Довідник з української літератури

СМОТРИЦЬКИЙ МЕЛЕТІЙ

СМОТРИЦЬКИЙ МЕЛЕТІЙ (світське ім'я Максим; бл. 1572 р., за іншими даними — 1575 р., с. Смотрич, тепер смт Дунаєвецького р-ну Хмельницької обл. — 27.12.1633, с. Дермань, тепер Усгенське Друге Здолбунівського р-ну Рівненської обл.) — поет, український і білоруський письменник — полеміст, церковний діяч.

Син Герасима Смотрицького. Освіту здобув в Острозькій академії. Вчителем Мелетія був учений грек Кирило Лукаріс (згодом константинопольський патріарх). На початку 1590-х років навчався також у Віденській єзуїтській академії, яку успішно закінчив. Працював домашнім учителем у родинах білоруських православних магнатів, князів Огинських і Соломирецьких. У 1600 р., супроводжуючи своїх вихованців за кордон, вивчає філософію, теологію та філологічні науки (в рамках яких знайомиться з античною культурою та провідними мислителями й поетами Відродження) в німецьких протестантських університетах Вроцлава, Нюрнберга, Лейпцига та Віттенберга. Здобуває ступінь доктора медицини. В Україну повернувся, ймовірно, 1604 р. Заставши занепад Острозького осередку, поселяється в маєтку Соломирецьких під Мінськом. У цей період, очевидно, остаточно сформувався його світогляд.

Перші літературні спроби можна датувати роками навчання у Віденській академії. На жаль, ряд ранніх антиуніатських трактатів Мелетія Смотрицького не збереглося. Переїхавши в Вільно, стає членом Віденського церковно-міщанського братства. 1608 р. датується написаний польською мовою трактат „Антиграфи” („Відписи”), що був відповіддю на уніатські писання Іпатія Потія „Герезія” та „Гармонія”. 1610 р. виходить новий трактат під псевдонімом Теофіл Ортолог „Тренос, або плач східної церкви...”, також написаний польською мовою, який справедливо вважається вершинним у його творчості. Поштовхом для написання „Треноса” став погром православних святинь у Вільно, вчинений за вказівкою Іпатія Потія. Найемоційнішим у „Треносі” є скорботний монолог матері-церкви-вітчизни, витоки якого слід шукати в творчості Г. Смотрицького, Клирика Острозького, Івана Вишенського, а також у фольклорі. Цілком справедливо сучасники високо оцінили „Тренос”, а його автора острозький пресвітер Даміаи Наливайко назвав „руським” Златоустом. Відомі друковані відповіді на „Тренос” Мелетія Смотрицького — книги П. Скарги „Na threny і lament Teofila Ortologa do Rusi greckiego nabozenstwa przestroga” (Краків, 1610) та І. Муроховського „Раrygoria albo utulenie uszczypliwego Lamentu” (Вільно, 1612). Є свідчення, що Мелетій Смотрицький збирався вступити в полеміку з П. Скаргою та І. Муроховським.

Наступні 10 років після виходу „Треноса” живе в віденському Свято духівському монастирі. У 1616 — 1617 рр. виконував обов'язки ректора Києво-Братської школи. 1617 р. повернувся до Вільно й прийняв чернецтво. У 1618 р. у Вільно і в 1619 р. в Єв'є (поблизу Вільно) вийшла його знаменита праця „Грамматіки словенския правилноє синтагма”, яка справедливо вважається периторядною фундаментальною працею в історії філологічної науки. Автор продемонстрував у ній педагогічний смак і методичну майстерність. Як і „Треносом”, своєю „Граматикою” він протистояв тим, хто зневажливо ставився до слов'янської мови (див. хоча б твір П. Скарги „О jednosci kosciola bozego”, де говориться, що „цією мовою немає ні граматик, ні риторик, ні певних регул...”). Підручник складається з чотирьох частин — Орфографії, Етимології, Синтактису та Просодії. Четверта частина, незважаючи па те, що автор помилково поділяв (за аналогією до грецьких) голосні звуки української мови на довгі й короткі, давала ґрунтовні й вичерпні відомості про віршові розміри та правила віршування.

