Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Довідник з української літератури

ТЕРЛЕЦЬКИЙ ОСТАП (псевд. — В. Кістка, Ів. Заневич, В. Мак; 05.02.1850, с. Назірна, тепер Коломийською р-ну Івано-Франківської обл. — 22.07.1902, Львів) — публіцист, літературознавець, громадський діяч.

Закінчив філософський факультет Львівського університету (1872) та юридичний факультет Віденського університету (1883). У Відні ввійшов до складу товариства «Січ», яке виникло на хвилі українофільства й розгортало свою діяльність під впливом раннього «народовства». О. Терлецький очолив те крило товариства, яке критично ставилося до цих тенденцій духовного життя галицької молоді. Заперечуючи реакційність «москвофільства», він водночас намагався вище піднести й «народовську» програму, зокрема її наукову частину. 1874 р. брав участь у роботі історико-археологічного з'їзду в Києві. З 1875 р. разом із С. Подолошським почав активно працювати над виданням української соціалістичної літератури за кордоном. За це його було заарештовано (1877) й привезено в кайданах із Відня па суд до Львова. Там познайомився з І. Франком, позитивно впливав на формування його світогляду.

Свої публіцистичні статті О. Терлецький публікував у газеті «Вольное слово» (Женева), львівських журналах «Правда», «Світ», «Зоря», «Житє і слово». Стаття «Галицько-руський нарід і галицько-руські народовці» (1874) проводила думку про необхідність порушення злободенних питань у літературі, і тут зразком для літераторів має бути Шевченкова поезія. Літературно-критичні розвідки «Літературні стремління галицьких русинів від 1772 до 1872» (1895) і «Галицько-руське письменство 1848 — 1865 рр. на тлі тогочасних суспільно-політичних змагань галицько-руської інтелігенції» (1903) не тільки були одними з перших синтетичних оглядів західноукраїнського процесу, а й формували нову естетичну концепцію місця і ролі художнього слова в суспільному житті. Палко обстоював соціальне призначення письменства. Не сприймаючи «сентиментально-ідилічну» творчість, ратував за письменство «живих ідей, живих поглядів на світ, живого реалізму».

Перу О. Терлецького належить кілька розвідок про В. Навроцького, зокрема передмова до творів письменника, виданих у Львові 1884 р., «Згадка про життя Володимира Навроцького».

З упорядкованого К. Студинським збірника «Галичина й Україна в листуванні 1862—1884 рр.» (1931) О. Терлецький постає як активна, творча особистість, що підтримувала все прогресивне в рідній літературі. Він спрямовував молодих галицьких початківців О. Кобилянську, Н. Кобринську, О. Маковея, Л. Мартовича на шляхи реалізму. Народна поезія була для нього живлющим джерелом розвитку українського художнього слова.

Літ.: Франко І. Др. Остап Терлецький: Спомини і матеріали // ЗНТШ. 1902. Т. 1. Кн. 6; Поважна В. Розвиток української літературної критики у 80 — 90-х роках XIX ст.: До проблеми критеріїв і методу. К., 1973; Франко І. З остатніх десятиліть XIX віку // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. К., 1984. Т. 41; Історія української літературної критики: Дожовтневий період. К., 1988.

П. Хропко