Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Довідник з української літератури

ЯРИЧЕВСЬКИЙ СИЛЬВЕСТР (псевд. — С. Яр, Ландсман, Шальвір; 16.01.1871, м. Рогатин, тепер Івано-Франківської обл. — 30.03.1918, м. Серет, тепер Румунія) — письменник, перекладач, літературознавець, педагог.

Народився в сім'ї кравця. Навчався в Рогатинській початковій школі, згодом — у Львівській та Бережанській гімназіях. Вищу освіту здобував на філософському факультеті Львівського та Віденського університетів. Перебуваючи у Відні, зблизився з австрійськими митцями — модерністами, які репрезентували такий різновид модернізму, як сецесіонізм (буквальне значення назви художніх об'єднань — сецесіонів означає «відхід убік», «відокремлення»). Митці, що входили до таких об'єднань, виступали проти академізму — художнього напряму, що склався в академіях, сутність якого полягала в догматичному наслідуванні зовнішніх форм мистецтва античності й Ренесансу. С. Яричевський дописував про пошуки сецесіоністів у чернівецьку газету «Буковина». З 1901 р. працював учителем у гімназіях Перемишля, Коломиї, Кіцманя, співробітничав з редакціями львівських і чернівецьких періодичних видань, активно публікувався в журналах «Зоря», «Буковина», «Світ». З 1909 р. жив у Сереті.

Початок літературної діяльності С. Яричевського припадає на 1891 р., коли в журналі «Зеркало» було надруковано кілька віршів, пройнятих співчуттям до обездоленої людини. Шукаючи глибші художні форми вираження внутрішнього світу людини, він опановує жанр поезії в прозі, зразки якого друкувалися у львівській «Зорі», а потім склали збірку «Серце мовить» (Коломия, 1903). Друга книжка поезій — «Пестрі звуки» (1904) відбиває контрасти тогочасної дійсності, узагальнює їх у символічних образах. Ліричний герой С. Яричевського постає як особистість з багатогранними інтересами й почуттями, людина, що прагне глибше сприймати навколишній світ. Лірику поета наснажено-схвильованими сподіваннями на прихід «нової весни», «щастя незвісного», які символізують і визволення народу, і його відродження: «Громом волі заграй, в душах наших звени, воскресіння величная пісне!» Новаторство С. Яричевського проявляється в двох аспектах: увазі до символічної образності (це дає підстави вважати його представником передсимволізму в українській поезії) та опрацюванні міської тематики у віршах про Відень (чим, власне, започатковуються в нашій ліриці урбаністичні мотиви). Це були ті особливості української поезії на межі століть, що зближували її з художніми пошуками європейських модерністів. С. Яричевський є автором поетичної казки «Горемир» (Чернівці, 1904), а також низки балад, основаних на фольклорних мотивах. Ці твори позначені вигадливістю й вишуканістю літературно-фольклорного контактування.

І. Франко зараховував С. Яричевського, як і ранніх О. Кобилянську, Д. Лукіяновича, В. Щурата, В. Стефаника, Б. Лепкого, до того молодого покоління письменників, яке, «черпаючи свої стимули прямо із західноєвропейських напрямів імпресіонізму та неоромантизму, прозваного per nefas (осудливо. — Ред) декадентизмом, іде далі дорогою, прокладеною у нас впливом Драгоманова», який «європеїзував галицьких русинів».

С. Яричевському належать також збірки оповідань «На хвилях життя» (1903), «Між терням і цвітом» (1905), у яких реалістично виписані картини з життя різних класів західноукраїнського суспільства, створено образи селян («Пустка»), робітників («Пролетар»), інтелігентів («Ох, готі романи!», «В лавровім вінку»), які не тільки страждають, а й намагаються шукати нові шляхи до волі. Тема міста, його соціальних контрастів, порушувана новелістом («Кандидат на злодія», «Дурна, що вона собі гадає», «Солодке ім'я артиста), вирізняла його твори у потоці тогочасної прози. О. Маковей відзначав в оповіданнях С. Яричевського вірність спостережень, які «нагадують нам життя і мають багато принади в собі, тим більше, що писані без претензії».

1902 р. С. Яричевський віщав свою «драматичну алегорію» «Небесні співці», присвячену громадянському подвигові Т. Шевченка. У науково-популярній розвідці «Поет любові і протесту» (Серет, 1914), виданій німецькою мовою, Т. Шевченко характеризується як поет, творчість якого наснажена любов'ю до рідного краю, щирою симпатією до всіх обездолених людей. Водночас автор акцентує на викривальному пафосі Шевченкової музи, її сатиричній спрямованості проти тиранії.

С. Яричевський перекладав з німецької, російської, польської, словенської поезії, видав літературознавчу працю «Франц Прешерн — найбільший словінський поет» (Перемишль, 1902). Він перебував у дружніх стосунках з галицькими і буковинськими літераторами — Марком Черемшиною, Романом Сембратовичем, Мелетієм Кічурою, був активним учасником західноукраїнського літературного і громадського життя.

Літ.: Калениченко Н. Л. Українська проза початку XX ст. К., 1964; Історія української літератури: У 8 т. К., 1968. Т. 5; Івасюк М. Співець боротьби і сподівань // Літ. Україна. 1971. 17 січ.; Франко І. Українсько-руська (малоруська) література // Зібр. творів: У 50 т. К., 1984. Т. 41.; Нахлік Є. Примітки // Українська новелістика кінця XIX — початку XX ст. К., 1989.

П. Хропко





загрузка...
загрузка...