Довідник з української літератури

ПОЧАСЬКИЙ СОФРОНІЙ СОФОНІЯ

ПОЧАСЬКИЙ СОФРОНІЙ СОФОНІЯ) (світське ім'я — Стефан; рр. нар. і см. невід.) — церковний діяч, педагог і письменник першої половини XVII ст.

Про життя Софронія Почаського відомо небагато. Навчався у Київській братській школі. Припускають, що він був одним із двадцяти спудеїв-риторів, які проголосили в квітні 1622 р. „Вірш на жалосний потреб... Петра Конашевича-Сагайдачного...” IC. Саковича. Правдоподібно, що Софроній Почаський був одним із молодих ченців, котрих П. Могила направив учитися за кордон. Був професором риторики і, мабуть, поетики Лаврської школи у 1631 — 1632 рр., звідки перейшов до Києво-Могилянської колегії. У 1638— 1640 рр. був її ректором та ігуменом Братського монастиря. Співзасновник православної школи в Яссах та ігумен з 1640 р. тамтешнього монастиря „Трьох Ієрархів”, де, мабуть, і помер.

Видавець — упорядник, а за здогадом більшості дослідників, автор панегірика „Евхаристиріон, албо Вдячность... Петру Могилі...”, створеною на честь засновника Київської Лаврської школи П. Могили. „Евхаристиріон...” був виголошений у формі діалогів на Великдень 28 березня 1632 р. 23-ма студентами-ригорами, імена яких стоять під віршами.

„Евхаристиріон...” — один із найвидатніших творів українського літературного бароко. Твір складається з присвяти і двох частин: „Гелікон” і „Парнас”. Починався панегірик епіграмою на герб Могили, за якою йшла прозова присвята. У ній Софроній Почаський прославляв цноти П. Могили, порівнюючи його з Геліконом і Парнасом.

У першій частині твору — „Геліконі” — прославляються вісім наук („корені умілості”), запроваджених архімандритом П. Могилою у Лаврській школі: граматика, риторика, діалектика, арифметика, музика, геометрія, астрономія. Кожну науку характеризує віршована ілюстрація, в якій розкриваються можливості, що дає освіта людині. В „Парнасі” уславлюються дев'ять муз і Аполлон — покровитель науки. Твір має досить струнку композицію, яка характеризується ускладненістю, динамізмом. В „Евхаристиріоні” автор застосовує вишукані тропи і фігури, алегорії і символи, пишномовні антитези, вживає образи античної міфології поряд з біблійними героями. Таке нагромадження пишномовності характерне для барокової літератури, яка прагнула захопити читача оповідною майстерністю, вразити й схвилювати людину. Софроній Почаський прославляє героя твору за любов до батьківщини й до науки, схвально оцінює подвижництво П. Могили на ниві культури. В панегірику висловлена впевненість у тому, що українська вчена молодь стане гідним продовжувачем справи славетних попередників. Закінчується „Евхаристиріон” десятирядковою епіграмою, в якій автор звертається до майбутніх критиків з проханням не дорікати йому за прославлення П. Могили. Панегірик написано 13-складовим силабічним віршем книжною українською мовою.

Літ.: Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники. К., 1883. Т. 1; Харламповий К. Западнорусские православные школи XVI и начала XVII века. Казань, 1898.

С. Денисюк