Довідник з української літератури

ВОВЧОК МАРКО

ВОВЧОК МАРКО (спр. — Вілінська Марія, псевд. — Я. Канонин, Українка; 22.12.1833, маєток Єкатерининське поблизу с. Козаки Єлецького р-ну Липецької обл., Росія — 10.08.1907, х. Долинськ, тепер у межах Нальчика, Кабардино-Балкарія) — українська і російська письменниця.

Народилася в сім'ї армійського офіцера, мати походила з дворянського роду. У 1846 — 1848 рр. виховувалася у приватному пансіоні в Харкові, згодом жила в Орлі в сім'ї багатої тітки К. Мардовінової. Тут познайомилася з відомим етнографом і фольклористом О. Марковичем, що з 1847 р. відбував адміністративне заслання за участь у Кирило-Мефодіївському братстві. В 1851 р. одружилася з ним і виїхала в Україну. Жила в Чернігові (1851 — 1853), у Києві (1853 — 1855), Немирові на Вінниччині (1855 — 1858). Спілкуючись з українським народом, збираючи й записуючи фольклор, добре опанувала його мову, побут, звичаї і волелюбні настрої. На формування її антикріпосницьких поглядів впливали твори Т. Шевченка, М. Некрасова, М. Салтикова-Щедріна, прогресивне оточення демократичного О. Марковича. Все це пробудило в ній письменницький хист —у Немирові були написані перші твори Марка Вовчка, що вийшли у 1857 р. в Петербурзі за редакцією П. Куліша під назвою „Народні оповідання”. Збірка відразу привернула до молодої письменниці увагу прогресивних кіл України і Росії, яка, за словами П. Кропоткіна, „ридала над долею її героїнь — селянок”. Про свою радість з появи в українській літературі нового дужого таланту писав Т. Шевченко, який у поетичному посланні назвав молоду письменницю своєю літературною донею. У Немировський період були написані й повість „Інститутка” та перші оповідання російською мовою („Рассказы из народного быта”, 1859).

На початку 1859 р. жила в Петербурзі, перебуваючи в оточенні Т. Шевченка, П. Куліша, М. Костомарова, І. Тургенєва та ін. У 1859 — 1867 рр. жила в Німеччині, Франції, Італії, подорожувала по багатьох містах Європи, де спілкувалася з О. Герценом, І. Тургенєвим, Л. Толстим, Д. Менделєєвим, І. Сєченовим, М. Бакуніним, О. Бородіним, М. Добролюбовим, брала участь в організації матеріалів та поширенні герценівського „Колокола”. Німецький композитор Мертке упорядкував збірник „Двісті українських пісень” з голосу Марка Вовчка. В колі її знайомих були чеський революційний поет Й. В. Фріч, учасники польського^ повстання 1863 р. Е. Желіговський і Й. Лелевель, багато французьких митців — Жуль Берн, П. Меріме, П. Віардо, видавець журналу „Magazin d'Education et de Recreation” („Журнал виховання та розваг”) П. Ж. Сталь (Етцель), до редакційного комітету якого входила Марко Вовчок. Тут вона опублікувала низку оповідань, казок, статей. Спільно зі Сталем написала французькою мовою повість „Слизький шлях”, що разом із її ж оповіданням „Маруся” (в обробці Сталя) входила у французькі читанки для дітей. („Маруся” близько 20 разів виходила окремим виданням і стала класичним твором французької дитячої літератури.)

Перебуваючи за кордоном, активно працювала над своїми творами українською та російською мовами. Тут були написані повісті „Три долі”, „Кармелюк”, оповідання „Павло Чорнокрил”, „Не до пари”, соціально-побутова казка „Дев'ять братів і десята сестриця Галя” та ін. Частина цих творів увійшла до другої збірки „Народних оповідань” (1862). Одночасно були створені кілька російських повістей („Жили да были три сестры”, „Червоний король”, „Тюлевая баба”, „Глухой городок”), На замовлення редакції журналу „Основа” писала публіцистичні й художні нариси, які після закриття „Основи” друкувалися під назвою „Листи з Парижа” у львівському журналі „Мета” (1863), „Отрывки писем из Парижа” — в „Санкт-Петербургских ведомостях” (1864 — 1866).

Повернувшись у Росію (1867), співпрацювала з М. Некрасовим, М. Салтиковим-Щедріним, М. Михайловським в „Отечественных записках” (входила до редакційного кола і проектувалася редактором газетного додатка до журналу), разом з Д. Писарєвим — у журналі „Русское слово”. Цей період був багатим на оригінальні твори російською мовою — романи „Живая душа”, „Записки причетника”, повісті „Теплое гнездышко”, „Сельская идиллия” та ін., що друкувалися в „Отечественных записках”. В 1871 — 1872 рр. редагувала журнал „Переводи лучших иностранных писателей”, значну частину матеріалів до якого одержувала „з перших рук” і перекладала з французької, англійської, німецької, польської мов (твори Жуля Берна, Еркмана-Шатріана, Дж. Грінвуда, Г. Андерсена, Б. Пруса та ін.). Навколо журналу створила актив перекладачок, прагнучи стимулювати їх участь у громадсько-літературному житті та визволити з „домашнього рабства”. Разом з Д. Писарєвим переклала славетні „Походження людини” Ч. Дарвіна та „Життя тварин” А. Брема.

