Довідник з української літератури

ПЕРЕСОПНИЦЬКЕ ЄВАНГЕЛІЄ

ПЕРЕСОПНИЦЬКЕ ЄВАНГЕЛІЄ — визначна пам'ятка староукраїнської мови та мистецтва рукописної книги XVI ст. загальнослов'янського значення.

Це один із перших українських перекладів канонічного тексту (четвероєвангелія), здійснений 1556 — 1561 рр. Михайлом Василєвичем та архімандритом Пересогіницького монастиря Григорієм у с. Двірці та в м. Пересопниці на Волині зі старослов'янського оригіналу з використанням польських зразків. Написане на пергаменті пізнім уставом чорним чорнилом і циноброю. В рукописі є ще „дробіте” письмо, яким виконані всі приписки, післямови тощо. В Україні переклад культових книг народною мовою тісно пов'язаний із тогочасним суспільно-політичним рухом, зокрема з необхідністю вести релігійну полеміку з католиками та уніатами, з потребою опертя на авторитетні джерела. Євангеліє найбільше відповідало цим вимогам. Пересопницьке Євангеліє призначалося для церковного вжитку, тому текст його має поділ не лише на глави, а й на зачала.

1700 р. пам'ятку знайшов на Волині гетьман Іван Мазепа й подарував Переяславському кафедральному соборові, пізніше вона стала власністю Полтавської духовної семінарії, до війни 1941 — 1945 рр. зберігалася в Полтавському краєзнавчому музеї.

Пам'ятка містить унікальний матеріал для вивчення історії української мови на всіх її рівнях та взаємодії народнорозмовних і книжних елементів в українській літературно-писемній мові XVI ст. У мові пам'ятки виразно відбито живомовні риси. На фонетичному рівні: наявність народнорозмовної фонеми и переднього ряду високого підняття, українські рефлекси перехід о, е в і в новозакритому складі тощо. На морфологічному рівні засвідчено велику кількість варіантів завдяки закінченням, властивим живомовній практиці. Найвиразніші українські граматичні живомовні риси такі: у давальному відмінку однини іменників чоловічого роду поряд із закінченням -у, -ю часто фіксуються флексії -ови, -еви, незалежно від категорії живих чи неживих істот; добре представлені закінчення -мо у формах першої особи множини теперішнього і простого майбутнього часів (хочемо, можемо); парадигма наказового способу широко включає живомовні аналітичні форми в третій особі обох чисел з часткою нехай (нехай не ступає); широко представлені звороти з пасивними дієприкметниками на -но, -то у формі присудка у безособових реченнях (такъ єсть написано) та ін.

Народнорозмовну лексику введено до тексту здебільшого за допомогою глос (українських лексичних відповідників до слів оригіналу), що містяться поряд із словами оригіналу, обрамлені прямокутниками і виписані „дробним” письмом.

На графіці рукопису позначився другий південнослов'янський вплив, що найвиразніше виявився в системі надрядкових знаків і в написанні ь в кінці слів, незалежно від характеру кінцевого приголосного. Літера ь у кінці слів пишеться лише у прийменниках з кінцевим приголосним.

Рукопис багато орнаментований: кілька-кольорові з позолотою високохудожні мініатюри, заставки, ініціали, кінцівки, у яких відбиті українські художні мотиви. До наукового обігу пам'ятку ввів О. Бодянський. Зберігається в ЦНБ ім. В. Вернадського HAH України.

Літ.: Житецкий П. Описание Пересопницкой рукописи XVI в. с приложением текста евангелия от Луки, выдержек из других евангелистов и 4-х страниц снимков. К., 1876; Грузинский А. С. Пересопницкое евангелие как памятник искусства зпохи Возрождения в Южной России в XVI в. К., 1911.

І. Чепіга