Довідник з української літератури

ПАДУРА ТИМКО

ПАДУРА ТИМКО (спр. — Падурра Томаш; 21.12.1801, м. Іллінці, тепер смт. Вінницької обл. — 20.09 1871, с. Козятин на Вінниччині, похований у с. Махнівка, тепер Комсомольське, тієї ж обл.) — український і польський поет, представник польської школи в українській літературі.

Закінчив Кременецький ліцей. 1823 р. розпочав літературну діяльність; українські твори писав латинською графікою. На 1825 р. припадає створення й надрукування „бойової пісні” „Рухавка. Пісня козацька”, в якій піднесено закликаються козаки до бою за волю з царатом. Радикальні й соціальні мотиви мають польські вірші „Шапка” (1826) і „Місто” (1834). У 20-х роках був у пошуках козацького й водночас полонофільського духу на Правобережжі, а 1828 р., вбравшись лірником, у мандрах по Україні пропагував козацько-полонофільські ідеї.

1824 р. написав думку „Лірник” („Не журися, мій хазяю...”), присвячену „тіні гетьмана задніпровського” І. Мазепи. Ставши народною піснею, вона щирилися серед шляхти й священництва, популяризувала героя твору і речника ідей автора лірника Відорта (особа історична). Його журливі пісні воскрешали давнину і її людей. Це чи не перший у нашій поезії образ лірника. Популярною на Поділлі, Волині та в Галичині була пісня „Козак пана не знав зроду”; Т. Шевченко на засланні цитував напам'ять вірш цього автора „Гей, козаче, в ім'я Бога”. Українські твори Тимка Падури належать до романтично-історичної течії (історичний матеріал використовув для ідеалізації стосунків між українцями й поляками в минулому). Деякі з них поширювалися з мелодіями автора, інші — з музикою Г. Відорта, К. Липинського. У Львові вийшли друком збірки „Ріепіа” (1842), „Співанки українця” (1878) та у Варшаві „Ukrainky z nutoju” (1844). Домінує в Тимка Падури романтизація козаччини (за Д. Чижевським, у стилі „романтики жаху”), природи. Образ козака — це тип „природної” людини, часом жорстокої. Січ — матір тлумачив як єдине вільне, хоча й свавільне чадо в слов'янській родині.

За оцінкою Б. Дідицького, Тимко Падура в частині українських „думок” виявив добрий поетичний хист. І. Франко, акцентуючи намір поета „вхопити сими складаннями за душу українського селянина — кріпака та привернути його до почуття солідарності зі шляхтичем на ґрунті спільної туги за минувшиною”, назагал відмовляв йому в поетичному таланті та достатньому для поетичної творчості знанні української мови. Перед Т. Шевченком поет наближав віршові розміри до народних. Існують відомості, що він мав провід у школі лірників, організованій В. Ржевуським у його маєтку Саврані на Волині.

Літ.: Українською музою натхненні. К., 1971.

В. Погребенник