Довідник з української літератури

СТУДИНСЬКИЙ КИРИЛО

СТУДИНСЬКИЙ КИРИЛО (псевд. — К. Вікторин, І. Лаврін, К. Зорян, 04.10.1868, с. Кип'ячка, тепер Тернопільського р-ну Тернопільської обл. —1941) — літературознавець, фольклорист, мовознавець, письменник, громадський діяч.

Народився в сім'ї священика. Навчався у Львівському та Віденському університетах, був учнем відомого славіста В. Ягича. Після закінчення Віденського університету (1894) деякий час під керівництвом А. Брукнера стажувався в Берлінському університеті. У 1897 — 1899 рр. — доцент Ягеллонського університету, де викладав українську мову й літературу, у 1900 — 1918 рр. — доцент, потім професор Львівського університету. Був одним із провідних членів християнсько-суспільної партії та співредактором її органу „Руслан”. 1899 р. став дійсним членом Наукового товариства ім. Шевченка, тривалий час очолював його філологічну секцію, а в 1923—1932 рр. був головою НТШ. У 1939—1941 рр. — декан філологічного факультету Львівського університету, проректор. 1939 р. був головою Народних зборів Західної України, став депутатом Верховної Ради УРСР першого скликання. На цій посаді намагався рятувати співвітчизників від репресій. На початку Великої Вітчизняної війни насильно вивезений Ii КИС зі Львова і знищений.

К. Студинський — автор більш як 500 праць із філології. У його науковій роботі простежується кілька основних напрямів: дослідження давнього й нового українського письменства; досліди, присвячені громадському єднанню видатних діячів Західної й Наддніпрянської України; компаративістика (українсько-польські та українсько-чеські літературні зв'язки).

Найважливішими працями вченого про давню українську літературу є „Пересторога, руський пам'ятник початку XVII віку” (Львів, 1895), де аналіз подано на широкому тлі суспільно-історичних умов того часу із загальною характеристикою всієї полемічної літератури; „Пам'ятки полемічного письменства кін. XVI і поч. XVII в.” (Львів, 1906, т. 1), де висвітлено творчість Стефана Зизанія, Клірика Острозького, Іпатія Потія, Мелетія Смотрицького; „Антиграфи”, полемічний твір М. Смотрицького з 1608 р. (надруковано 1925 р.).

Історії українського красного письменства XIX ст. присвячено студії: „Ґенеза поетичних творів М. Шашкевича” (1896); „Козацтво й гайдамаччина в „Енеїді” Котляревського” (1901), де розкривається специфіка трактування образу гайдамаки в А. Метлинського, П. Куліша, О. Стороженка, Марка Вовчка, а також історичне значення лірики Т. Шевченка та ін. Виокремлюються шевченкознавчі студії, в яких показано вплив поезії Т. Шевченка на культурно-освітнє життя західноукраїнських земель („Хустина” Тараса Шевченка. Причинок до ґенези поезій Тарасових”, 1897; „Коли вперше появився вплив „Кобзаря” Т. Шевченка, виданого р. 1840, на руське письменство в Галичині? Критичні замітки”, 1897; „Перебендя” Т. Шевченка і „Бандурист” Маркевича”, 1896; „В п'ятдесятиліття смерті Т. Шевченка”, 1911).

Більшість статей, присвячених літературно-громадському єднанню Західної і Наддніпрянської України, було надруковано в „Україні” — науковому двомісячникові українознавства, органу історичної секції Всеукраїнської Академії Наук, що виходив у 1924 — 1929 рр. під загальною редакцією М. Грушевського. Серед них: „Перша зустріч М. Драгоманова з галицькими студентами” (1926, кн. 2—3); „До історії зв'язків Куліша з галичанами в р. 1869 — 70” (1927, кн. 1 — 2); „До історії взаємин Галичини з Україною в рр. 1860 — 73” (1928, кн. 2). Окремим виданням вийшла праця „Галичина й Україна в листуванні 1862—84 рр.” (1931). IC. Студинський писав також поезії та оповідання, які друкував у пресі під псевдонімами. Його перу належать „Дві зорі. Драматичні картини з поч. XVII ст.” (Львів, 1937).

З 1929 р. К. Студинський — академік АН УРСР (1934 р. його виключено з неї „за контрреволюційну діяльність”, 1939 р. поновлено у членстві).

Літ.: Дорошенко В. Акад. Кирило Студинський // Світ. 1928. Ч. 19 — 2; Савченко Ф. Ювілей акад. К. О. Студинського // Україна. 1929. Січень — лютий; Ювілейний збірник на пошану акад. Кирила Студинського // ЗНТШ. Л., 1930. Т. 99.

С. Лучканин