Довідник з української літератури

ПОТІЙ ІПАТІЙ

ПОТІЙ ІПАТІЙ (світське ім'я Адам Львович Потій; 1541, с. Рожанці, тепер у Польщі — 18.07.1613) — давньоукраїнський церковно-релігійний діяч.

Народився у православній шляхетській родині. Навчався в кальвінській школі, пізніше продовжив освіту в Краківській академії. Перебуваючи на службі у князя Радзивілла, перейшов у кальвінізм; потому знову повернувся до православної віри. З 1580 р. обіймав посаду земського судці у Бресті, а через 9 років став брестським каштеляном і сенатором. 1594 р. прийняв чернецтво під іменем Іпатія; завдяки сприянню впливового князя Костянтина Острозького призначений єпископом володимирським і брестським. 1595 р. разом з луцьким єпископом Кирилом Терлецьким їздив до Риму, де було проголошено підпорядкування православної церкви в Україні і Білорусі папі римському. 1596 р. взяв найактивнішу участь в організації і проведенні Брестського собору. Користувався підтримкою урядових кіл Речі Посполитої; 1599 р. польський король Сигізмунд III призначив його київським митрополитом.

Іпатій Потій — „безперечно талановитий письменник і проповідник” (І. Франко), автор численних полемічних трактатів, послань, які справили значний вплив на подальший розвиток полемічно-публіцистичної прози в Україні. Серед його творів вирізняються „Унія...” (1595), „Антиризис” (1599), „Оборона собору Флорентійського...” (1603), „Гармонія, тобто згода віри...” (1608), а також талановиті промови й повчання. У своїх писаннях автор намагався довести неперервність зв'язків православної церкви в Україні з Римом, але його програма об'єднання католицької та православної церков посутньо відрізняється від унійних планів ідеологів католицизму своєю увагою до специфічних інтересів саме українсько-білоруського православ'я.

Сучасні дослідники звертають увагу і на гуманістичні елементи світогляду полеміста, які виразно простежуються в його писаннях. Він у жодному разі не намагається принизити українську культурну традицію. Брестська унія, на його думку, потрібна не для її заперечення, а для знищення єресей у середовищі самої православної церкви, вона здатна забезпечити їй перемогу в боротьбі з Реформацією. Унія також дасть можливість подолати внутрішньо-церковну кризу православ'я, піднести освітній рівень священиків і ченців. Полеміст активно підгримував ідею про переклад Святого Письма та святоотецьких писань „руською” (тобто тогочасною книжною українською) мовою, аби „Русь” далі не звинувачували у глупоті (як відомо, такі звинувачення на адресу української культурної традиції висував польський полеміст П. Скарга). Виступав також за творче засвоєння кращих зразків західноєвропейської культури, з великою пошаною ставився до латинської мови, але не як мови богослужіння, що мала б витіснити „руську”, а як мови європейської освіченості, без оволодіння якою неможливо прилучитися до культурних здобутків Заходу.

Літ.: Махновець Л. Є. Давня українська література (XI — XVIII ст.) // Українські письменники: Біобібліогр. словник. К., 1960. Т. 1; Возняк М. С. Історія української літератури: У 2 кн. Л., 1992. Кн. 1; Дмитрієв М. Про деякі шляхи проникнення гуманістичної ідеології в українську культуру кінця XVI — першої половини XVII ст. // Європейське Відродження та українська література XIV—XVIII ст. К., 1993.

О. Хоменко