Довідник з української літератури

БОРОВИКОВСЬКИЙ ЛЕВКО

БОРОВИКОВСЬКИЙ ЛЕВКО (псевд. і крипт. №-й, Б-й, В***, Б*; 22.02.1806, с. Мелюшки, тепер Хорольського р-ну Полтавської обл. — 26.12.1889, там же) — поет, фольклорист, етнограф, філолог.

Народився в небагатій дворянській сім'ї нащадків давнього козацького роду. Навчався в Полтавській гімназії, потім на філософському факультеті Харківського університету (1826 — 1830). По його закінченні викладав історію, географію, російську словесність і латинську мову в гімназіях Курська, Новочеркаська, Полтави. Вийшовши в середині 50-х років у відставку, останні роки життя провів у рідному селі. Ще студентом був близький до літературного гуртка І. Срезневського, під впливом якого збирав народну поезію, захоплювався творами романтиків. Романтичні впливи позначилися на його перших творах — українській баладі „Молодиця” та російській поемі — билині „Пир Владимира Великого”, опублікованих у журналі „Вестник Европы” (1828). У наступні роки там же вийшли друком його українські переклади з О. Пушкіна й Міцкевича, наслідування Горацію та кілька оригінальних творів, у тому числі балада „Маруся” (переспів „Світлани” B. Жуковського), що стала помітним явищем в історії українського романтизму.

Цікавими були літературні обробки українських народних казок, легенд, бувальщин („Отечественные записки”, 1840). Вже ці та вміщені в „Украинском альманахе” (1831) і „Ластівці” (1841) твори („Козак”, „Чорноморець”, „Вивідка”, „Палій”, „Волох”, „Розставання” та ін.) визначити те нове, що вніс Л. Боровиковський як перший український поет — романтик в українську літературу, — нові теми, мотиви, стильові засоби, ту, як він писав, „сєрьезность, противную несправедпівому мнению, что на малороссийском языке, кроме шуточного, смешного, писать нельзя”. Тісним зв'язком з народною поезією, передусім із соціально-побутовою і ліричною піснею та історичними думами, позначені його поезії, в яких зображено героїчне історичне минуле („Гайдамак”, „Козак”, „Бандурист”, „Дніпр”), романтичних героїв („Волох”, „Палій”) Українську поезію збагатив новими жанрами: літературна пісня („Убійство”, „Вивідка”, „Материна стріча”, „Розставання”), романтична балада („Маруся”, „Ледащо”, „Заманка”, „Чорноморець”), елегійно-медитативна лірика („Журба”, „Рибалка”), зразками перекладацької техніки.

Значну частину оригінальної творчості Л. Боровиковського складають літературно оброблені байки і приказки, видані з передмовою А. Метлинського під назвою „Байки й прибаютки” (К., 1852). Традиційні мандрівні сюжети, відомі ще від Езопа, оброблені в стилі Лафонтена, Лессінга з характерними для них лаконізмом та підкресленими морально-дидактичними засадами, поєднуються з питомими українськими сюжетами і специфічними для них моральними настановами та фольклорною образністю.

Цінними для розвитку української літературної мови були кілька спроб перекладів поезії та прози, зокрема повісті Є. Гребінки „Ніжинський полковник Іван Золотаренко” з додатком, замість післямови, статті „Дещо про козацтво і Україну”. Ряд творів поета були досить популярні і навіть перекладались іншими мовами („Заманка”, „Віщба” — чеською мовою). Відомо, що він збирав матеріали для словника української мови і зробив одну з перших в Україні спроб написати огляд рідної літератури — уснонародної й писемної.

Відсутність української періодики та відірваність від культурних центрів стримували інтенсивність літературної праці Л. Боровиковського та обмежували друкування. Значна частина його творів за життя письменника не була опублікована, а дещо й зовсім втрачено (оповідання й повісті в стилі Г. Квітки-Основ'яненка, переклади з Горація та інших, критичні статті, листування). Після смерті письменника ряд його творів побачив світ у зібраннях, що виходили 1918, 1929, 1957 рр., та журналах.

Літ.: Возняк М. До письменницької діяльності Левка Боровиковського // ЗНТШ. Л., 1925. Т. 146 — 147; Деркач Б. А. Крилов і розвиток байки в українській дожовтневій літературі. К., 1967; Франко І. Дещо про „Марусю” Л. Боровиковського та її основу // Франко І. Зібр. творів: У 50 Т. К„ 1982. Т. 33; Яценко М. Т. Зачинатель українського романтизму // Наука і культура, К., 1982.

П. Федченко