Довідник з української літератури

ВАЛУЄВСЬКИЙ ЦИРКУЛЯР

ВАЛУЄВСЬКИЙ ЦИРКУЛЯР (8 липня 1863 р.) — розпорядження царського міністра внутрішніх справ, санкціоноване царем Олександром II, про заборону українськомовних книжок духовного і навчального змісту (в тому числі для початкового читання народу) в Російській імперії.

Циркуляр наголошував: ніякої окремої української мови „не было, нет и быть не может”. Можливо, в основу цієї антинаукової тези російського шовінізму лягла формула з рапорту полковника київської жандармерії Грабовського, що буцімто споконвіку Україна самостійною не була й бути не може.

Реакціонер П. Валуєв, безпідставно класифікувавши „малоросійську” мову як зіпсовану польськими впливами російську й навіть нібито менше за неї зрозумілу українцям, пов'язав їхню мову й літературу з сепаратистською ідеєю та визнав за необхідне „пропуском книг на малороссийском языке приостановиться” — нечуваний факт оголошення поза законом цілої національної культури! Формально поза забороною були начебто твори красного письменства, проте й ця можливість перекривалася ретельною цензурою. Першими жертвами циркуляру стали підготовлені до друку твори М. Костомарова та схвалений Академією наук український переклад Євангелія П. Морачевського. Внаслідок дії Валуєвського рескрипту настав „десятилітній антракт” (Є. Єфремов): протягом цього часу для задоволення духовних потреб другого кількісно в імперії українського народу було видано його рідною мовою лише одну книжку про судові реформи. Внаслідок жорстких урядових заборон українські письменники змушені були друкуватися в Галичині.

Літ.: Грінченко Борис. Нарід в неволі. Л., 1895; Фабрикант Мик. Короткий нарис з історії відносин російських цензурних законів до української літератури // Хрестоматія критичних матеріалів: У 2 т. К, 1940. Т. 1; Драгоманов М. (Українець). Антракт з історії українофільства (1863—1872) // Правда. 1876. № 12— 16.

В. Погребенник