Довідник з української літератури

РЕФОРМАЦІЙНІ ТЕЧІЇ

РЕФОРМАЦІЙНІ ТЕЧІЇ. Приходили до нас кількома шляхами: з Чехії (вчення братів — чехів), із Швейцарії (кальвінізм), з Німеччини (лютеранство), з Голландії (анабаптизм), з Італії через Польщу (антитринітарії, чи соціани), а також з Новгородщини та Московщини (рух „зжидоватілих”, початки якого фіксує ще Києво-Печерський патерик). Лютеранство на нашій землі особливого розвитку не мало, кальвінізм загніздився нестало, зрештою, вступив у змагання із антитринітарством і був ним подоланий, рух „зжидоватілих” практично злився з антитринітарством. Реформатори (кальвіністи та лютерани) загалом не прагли змінити ідеї християнства, вони лише повстали проти римо — католицьких порядків, торкнувшись окремих позицій християнського віровчення: віри й діла, гріха й покаяння, питання церкви.

Антиринітарії пішли далі: відкинули основний догмат про святу Трійцю. Започаткував цей рух у Європі іспанський лікар Михайло Сервет. Науку М. Сервета розвинув патрицій м. Сієнни Лелій Социн, який знайшов однодумців у Польщі в оточенні королеви Бони. Антитринітарії у Польщі спочатку ввійшли в альянс із кальвіністами, а 1558 р. виступили з новою наукою про Ісуса Христа. У 1566 р. кальвіністи оголосили цілковитий розрив із антитринітаріями. На з'їздах 1566 р. в Лайнуті та Саринні було визнано антитринітаторство як окрему секту; головний осідок вона мала в м. Ракові. В число антитринітаріїв улилися анабаптисти, близькими до них стали „зжидоватілі”, основні засади яких обґрунтував єврей із Києва Сахарія.

В XVI ст. головними проповідниками „зжидоватілих” стали російські емігранти Ф. Косий та Ігнатій. Реформатором антитринігарської церкви в Польщі став небіж Лелія Социна Фауст Социн (1539 — 1604), який прибув до Польщі в 1574 р. Він написав „Катехізис”, який завершив і віщав у Ракові (1605) пастор Валентин Смальцій. Ф. Социн повів боротьбу із „зжидоватілими”, які вийшли із секти.

Представники „католицької русі” (С. Кленовім у „Роксоланії”, 1574) і православні (Г. Смотрицький у Біблії) ставилися до реформаторів лише негативно, хоча згодом і С. Кленович, і православні з реформаторами зблизилися, ввійшовши з ними у спілку в боротьбі з римо-католицькою експансією, зокрема К. Острозький, з доручення якого реформатор Христофор Філалет написав проти унії „Апокрисис”. І. Вишенський присвятив протестантам окрему главу в своїй „Книжці”; в „Зачіпці мудрого латинника з дурним русином” він засуджує аріанство, як взагалі єресі. Називає такі види реформаторів у своєму часі: євангелісти (анабаптисти), суботники („зжидоватілі”) та ін. Водночас у самій мислительній системі І. Вишенського наявні виразні аналогії із вченням протестантів, зокрема з „Листом” Івана Смери — протестантською пам'яткою української літератури, власне антитрині-таторською. Загалом І. Вишенський використав тільки елементи протестантизму.

Реформатори в Україні шукали собі меценатів, яких схиляли до своєї віри і біля яких осідали. В Галичині соцініанство виникло близько 1550 р. У Білорусі активно працював С. Будний — автор кальвіністського „Катехізису” (1552) і „Оправдання грішного чоловіка перед Богом” (1562). Протестанти для своїх потреб перекладали лютеранські пісні, збірка яких дійшла до нашого часу. Вважають, що близьким до протестантів був православний київський митрополит О. Дівочка. Поширюється протестантство і на Поділлі, захопивши шляхетські роди Потоцьких, Мелецьких, Мельштинських, Синявських, Фірлеїв та ін. В Паніовцях з'явилася реформатська кірха, засновано академію та друкарню. Паніовський друкар Малахович видає тут ряд праць реформаторів. Засновано соцініанську школу у Хмельнику, де працюють X. Франкен, Ю. Шиман, Войцех із Каліша, Я. Фельнелій, К. Острород (в основному німці), їх підгримував Хмельницький староста М. Мелецький. 1585 р. у Хмельнику відбувся соцініанський собор. Проти книжок протестантів активно виступали єзуїти. Войцех із Каліша мав підтримку від Я. Замойського і був його порадником при відкритті Замойської академії.

