Довідник з української літератури

ОСНОВА

„ОСНОВА” — український громадсько-політичний і літературно-науковий журнал-місячник.

Виходив у Петербурзі в 1861 — 1862 рр. за редакцією В. Білозерського та активною участю П. Куліша й М. Костомарова. В організації журналу брав участь і Т. Шевченко: надсилав в Україну оголошення про майбутній вихід часопису, обговорював його програму, вважав „Основу” „своїм журналом”. Поет побачив перший номер журналу, де було надруковано кілька його поезій. Він пов'язував з виданням піднесення українського літературного життя.

Програма „Основи” відбивала ідеї Громад, концептуальність яких зводилася до порушення актуальних питань національного і соціального розвитку українського народу, піднесення національно-культурного руху, залучення інтелігенції до поширення освіти серед народу. У цьому зв'язку публіцисти „Основи” (П. Куліш, М. Костомаров, В. Антонович, О. Кониський, Б. Познанський, В. Білозерський) обґрунтовували національні права українців, полемізували з шовіністичною російською, польською, єврейською пресою. В журналі наголошувалася потреба освіти для народу, зокрема створення недільних шкіл, складання для них підручників та навчання рідною мовою. „Основа” підтримала перші спроби щодо створення українських букварів Т. Шевченком, П. Кулішем, К. Шейковським, М. Гатцуком, Л. Ященком.

Важливу роль відіграв журнал у пробудженні національної свідомості українців, у розвитку української літературно-критичної і мистецтвознавчої думки. Редакція добирала для публікації такі публіцистичні, критичні статті, історіографічні, фольклористичні, етнографічні розвідки, в яких обстоювалися права українського народу на самостійний політичний розвиток. У цьому зв'язку в журналі акцентувалася необхідність дальшого широкого розвою української мови, літератури, народознавства, що принесе користь не тільки самопізнанню українців, а й визначенню їхнього місця серед слов'янства П. Куліш, який ще раніше зауважив про відмінність української мови від інших слов'янських, постійно наголошує потребу розширення сфери її вживання, зокрема в публіцистиці, критиці, науці.

З ініціативи П. Куліша та М. Костомарова „Основа” розгорнула широку роботу щодо складання словника української мови (до речі, великий лексичний матеріал, зібраний журналом, був пізніше використаний Б. Грінченком). У полемічних виступах М. Костомарова („Правда москвичам о Руси”, „Мысли южноруса”), у його ж статті „Две русские народности” аргументовано заперечуються псевдотеорії реакціонерів від політики й науки, які відмовляли українському народові в правах на самостійний національний розвиток. В окресленні політичної програми „Основи” багато важили полемічні статті В. Антоновича „Что об зтом думать?” і „Моя исповедь”, де молодий публіцист із громадянською принциповістю писав про волелюбний український народ, який упродовж століть був змушений відстоювати себе від самознищення, опиратися асиміляторським заходам іноземних поневолювачів.

Концепції національно-культурного, певною мірою й політичного життя українського народу визначили й літературно-художню та літературно-критичну, дещо й естетичну програму журналу. „Основа” справді стала першою українською літературною трибуною, сформувала власну „основ'янську” школу — здебільшого етнографічного плану. В ній з'явилося більш як 70 поезій Т. Шевченка, а також вірші П. Куліша, С. Руданського, В. Кулика, О. Кониського, П. Кузьменка, П. Морачевського, П. Чубинського, оповідання й повісті Марка Вовчка, Д. Мордовця, М. Олельковича, Ганни Барвінок, Д. Мороза, нариси М. Номиса, Я. Кухаренка, С. Носа, А. Свидницького.

На якісно новий рівень підноситься в журналі літературна критика. В ньому з'явилися статті П. Куліша „Характер і завдання української критики”, „Простонародність в українській словесності”, його ж рецензії на нові книжки, історико-літературні нариси про К. Зиновієва, І. Котляревського, М. Гоголя. Низка статей була присвячена творчості Т. Шевченка: „Спогад про двох малярів” М. Костомарова, „Нові матеріали до біографії Т. Г. Шевченка” М. Чалого, „Матеріали до біографії Т. Г. Шевченка” О. Лазаревського. Журнал опублікував статті М. Андрієвського, М. Левченка, П. Лавровського, М. Гатцука, П. Єфименка про своєрідність і можливості української мови. У ньому друкувалися статті М. Максимовича, О. Котляревського, М. Костомарова на історичні теми.

Незважаючи на позитивне сприймання кожного з номерів часопису українською громадськістю, на розуміння видавцями важливості журналу в розвитку письменства, критики й публіцистики, журнал унаслідок постійних цензурних утисків, нового наступу шовіністичної реакції змушений був наприкінці 1862 р. припинити своє існування. Все ж добрий почин у розвитку, національної журналістики дав добрі сходи. За свідченням І. Нечуя-Левицького, „Основа” „розворушила питання”, які зацікавили національно свідомі верстві! народу, спонукали до праці на народній ниві навіть за складних умов політичних переслідувань усього українського. „Основа” дала імпульс для створення західноукраїнських народовських часописів, для розгортання в Галичині національного руху взагалі.

Літ.: Бернштейн М. Д. Журнал „Основа” і український літературний процес кінця 50— 60-х років XIX ст. К., 1959; Історія української літературної критики: Дожовтневий період. К., 1988; Єфремов С. Історія українського письменства. К., 1995.

П. Хропко