця „щиро-народна і глибоко артистична життєвою правдою” (Г. Хоткевич) п'єса — енциклопедія з життя кубанських українців присвячена побуту козацької військової старшини середини XIX ст., розкладу старосвітських традицій міщанським способом життя (доля дітей полковника Загреби), обстоюванню науки та освіти як дійової запоруки прогресу.

В. Мова талановито переспівав п'ять пісень „Слова о полку Ігоревім”. Уклав збірку „Пролісок” (підсумок 25-літньої творчої праці), яка залишилася невиданою.

Літ.: Возняк М. З письменської спадщини Василя Мови // За сто літ. К., 1928; Крижанівський С. Доля поета: Мова Василь (Лиманський) // Поезії. К., 1965; Чорній С. Український театр і драматургія. Мюнхен; Нью-Йорк, 1980; Франко І. Із поетичної спадщини Василя Мови (В. Лиманського) // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. К., 1981. Т. 31; Саппа М. Лицар шевченківського слова // Вітчизна. 1991. № 6.

В. Погребенник