Довідник з української літератури

ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ ІВАН

ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ ІВАН (бл. 1650 р , ймовірно, Чернігівщина — 09.1701, Полтава) — поет, перекладач, теоретик літератури, культурний і громадський діяч другої половини XVII ст.

В 1660-х роках навчався в Києво-Могилянській колегії. У 1670-х — першій половині 80-х років жив у Чернігові, працював у друкарні Лазаря Барановича і входив до чернігівського гуртка поетів. Не пізніше 1687 р. оселився в Полтаві, служив священиком.

До нас дійшло декілька рукописів І. Величковського, що дають змогу пізнати його як поета. Найперші твори, очевидно, були написані в 70-х роках XVII ст. і разом з творами інших авторів увійшли до збірки, названої В. Перетцем „Антологією”. Пізніше в ній виокремили „Зшиток 1” і „Зшиток 2”. Відомі також панегірики Лазарю Барановичу (1683—1684) та Івану Самойловичу (1687), дві авторські книжечки: „Зегар з полузегарком” (1690) і „Млеко од овці пастору належноє” (1691).

І. Величковський справедливо вважається одним із найоригінальніших барокових поетів. Його творчості Притаманні як духовні, так і світські мотиви, що розкриваються через філософську й морально-повчальну тематику. Образно-тематична структура побудована в основному на характерній для стилю бароко антиномії: читач — поет, чоловік — жінка, скупість — щедрість, життя — смерть, гріх праведність, Бог — Всесвіт — Людина. Відповідно до тем актуалізується сюжетно-образний матеріал із міфології, церковних і світських писань, народної творчості, перероблюються оригінальні твори. Поезіям І. Величковського властиві типові для бароко орнаментальність, афористичність, смисловий та словесний консептизм, що передбачає влучність, дотепність, курйозність, побудовані на контрастах і антитезах.

Певною мірою поет тяжіє до світських мотивів, які найбільш вдало розроблюються в епіграмах, перекладених чи переспіваних з епіграм англійського ренесансного поета Джона Овена, а також „власної праці”. Майстерно укладені епіграми ніби вводять читача до казкового світу книги, де людина може впізнати себе у віршах. Це філософські картинки з повсякденного життя: „На скупого”, „На лисого”, „До жонатих”, „Про жіночий розум”, „Про грішників” та ін. Трапляються тут і біблійні сюжети („Вуж, Єва”, „Адамова вимовка”), вічні теми („Смерть”, „Про Бога і світ”, „Тіло і душа”), а в кінці — „День страшного суду”, як відповідь за людські гріхи.

У пізнішій релігійній ліриці проявляються традиційно християнські мотиви каяття за содіяне, за нестійкість перед мирськими спокусами, за потурання суто людським слабкостям. Ліричний герой цих творів — „грішник більший”, ніж Марія Магдалина і шукає порятунку біля Христових ніг.

Своєрідні панегірики І. Величковського. Якщо присвята Лазарю Барановичу, який порівнюється з Біблійним Лазарем, — типове вихваляння чеснот мецената, то панегірик гетьману Івану Самойловичу — це вже філософські роздуми про громадський ідеал державного діяча. Через античний міф про Дедала поет переходить до образу неба як вітчизни, до якої можна злетіти лиш на „крилах добрих діл”.

Перекладацька діяльність засвідчує високий рівень обізнаності І. Величковського з європейською літературою, його прагнення ознайомити українського читача з тогочасним літературним процесом.

Однією з найбільших заслуг поета є його розробка теорії і практики курйозного віршування, яке він назвав „штуки поетицкіє”. Він узагальнив досягнення європейської та української курйозної поезії і створив спеціальну теоретичну працю з наведеними власними прикладами — „Млеко од овці пастору належноє” (1691), яка разом із латинськими поетиками стала основою для сучасної теорії зорової поезії. Автор розглядає 20 видів курйозної поезії, переважна частина яких — це традиційні жанри, що розглядалися в європейських поетиках (паліндроми — раки, акровірші, протейський вірш, вірш — лабіринт, фігурний вірш тощо), а частина — власні поетові винаходи.

Велика заслуга І. Величковського в тому, що на відміну від багатьох своїх сучасників більшість своїх творів він написав староукраїнською з елементами церковнослов'янської та розмовної мов. Така до певної міри новаторська діяльність як в ідейно-тематичному, так і в формальному плані дала змогу О. Грузинському назвати І. Величковського українським футуристом XVII ст.

Літ.: Пеленський Є. Іван Величковський // Величковський І. Твори. Краків, Львів, 1943; Колосова В. П., Крекотень В. І. До питання про життя і творчість Івана Величковського // Величковський І. Твори. К, 1972; Маслов С. І. Маловідомий український письменник кінця XVII — початку XVIII ст. Іван Величковський // Величковський І. Твори. К., 1972.

М. Сорока