Довідник з української літератури

ЯВОРСЬКИЙ СТЕФАН

ЯВОРСЬКИЙ СТЕФАН (світське ім'я Семен, 1658, м. Яворів, тепер Львівської обл. — 24.11.1722, Москва) — філософ, поет, церковний і громадсько-політичний діяч.

Походив із православної шляхетської родини з м. Яворова в Галичині, яка після Андрусівського миру 1667 р. переїхала в Красилівку поблизу Ніжина. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії та єзуїтських школах Любліна, Львова, Познані, Вільно. Для навчання у вищих навчальних закладах Речі Посполитої був змушений прийняти католицтво, якого відрікся, повернувшись до Києва. 1689 р. прийняв чернецтво під іменем Стефана, одержав професорське звання й розпочав викладацьку діяльність у Києво-Могилянській академії: читав курси поетики, риторики, філософії, теології. За наказом царя Петра І був переведений у Росію, де його висвятили 1700 р. на митрополита рязанського і муромського, а 1702 р. став екзархом і блюстителем патріаршого престолу, президентом Слов'яно-греко-латинської академії у Москві. В цей час він активно підгримував діяльність Петра І, негативно поставився до повстання гетьмана І. Мазепи, брав участь у акції його церковного прокляття, написав ряд поетичних творів, у яких ганьбив гетьмана. В останні роки життя виступав проти діяльності Ф. Прокоповича, спрямованої на секуляризацію і централізацію суспільства. Протестував проти перетворення православної церкви на бюрократичний додаток держави. 1721 р. обійняв найвищу в російській церкві посаду — президента Священного Синоду, хоча виливу на церковні справи вже не мав.

Високоосвічений богослов і літератор, Стефан Яворський залишив багато проповідей, філософських трактатів, віршованих творів, серед яких окремо видані „Виноград Христов” (Чернігів, 1698), „Камень Веры” (Москва, 1729), „Знаменія пришествія антихристова” (Москва, 1703). Його проповіді вирізнялися високим рівнем риторичного мистецтва, багатством стилістичних засобів, вишуканістю форм. В них виразно простежуються традиції української ораторської прози, які Стефан Яворський переніс на російський ґрунт. Про його високу поетичну майстерність свідчать численні панегірики, духовні, світські, історичні вірші, зокрема „riercules post Atlantem” (Чернігів, 1685), „Echo glosu wolajo,cego na puszczy” (Київ, 1689), „Arctos caeli Rossiaci” (Київ, 1690).

Віршував латинською, польською та книжною українською мовами.

Літ.: Захара И. С. Борьба идей в философской мысли на Украине на рубеже XVII— XVIII вв. (Стефан Яворский). К., 1982; Історія української літератури: У 2 т. К , 1987. Т. 1; Захара І. С. Стефан Яворський. Л., 1991.

С. Денисюк