Весною 1620 р. Мелетія Смотрицького висвячено на архієпископа полоцького, єпископа вітебського і мстиславського. У листопаді цього ж року помер його наставник Леонтій Карпович, над могилою якого він виголосив „Казаньє на чесний потреб пречестного и превелебного мужа... о. Леонтія Карповича” (видане у Вільно окремою брошурою 1620 р.). Не виключено, що Мелетій Смотрицький був і автором поеми — панегірика „Лямент у світа убогих...” (Вільно, 1620), також присвяченої Леонтію Карповичу (його перу належить ряд віршованих присвят). Згодом став ще й архімандритом віденського братського Святодухівського монастиря. На цей період припадає протистояння уніатського архієпископа Иосафата Кунцевича і Мелетія Смотрицького, в яке були втягнені найрізноманітніші кола, в результаті чого постраждало багато православного люду. Це й спонукало його до написання памфлету „Virificatia niewinnosci” („Виправдання невинності”, 1621), в якому він став на захист білоруського та українського народів, обстоював їхнє право на національно-релігійну свободу.

„Виправдання невинності” викликало бурхливий опір уніатів і спричинило ряд книг-відповідей. Особливо зачепив Мелетія Смотрицького твір „Подвійна війна”. Саме проти нього був спрямований новий його памфлет — „Obrona Verificaciey” („Оборона виправдання”, кінець 1621 р.). У відповідь на „Оборону...” уніати видали „Екзамен оборони” (1621). У 1622 р. сторони обмінялися ще кількома памфлетами й відповідями. У 1623 р. Йов Борецький і М. Смотрицький були присутні на Варшавському сеймі, де обговорювалися питання, пов'язані з православною ієрархією. 1623 і 1624 роки позначені тяжким кризовим станом М. Смотрицького. 1623 р. у Вітебську було вбито уніатського архієпископа Кунцевича, що ускладнило становище М. Смотрицького і вітебських православних міщан. У 1624 р. він їде до Києва на пораду до Йова Борецького й Петра Могили. Шукаючи виходу зі складної ситуації, дійшов висновку, що шлях до примирення розбрату лежить через прийняття унії на справедливих засадах. Сподіваючись також знайти підтримку в Константинополі — у патріарха, колишнього свого вчителя Кирила Лукаріса, поїхав туди.

Подорож тривала два роки. За цей час у православних колах поширилася чутка про прихильність Мелетія Смотрицького до унії. У Києві його прийняли холодно. Повернення до Вітебська також втратило всяку перспективу. Отож, він приймає пропозицію стати настоятелем Дерманського монастиря на Волині. Ціна цієї посади — прийняття унії. Церемонія прилучення до унії відбулася 6 липня 1627 р. Певний час ця подія трималася в таємниці. Мелетій Смотрицький не полишав думки знайти порозуміння між православними та уніатами, мріяв про прийняття „Катехізису” (книги, що містить короткий виклад догматів християнської віри в питаннях і відповідях). У „Міркуваннях про шість розходжень” виклав суть тих положень, на яких базується суперечка між православною та католицькою церквами. Для помісного собору в Києві, на якому мали розглядати питання визнання папи почесним головою християнства, Мелетію Смотрицькому було доручено зробити доповідь про ці розходження. Однак замість доповіді він написав трактат „Апологія моєї мандрівки до країв східних”, яка була надрукована 1628 р. в перекладі польською мовою.

На соборі в Києві трактат визнано за єретичний і піддано анафемі. Книга закликала до згоди й братерської любові, тобто до визнання унії. В „Апології...” наголошувалося, що розходженім між католицизмом і православ'ям — це схоластика, а суперечки між ними зводяться не до суті речей, а до марних слів. Не підкорившись Київському собору, Мелетій Смотрицький таємно виїхав з Києва і в Дермані протягом трьох тижнів написав „Протестацію” (Львів, 1628), яку можна назвати мемуарно-епістолярним твором: авгор докладно описує обставини появи „Апології...”, атмосферу Київського собору. За „Протестацією” з'явилося „Умовляння” („Паренезис”), „Апологія...” спричинила кілька книг — відповідей. Мелетій Смотрицький у свою чергу написав 1629 р. і видав у Львові „Екзетезис...” („Розправа або поквитання...”).

Мелетій Смотрицький покладав надії на Львівський собор 1629 р., на якому, як сподівався, запанує порозуміння між православними та уніатами. Однак собор, по суті, провалився, і Мелетій опинився в цілковитій ізоляції. Він занурився в монастирське життя, аскетизм, що одразу ж позначилося на здоров'ї. 9 січня 1634 р. його не стало.

Літ.: Українська поезія. Кінець XVI — початок XVII ст. К., 1978; Яременко П. К. Мелетій Смотрицький: Життя і творчість. К, 1986; Українська література XVII ст. К, 1987; Українська поезія XVII ст. Перша половина. К., 1988; Лучканин С. Румунські шляхи „Граматики слов'янської Мелетія Смотрицького І І Відродження, 1995. № 5—6.

М. Судима