Довідник з української літератури

ЦАМБЛАК ГРИГОРІЙ

ЦАМБЛАК ГРИГОРІЙ (бл. 1364, Тирново, Болгарія — 1420) — письменник — проповідник, церковний і культурний діяч.

Початкову освіту здобув у Тирново. Потім продовжив навчання в Константинополі та Афоні. Деякий час був ігуменом сербського монастиря в Дечанах, служив у канцелярії константинопольського патріарха, пресвітером митрополичої молдововолоської церкви в Сучаві. 1409 р. прибув до Києва й активно включився в боротьбу за митрополичу кафедру. Але тільки 1415 р. у білоруському місті Новогрудку православні єпископи обрали його митрополитом Київським і Литовським.

Літературна спадщина Г. Цамблака, одного з найталановитіших письменників слов'янського середньовіччя, налічує більш як 40 творів різних жанрів: житій, похвальних слів, проповідей на різні церковні свята. Вважається, що в Україні він написав „Надгробне слово митрополиту Кипріяну”, „Слово похвальне Євтимію Тирновському”, п'ять проповідей, сповідь віри при посвяченні в митрополити та дві промови на Констанцькому соборі.

„Надгробне слово митрополиту Кипріяну” створене в 1409 — 1410 рр. Г. Цамблак виголосив його у Києві, де покійний митрополит мав велику популярність. Оскільки в цей час Г. Цамблак претендував на київську митрополичу кафедру, то наголошення на бажанні покійного зробити з нього свого наступника мало б вплинути на слухачів. Письменник, як талановитий дипломат, грає на почуттях слухачів, говорячи про свою близькість до Кипріяна та поєднуючи власну скорботу зі скорботою киян („Вам же и нам обща печали предложи ся”).

У деяких похвальних словах Г. Цамблак звертався до Старого Заповіту, але часто виходив за межі його канонів. Так, пророк Ілля у однойменній похвалі не позбавлений індивідуальних рис. Порівняно з біблійним Іллею він зображений грізнішим і жорстокішим пророком, який не може простити співвітчизникам зради своєї віри.

Г. Цамблака приваблюють героїчні особи. У багатьох творах на переднє місце висував відданість християнській вірі, що на той час означало й відстоювання національної самобутності. Похвальні слова великомученикам Георгію та Димитрію, сорока великомученикам, „Житіє Іоанна Нового Сучавського” письменник перетворив на поетичні гімни мужності, твердості, вірі.

У „Похвальному слові Євтимію Тирновському” Г. Цамблак частково відійшов від традиційного для середньовічної літератури образу християнського героя. З одного боку, Євтимій — носій усталених християнських чеснот (смирення, мудрості, благородства, аскетизму), а з іншого — це мужня, зухвала, наполеглива людина, патріот, який уболіває за свою країну й народ. У 1393 р., коли турецькі війська обложили Тирново, а болгарський цар Іван Шишман утік із столиці, Євтимій не тільки залишився з народом, а сміливо прийшов до султана Баязета з вимогою припинити варварське знущання з болгар. Подвиг Тирновського патріарха, що чудом уникнув смерті, здійснений не тільки в ім'я віри, айв ім'я батьківщини. Письменник показав Євтимія на тлі справжніх історичних подій.

У 1418 р. Г. Цамблак вже як митрополит Київський і Литовський їздив на Констанцький собор у Німеччину, де перед папою римським і католицькими єпископами виголосив дві промови. З них ми довідуємося, що, залишаючись на позиціях православ'я, він виказав ліберальне ставлення до відмінностей між двома напрямами християнства, виступив за дискусію, діалог між православною та римською церквами, що на ті часи означало відмову від релігійної ворожнечі.

Аналіз творів Г. Цамблака свідчить, що, залишаючись у межах середньовічного світогляду, він є письменником — новатором, у його творчості виявляються деякі гуманістичні тенденції. Релігійна толерантність і зацікавленість ренесансною культурою Заходу вказують на його належність до культури Передвідродження. Як зазначає румунський літературознавець Шт. Чобану, Г. Цамблак належить всім і нікому, оскільки він служив інтернаціональній ідеї православ'я з мовою, якою користувалася грецька церква в багатьох країнах православного сходу — церковнослов'янською.

Списки з творами Г. Цамблака були в ужитку на всьому обширі православнослов'янського світу, тому його літературна спадщина належить одночасно як слов'янським народам, так і молдованам та румунам. Г. Цамблак справив помітний вплив на українську літературу; збереглося чимало українських списків його творів. Не виключено, що стиль творів письменника вплинув на киянина Касіяна, який створив нові (Касіянівські) редакції Печерського патерика (1460, 1462 р.), а його „Слово похвальне отцям Констанцького собору” — на Іоанна, автора „Посольства до папи римського Сікста IV” (1476). Твори Цамблака використовував Захарія Копистенський та Димитрій Туптало, а можливо, й Іван Вишенський. Хоча практично нічого не відомо про просвітницьку діяльність Г. Цамблака, все ж можна з достатньою вірогідністю стверджувати, що він пропагував Євтимієву реформу церковнослов'янської писемності в Україні та Білорусі.

Літ.: Яцимирский А. Н. Григорий Цамблак. Очерк его жизни, административной и книжной деятельности. СПб., 1904; Менев К. Ст. Григорий Цамблак. София, 1969; Терновска книжовна школа. Т. 3. Григорий Цамблак. Животи творчество. София. 1984; Пелешенко Ю. В. Розвиток української ораторської та агіографічної прози кінця XIV — початку XV ст. К., 1990.

Ю. Пелешенко







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.