Довідник з української літератури

РИТОРИКА

РИТОРИКА — наука про ораторське мистецтво, згодом — теорія прози. Сформувалася пізніше, ніж поетика. Європейська риторика започаткована в грецькій школі софістів, для яких головним завданням було навчити красномовства (виникла в V ст. до н. е., сформувалася в систему III—II ст., у Римі — в І ст. до н. е.). Риторика містила багато правил зі стилістики та граматики.

Виникнення риторики Аристотель пов'язував з ім'ям піфагорійця Емпедокла. Його учневі Корасу приписують першу книгу риторики (не дійшла до нас), де була спроба поділу ораторської мови на вступ, пропозицію, виклад, переконання чи боротьбу та висновок. Георгій Леонтійський у своїй практичній риториці наголошував, що ймовірне важливіше від істинного, указував на вміння про одне й те саме говорити суперечливо. Він створив правила про метаморфози, алітерацію, паралелізм частин фрази.

Аристотелева „Риторика” — наукове обґрунтування попередніх правил. Основоположна думка вчення — риторика охоплює всі сфери людського життя і взаємостосунків, як і саме слово, тому людина користується нею свідомо і підсвідомо. Мета Аристотеля — на основі спостережень подати загальні форми ораторського мистецтва, вказати, чим мусить керуватися оратор, щоб переконати слухачів своїми міркуваннями. Трактат Аристотеля складається з трьох частин: 1) аналіз принципів, на основі яких оратор може схиляти слухачів па свій бік; 2) про власні навички та вміння оратора, за допомогою яких він може вплинути на слухачів (умовити чи відмовити їх); 3) специфіка риторики: засоби мовлення і побудова викладу. Після Аристотеля сформувалися два напрями — античний (надавав перевагу точності вислову) та азіатський (перевага надавалася високому стилю, основаному на контрастах, переважанні метафор і порівнянь).

Розквіт риторики відбувся в Римі у працях Гортензія, Цицерона, Квінтіліана. Цицерон („Бруг”, „Оратор”), зокрема, вважав, що ораторське слово мусить наближатися до поетичного, хоч і не потрібно перевантажувати його штучними прикрасами; головне — ясність і відповідність мовлення почуттю і думці.

У Візантії риторичне мистецтво також наближене до азіатського стилю і в такому вигляді передається в Київську Русь (Іларіон, Кирило Туровський). Пізніше риторика застосовувалася лише у сфері духовного красномовства.

Окремі зауваження про науку є в „Ізборнику” Святослава (1073), в анонімному трактаті XVI ст. „Річ тонкослів'я грецького”. Зразками національної риторики є ораторсько-проповідницькі твори Іларіона, Луки Жидяти, Феодосія Печерського, Климента Смолятича, Кирила Туровського, Антонія Радивиловського, Лазаря Барановича та інших українських проповідників. Особливої уваги заслуговує теоретичний трактат І. Галятовського „Наука, або спосіб складання проповідей” як додаток до збірника проповідей „Ключ розуміння” (опубліковано в друкарні Києво-Печерської лаври 1659 р ). В „Науці...” автор (викладач риторики та ректор Києво-Могилянської колегії) радить ділити проповідь на три частини (наслідуючи європейську традицію): 1) екзордіум (пропозиція): те, про що проповідник планує говорити; 2) нарація: основна думка проповідника; 3) конклюзія: закінчення, висновки. Автор навчає, як добирати тему, будувати свою проповідь, щоб зацікавити слухачів. Він радить використовувати порівняння, посилання на історію, міфологію, природничі науки, апокрифи, бестіарій (збірники середньовічних творів, у яких описи звірів, тварин, птахів супроводжуються алегоричним тлумаченням). І. Галятовському належать книга практичного застосування правил риторики „Казання, додані до книги „Ключ розуміння” названій” (видано в друкарні Києво-Печерської лаври, 1660) та „Спосіб складання надгробних слів”.

Відомі також кілька курсів риторики, прочитані наприкінці XVII — на початку XVIII ст., зокрема Ф. Прокоповичем.

Літ.: Сумцов Н. Ф. Иоанникий Галятовский: К истории южнорусской литературы XVII в. К., 1884; Замапев А. Ф., Зоц В. А. Мислители Киевской Руси. К., 1981; Маслюків. Латиномовні поетики і риторики XVII — першої половини XVIII ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні. К., 1983.

Г. Усатенко