Поширювалося протестантство й на Волині, наприкінці першої половини XVI ст. тут з'явилися лютерани, але успіху не мали, зате прижилося антитринітарство. В 1575 р. переїжджають на Волинь Ф. Косий із Ігнатієм (останній жив у шляхтича К. Чаплича). Біля К Острозького знайшов притулок антитринітарій Мотовило, який на замовлення князя написав гостру відповідь П. Скарзі. Православна волинська шляхта залюбки запрошувала до себе протестантів учителями для своїх дітей. У 1581 р. волинський социніанин В. Негалевський здійснює переклад на книжну українську мову Нового Заповіту (працював у с. Хорошеві неподалік Острога, яке належало панам Ляховицьким).

Католицька реакція супроти протестантства розпочалася в 60-ті роки XVI ст., відтоді почали конфісковуватися протестантські видання. Частина протестантства намагається об'єднатися, деякі переходять у римо — католицизм, скликаються в Польщі з'їзди протестантів, в 1570 р. відбувається їхній генеральний з'їзд у Сендомирі. Зі смертю короля Сигізмунда Августа закінчився вільний розвиток протестантства у Польщі. Супроти нього активно діють єзуїти, в 70-х роках XVI ст. починаються погроми протестантських установ і шкіл. Особливо ця реакція набула сили при Сигізмунді III. Контрреформація тривала до середини XVII ст. й закінчилася повною поразкою протестантів.

З Польщі социніани перебираються в Україну, де найбільшого розквіту досяглії в першій чверті XVII ст. (їх патронує родина Чапличів). У Киселині Ю. Чаплич заснував социніанську общину, молитовню та школу (пастирем був українець М. Твердохліб), з 1614 р. тут функціонує академія. Першим ректором її став Є. Кисіль, який під псевдонімом Галасія написав присвячену П. Могилі „Антипонологію”. Сприяли социніанам шляхтичі Гойські із Гощі (тут була социніанська школа), пани Сентюги з Ляховець, а також Пронські із Берестечка. Із антигринітарських кіл вийшла друкована українською мовою „Трагедія Руська” (Раків).

Падіння в Ракові академії (1638) та закриття протестантської общини в Люблині знаменує початок остаточної загибелі антитринітарства в Польщі. Звідси социніани перебираються в Киселин, де відкрито академію, але 1640 р. Ю. Чаплич був притягнений до суду за відкриття академії і прихисток аріан. 1644 р. академію в Киселині закрито, вигнано социніан із Ляховець та Гощі. Згодом за А. Киселя социніани до Гощі повернулися. Останнім великим центром социніан в Україні став Черпяхів під Житомиром, яким володіли пани Немиричі. Тут працював знаний учений — шляхтич Київського воєводства С. Припковський, котрий залишив низку богословських та історичних творів, панегіриків, епітафій, гімнів, елегій, написав біографію Ф. Социна, трактат про шкідливість чернецтва. Працювали социніани і в Київській колегії. Ряд праць написав головинії протектор социніан Юрій Немирич, один із авторів знаменитих Гадяцьких статей.

Реформаційний рух в Україні не залишив глибокого і сталого сліду в нашій культурі, хоч і тут не обійшлося без певних здобутків: саме реформатори внесли частку праці в розвиток освіти, перекладацької та полемічної української літератури, взявши участь у полеміці православних із римо- католицизмом. Вони впливали також певною мірою і на розвиток філософії на українській землі (І. Вишенський, К. Транквіліон-Ставровецький, професори Київської академії).

Літ.: Левицький О. Социніани на Русі // Зоря. Л., 1882; Вишенський І. Твори. К., 1986; Українська поезія XVI ст. К., 1987; Шевчук В. Відродження і реформація в українській культурі XV—XVII ст. // Філос. думка. 1989. № 4.

В. Шевчук