Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Всі публікації щодо:
Літературознавство
Довідник з української літератури
ПРАВДА — український літературний, науковий і політичний журнал
„ПРАВДА” — український літературний, науковий і політичний журнал.
Виходив з перервами у Львові 1867 — 1870, 1872 — 1880, 1888 — 1898 рр. Упродовж такого тривалого часу періодичність журналу не раз змінювалася: він виходив як тижневик, декадник, місячник, але завжди був виразником політичних, культурних, освітніх програм галицької „народовської” партії. До редакції часопису входили визначні лідери „народовців”, зокрема Л. Лукашевич, І. Микита, А. Вахнянин, О. Партицький, В. Барвінський, Є. Олесницький, Ом. Огоновський, А. Березинський. Зміст журналу відбиває протистояння між „народовцями” й „москвофілами”, яке тривало впродовж усіх останніх чотирьох десятиріч XIX ст. Часопис постійно полемізував не тільки з галицькими ретроградами, а й давав відсіч наскокам шовіністичної російської та польської преси на вияви українського національного життя.
Оскільки український літературний процес у Східній Україні постійно переслідувався російським царизмом, то „Правда” стала загальноукраїнським періодичним виданням. Тут уперше опублікували свої твори І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Іван Рудченко, постійно виступали з оригінальними творами й перекладами М. Старицький, Ю. Федькович, І. Франко, І. Карпенко-Карий, В. Самійленко, Б. Грінченко, М. Коцюбинський та інші письменники з обох регіонів України.
„Правда” приділяла велику увагу шляхам і тенденціям розвитку української культури й науки. В журналі публікуються історичні дослідження М. Костомарова, П. Куліша, В. Барвінського, народознавчі матеріали Ом. Партацького, І. Верхратського, В. Навроцького, З. Грушкевича, О. Огоновського, І. Нечуя-Левицького, Є. Згарського.
Журнал відіграв велику роль у розвитку української літературної критики. Її критерії формувалися насамперед на шляхах освоєння художньої спадщини Т. Шевченка, де вагоме слово сказали П. Куліш, Ом. Огоновський, М. Драгоманов, В. Барвінський, Т. Зіньківський, О. Лотоцький. Розвиток естетичної думки органічно пов'язаний з інтенсивною літературно-критичною діяльністю М. Драгоманова, який опублікував у журналі такі розвідки, як „Література російська, великоруська, українська і галицька”, „Наша література перед печаттю західноєвропейською”, „Антракт з історії українофільства: (1861 — 1872)”. „Правда” уважно стежила за плином українського літературного життя: в журналі вмішувалися статті й рецензії І. Рудченка, О. Терлецького, О. Кониського, В. Торчина, В. Барвінського, І. Франка, В. Навроцького, В. Коцовського. Ці публікації викликали полеміку, що сприяло глибшому з'ясуванню теоретичних принципів художнього дослідження життя, обґрунтуванню альтернативних концепцій літературного процесу. Все це зумовило подальшу професіоналізацію критики, а отже, й ідейно-художнє зростання самої літератури.
Для галицьких „народовців” ідеї національного розвитку були одними з найголовніших, тому в освітньо-культурних питаннях вони намагалися орієнтуватися на діяльність громадівців у Східній Україні. Не випадково мовне питання набуває в Галичині особливої гостроти, викликає постійні полеміки між „святоюрцями”, „москвофілами”, з одного боку, і „народовцями — українофілами” — з іншого. Зрозуміло, що за мовними та правописними суперечками, які постійно відбувалися на сторінках „Правди”, приховувалися далеко глибші, принциповіші суперечності. Запровадивши народну мову і цивільний правопис у свої літературні видання, „народовці” відверто проголосили, що галичани та буковинці є органічною частиною українського народу. Однак піднісши до абсолюту національну ідею, зосередившись головним чином на обговоренні освітньо-мовних питань, „правдяни” відсунули на другий план соціальні проблеми, за що піддавалися критиці з боку М. Драгоманова, І. Франка, В. Навроцького.
Розмежування між „Правдою” і радикалами простежується і в питанні шляхів розвитку національного письменства: „правдяни” акцентували ідею самобутнього розвитку української літератури, для І. Франка та його прихильників першорядним видається врахування досвіду розвинених літератур світу. Все ж естетична програма „Правди” не заводила письменників на манівці; навіть за несприятливих умов бездержавності, постійних шовіністичних переслідувань і утисків з боку австрійських властей та польської шляхти вона готувала ґрунт для національно-культурного розвитку українців, для політичного відродження нації. Пафосом своїх публіцистичних і літературно-критичних виступів журнал сприяв консолідації літературних сил, поступальному ходу української національної культури.
Літ.: Бернштейн М. Д. Українська літературна критика 50 — 70-х років XIX ст. К., 1959; Поважна В. М. Розвиток української літературної критики у 80 — 90-х роках XIX ст. К., 1973; Вошток А. Ю. Літературознавчі концепції Івана Франка. Л., 1981; Драгоманов М. П. Шевченко, українофіли і соціалізм // Драгоманов М. П. Вибране. К., 1991.
В. Хропко
