Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Довідник з української літератури

ПРОКОПОВИЧ ФЕОФАН (спр. ім'я — Єлеазар або Єлисій; 19.06.1681 або 27.06.1677, Київ — 19.09.1736, Новгород, Росія) — український і російський церковний та громадський діяч, учений-гуманіст, педагог — просвітник, драматург, поет, перекладач, публіцист.

Рік народження і справжнє прізвище точно не встановлені. Народився в родині дрібного торговця. Рано залишився сиротою, яким опікувався його дядько Феофан Прокопович, ректор Києво-Могилянської колегії. У 1684 — 1687 рр. навчався в початковій школі при Києво-Братському монастирі. З осені 1687 р. до середини 1690-х років навчався в Києво-Могилянській колегії. Потім продовжив навчання в одній із польських уніатських шкіл (у Львові або Володимирі-Волинському). Став греко-католиком, прийнявши ім'я Самуїла. У 1698—1701 рр. під іменем Самуїла Цєрейського (гадають, що це справжнє прізвище Феофана Прокоповича) навчався в Римській єзуїтській колегії св. Афанасія. Там ознайомився з античною й західноєвропейською літературою і філософією, найновішими досягненнями природничих наук, ідеями Ренесансу й Реформації. Не прослухавши курсу теології, втік із Риму, повернувся в православ'я, постригся в ченці. 1704 р. став професором Києво-Могилянської академії. Спочатку викладав поетику, з 1706 р. — риторику, в 1707 — 1709 рр. — філософію, фізику, арифметику й геометрію. З 1710 р. — ректор академії. Восени 1716 р. за викликом Петра І виїхав до Петербурга, став головним помічником царя в церковних справах. Із червня 1718 р. — псковський і навський єпископ, із 1721 р. — віце-президент Синоду. Брав участь у заснуванні Академії наук, очолював «учену дружину», до якої входили високоосвічені люди того часу — А. Кашемір, В. Татищев. По смерті Петра І (1725) мав причетність до боротьби різних дворянських угруповань за владу, жорстоко розправлявся зі своїми політичними супротивниками.

Феофан Прокопович залишив велику творчу спадщину, яка складається з філософських трактатів, «Поетики», «Риторики», «Математики», численних проповідей, драми, віршів, перекладів, листів. Більшість творів припадає на київський період життєдіяльності.

Філософські погляди вченого знайшли відбиток у його трактатах з натурфілософії, або фізики й логіки. Він стояв на позиціях об'єктивного ідеалізму, хоч і відчутні в нього елементи натуралістичного пантеїзму й деїзму. Визначаючи Бога як першотворця, автор заперечував його антропоморфізм і ототожнював з природою, наближаючись до тверджень Дж. Брунота Б. Спінози. Матерія, створена Богом, нікуди не зникає й знову не виникає, а перетворюється з одного виду в інший. У Феофана Прокоповича знаходимо твердження про змінність навколишнього середовища, безмежну подільність фізичних тіл. У «Логіці» (збереглася не вся) особливо цінними є думки про теорію аргументації. Доведення можна будувати, спираючись не на авторитети, в тому числі й на Біблію, а на результати природничих досліджень. Якщо виявиться розбіжність, то Святе Письмо слід тлумачити алегорично.

Феофан Прокопович створив учення про просвітницько-абсолютистську державу, де стверджував примат світської влади над церковною (основна ідея «Духовного регламенту»). Народ, який із Божої волі вручив монарху владу, зобов'язаний йому беззастережно коритися.

Феофан Прокопович був автором кількох історичних праць («Собрание от летописателей», «Реєстр государей россійских...»), започаткувавши, таким чином, задовго до М. Ломоносова й В. Татищева російську історичну науку.

Найбільшу славу він мав як письменник. Написав драму «Володимир» (перша історична п'єса в українській літературі), яку 1705 р. поставили студенти Києво-Могилянської академії. Фабулою твору є запровадження київським князем Володимиром Святославичем християнства в Україні — Русі. Драма під назвою «Трагедокомедії» (у ній співіснують серйозне й величне зі смішним і потворним) складається з иролога, п'яти дій та епілога, що закінчується хором з апостолом Андрієм, який разом з ангелами виголошує гімн Києву й панегірик Петрові І та Івану Мазепі. П'єса має алегоричний підтекст. В образі князя Володимира, розумного й розсудливого державця, прославляється культурницька діяльність гетьмана Івана Мазепи, а в сатиричних образах жерців (Жеривол, Курояд, Піяр), які відстоюють поганство, висміюються захисники старовини. Після офіційної анафеми І. Мазепи автор пере присвятив драму Петрові І, чим висловив свою підтримку реформаторської політики російського самодержавця.

Стиль драми, написаної тогочасною книжною українською мовою, знаходиться на межі між бароко й класицизмом. Характерних для бароко алегоричних і символічних персонажів у п'єсі немає, проте символіка простежується у фабулі (Володимир — Мазепа, Петро І). У творі дія відбувається в одному місті (Києві) протягом тривалого часу й присвячена одній історично важливій події — запровадженню християнства.

Феофан Прокопович віршував латинською, польською, російською і книжною українською мовами. Латиною написано епіграму «Про папський вирок Галілеєві» (присвячена захисту Галілео Галілея від утисків церковної інквізиції), елегію «Про блаженного Олексія» (наслідування «Скорботних елегій» Овідія), а також поезії «Похвала Борисфену» та «Опис Києва», в яких відчувається палка любов до рідного міста. Більшість поезій, написаних книжною українською мовою, відтворюють важливі суспільно-історичні події — Полтавську битву 1709 р. (ода «Епінікіон», вірш «Каяття запорожця»), невдалий Прутський похід 1711 р., в якому Феофан Прокопович брав участь («За Могилою Рябою»), коронацію Анни Іоанівни, успішне закінчення будівництва Ладозького каналу. Поет відгукнувся на вихід першої сатири Антіоха Кантеміра, написав також кілька любовних і жартівливих віршів.

Хоча Феофан Прокопович був далеким від українського національно-визвольного руху, його діяльність і творчість сприяли розвиткові української літератури й загальнолюдському суспільно-історичному поступу.

Літ.: Чистович И. А. Феофан Прокопович и его время. СПб., 1868; Морозов П. О. Феофан Прокопович как писатель. СПб., 1880; Ничик В. М. Феофан Прокопович. М., 1977; Іваньо В. Естетична концепція і літературна творчість Феофана Прокоповича // Літературна спадщина Київської Русі й українська література XVI — XVIII СТ. К., 1981; Гудзий Н. К. Феофан Прокопович // Гудзий Н. К. Литература Киевской Руси и украинско-русское литературное единение XVII — XVIII вв. К , 1989; Шевчук В. О. Його живив бентежний дух (Слово про Феофана Прокоповича) І І Шевчук В. О. Дорога в тисячу років. К., 1990.

С. Лучканин





загрузка...
загрузка...