Довідник з української літератури

ШЕЙКОВСЬКИЙ КАЛЕНИК

ШЕЙКОВСЬКИЙ КАЛЕНИК (1835, Кам'янець-Подільський — 1903) — етнограф, лексикограф, педагог, перекладач.

У 1858 р. став студентом Київського університету, а вже наступного року видав першу частину монографії „Быт подолян”. Книга, що цінна насамперед багатим етнографічним матеріалом, викликала помітний суспільний розголос. Схвально висловлювалися про автора книги І. Франко, А. Свидницький.

К. Шейковський — один із ентузіастів створення недільних шкіл у Києві. Віддавав цій справі багато сил як викладач, організатор бібліотеки для учнів, нарешті, як автор посібників. Водночас розгорнув інтенсивну лексикографічну роботу. Словник його орієнтований на живу народну мову, тут щедро використовується словесно-образна творчість українського селянства: пісні, казки, повір'я, легенди, прислів'я, приповідки, загадки тощо. На сторінках газети „Киевский курьер” виявив також хист літературного критика (дотепно висміяв епігонство у рецензії на книжечку „Досуги моей юности. Стихотворения Павла Ромашкевича”).

Після закінчення університету, позбавлений можливості обійняти постійну посаду, К. Шейковський вимушений залишиш Київ і Україну. Спочатку опинився на Орловщині, а згодом — у Бобруйську. Тут „учитель древніх мов” місцевої гімназії продовжив звичну наукову й літературну діяльність. 1871 р. вийшли друком „Руські народні казки й приказки, брехеньки й побрехеньки, билиці й небилиці, приклади й нісенітниці. Праця і кошт Шейковського”.

К. Шейковський зазнав репресій: заборони перекладу з Овідія та 20-річного заслання в Уфимську губернію (Мензелінськ). Однак і там не припиняв наукових занять: написав рецензію на лексикологічну працю І. Верхратського „Знадоби до словаря южноруського” (Львів, 1877), етимологічні нариси про слово „Русь”. Дав власну прозову версію „Слова о полку Ігоревім”, писав мемуари, сатиричну прозу.

Пожежа знищила картотеку, що конденсувала багаторічні зусилля Шейковського-лексикографа. Та він віднайшов у собі сили продовжити копітку працю над словником, хоча реальних перспектив видання не було. Саме в задумі цього словника й у роботі над ним найповніше втілюються визначальні риси його творчої особистості як самовідданого українського просвітителя. „Ніщо не підносить так народний дух, як друкований словник народної мови”, — афористично формулював К. Шейковський своє кредо в листі до редакції часопису „Киевская старина”. Але ще за чверть століття до цього студент — подолянин у вступі до першого випуску словника чітко визначив сутність ідеї, що його захопила: „У словнику будь-якої мови найлегше явити усе моральне багатство народу від перших проблисків його розвитку, таких проблисків, про які ніщо інше, крім мови, не може нам навіть натякнути, до останнього фазису розвитку”.

В переліку джерел започаткованого словника проголошував: „На першому місці — жива мова народу”.

1833 р. К. І. Дейковському вдалося видати ще один випуск словника, який попри всі недоліки став свого часу вагомим внеском до української культури.

Літ.: Марахов Г. І. Про автора „Опыта южнорусского словаря” // Вісн. АН УРСР. 1970. № 5.

І. Заславський