Довідник з української літератури

НЕКРАШЕВИЧ ІВАН (бл. 1742, с. Вишеньки, тепер Бориспільського р-ну Київської обл. — після 1796, там само) — поет.

Навчався в Київській академії, основного курсу не закінчив. Потім був священиком у рідному селі. Автор рукописного збірника з поетичними творами, характерними для літератури так званого низового бароко. Серед них — віршовані привітання й листи (до гнідинського священика Івана Филиповича на честь іменин тощо), віршований діалог «Ярмарок» (змальована з натури сценка — діалог між селянами, що торгуються за волів), а також віршований твір «Ісповідь», де виведено образ священика, людини освіченої, що ставить своїм завданням боротьбу з релігійно-моральною темнотою серед селян, але не знаходить розуміння в масах. У цьому збірнику є й твір, витриманий у класичній академічній традиції, писаний книжною українською мовою, на відміну від розмовно-побутової мови твору «Спор душі з тілом» (1773), де розробляється характерна для барокової літератури тема контрасту між земним і небесним, високим і низьким. Загалом таке протиставлення лежить у основі всіх «народних» творів І. Некрашевича, в суперечці високих почуттів і приземленості буднів. Йому приписують також твір «Супліка, або Замисел на попа», який був досить поширений в Україні в численних списках. Тема його теж характерна для творчості поета: селяни тут виступають проти священика, який дбає за дотримання морально-релігійних настанов.

Більшість дослідників розглядали творчість І. Некрашевича як предтечу нової української літератури (певно, через розмовну мову творів) і як визначний внесок у розробку гумористично-сатиричних творів. Імовірнішим є те, що І. Некрашевич був людиною старої культури, репрезентованої Київською академією, культури, що за його життя відмирала (звідси й мотиви самотності та нерозуміння в його творах). Народну мову він використовував спорадично, згідно з приписами академічних поетик — дія передачі мови народних персонажів чи в приватному листуванні. Був репрезентантом конкретного суспільного прошарку, типового для тогочасної України — мав високу освіту, але жив серед низів, не зливаючись з ними, але й відійшовши від культури високої, через те й творив літературу «низового» бароко.

Значення І. Некраніевича для історії української літератури полягає не в тому, що він був видатним поетом (один із перших дослідників його, В. Перетц, писав, що той «не створив нічого видатного»), а в тому, що його творчість в силу обставин виявилася найбільш збереженою й дослідженою, відтак через неї можна вивчати явища «низової» літератури. Водночас у більшості сучасних праць твори І. Некрашевича розглядаються як взірцеві сатирично-гумористичні періоду становлення нової української літератури.

Літ.: Шевчук М. Іван Некрашевич, думки ювілейні і не зовсім // Слово і час. 1992. № 10.

М. Шевчук