Довідник з української літератури

БЕЛЕЙ ІВАН

БЕЛЕЙ ІВАН (псевд. і крипт. — Роман Розмарин, Гнат Перевізник, Ів. Б.ей та ін., 1856, м. Войнилів, тепер смт. Калуського р-ну Івано-Франківської обл. — 20.10.1921, Львів) — журналіст, перекладач, критик і громадсько-політичний діяч.

Закінчив юридичний факультет Львівського університету (1880). Належав до демократичної частини студентського товариства „Академический кружок”, був членом редакції журналу „Друї” (1876 — 1879), редагував журнал „Світ” (1881 —1882), у якому виступав із сатиричними статтями й нарисами проти негативних явищ галицької дійсності („В адін час”, „Песиміст найтяжчого калібру”). Тривалий час був редактором газети „Діло” (1884 — 1902) і її літературного додатку „Бібліотека найзнаменитіших повістей”. Автор перекладів творів Педро де Аларкона, Еркмана-Шатріана, Ч. Діккенса та інших західноєвропейських письменників, численних публіцистичних, літературно-критичних статей, нарисів, рецензій. Писав про творчість М. Гоголя, Т. Шевченка, М. Шашкевича, Ф. Ржегоржа, багато зробив для налагодження творчих зв'язків з діячами культури Піддніпрянщини, листувався з М. Лисенком, О. Кониським, М. Драгомановим, І. Нечуй-Левицьким, Б. Грінченком та ін. Як журналіст і громадський діяч Іван Белей відіграв значну роль у піднесенні української національної свідомості в Галичині. З юнацьких років був організатором і активним учасником відзначення щорічних шевченківських свят. Був членом керівництва товариства „Просвіта”. Архів Белея зберігається в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка ПАН України.

Літ.: Сінько Г. Ю. Рукописний фонд Івана Белея // Рад. літературознавство. 1962. № 5; Лукич Василь. Іван Белей // Зоря. 1893. № 17.

Р. Кирчів