Одружившись вдруге з дрібним урядовцем М. Д. Лобачем-Жученком, 1878 р. виїхала з Петербурга і жила в місцях служби чоловіка й синів — Богуславі та селі Хохіві на Київщині, Саратові, Ставрополі, Абрау-Дюрсо, Новоросійську. Відійшовши від активного громадсько-політичного і літературного життя, інколи виступала в газеті „Саратовский дневник”, журналі „Русская мисль” та українських журналах „Киевская старина” (казка „Чортова пригода”, 1902), „Літературно-науковий вістник” („Як Хапко солоду відрікся”, 1908). Останні місяці життя провела на хуторі Долинськ.

Формуючись як письменниця під впливом розповідних традицій прози Г. Квітки-Основ'яненка, М. Гоголя, І. Тургенєва і, особливо, Т. Шевченка, Марко Вовчок інтенсивно виробляла власний неповторний стиль оповіді-„долі”, інтимної сумовито-задушевної розмови чи оповіді з „уживанням” у особистість оповідача, проникненням у глибини людської душі, зрушення у соціально-історичній психології людини з низів. Тісний зв'язок з народною творчістю відбився в жанрово-композиційній системі, структурі образів, ніжному ліризмі оповідань. У центрі її творчості 50 — 60-х років — тема кріпацькою лихоліття й боротьби за його скасування, тема понівечення прекрасних душею і пориваннями людей жорстокою кріпацькою неволею, народження протесту гордих волелюбних людей. Більшість ранніх творів написані в реалістичній манері, але письменниці не чужий і романтично-баладний стиль (оповідання „Чари”, „Максим Тримач”, „Данило Гурч” та ін.). До заслуг Марка Вовчка належать стильове різноманіття, розширення жанрового діапазону прози; створення соціально-проблемних оповідань („Козачка”, „Одарка”, „Горпина”, „Ледащиця”), соціальної повісті („Інститутка”), психологічної („Три долі”, „Павло Чорнокрил”, „Не до пари”), героїчно-історичної („Кармелюк”, „Маруся”), побутової казки („Дев'ять братів і десята сестриця Галя”), художньо-публіцистичного нарису („Листи з Парижа”), Високо оцінені свого часу Тургенєвим, Герценом, Чернишевським, Добролюбовим, Писарєвим твори Марка Вовчка належать до „найкращих перл нашої літератури” (Франко), є „джерелом істини і краси” (Шевченко). Вони справили помітний вплив на розвиток свідомості українців, дальший розвиток культури, літератури, вдосконалення літературної мови.

Ці ж стильові і тематичні особливості характерні й для російської прози письменниці, новаторство яких полягає ще й у посиленні індивідуалізації характерів, майстерному зображенні складних психологічних конфліктів. Творчість письменниці продовжувала критично-реалістичні традиції Гоголя в сатиричному зображенні обмеженості, духовної злиденності й ницості провінційного панства і чиновної бюрократії пореформеної доби („Червоний король”, „Глухой городок”). У романах 60 — 70-х років розвінчувався напускний демократизм буржуазних лібералів, зображувалися становлення „нових людей”, посилення ролі передових жінок в громадсько-політичному житті („Живая душа”, „В глуши”). Характерними для викривальних тенденцій письменниці є антиклерикальний роман „Записки причетника” та сатирична збірка „Сказки и быль”, споріднені з відомими сатиричними казками М. Салтикова-Щедріна.

Ще за життя письменниці її твори перекладалися російською (І. Тургенєв), французькою, німецькою, італійською, польською, чеською, болгарською, угорською, сербохорватською мовами, що сприяло зміцненню зв'язків української літератури з літературами народів Європи та піднесенню її авторитету у світі.

Літ.: Іваненко О. Д. Марія. К., 1973; Засенко О. Марко Вовчок. К., 1964; Брандіс Є. П. Марко Вовчок. К., 1975; Марко Вовчок: Життя і творчість у документах, фотографіях, ілюстраціях. К., 1981; Франко І. Марія Маркович (Марко Вовчок): Посмертна згадка // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. К., 1982. Т. 37; Лобач-Жученко Б. Б. Літопис життя і творчості Марка Вовчка. К., 1983; Жученко Б. Б. Марко Вовчок у колі сучасників: Бібліографічний покажчик. Л., 1983; Марко Вовчок: Статті і дослідження. К., 1985; Лобач-Жученко Б. Б. Марко Вовчок. К., 1987; Кулиш П. Взгляд на малороссийскую словесносте по случаю выхода в свет книги „Народні оповідання” Марка Вовчка // Куліш Пантелеймон. Твори: У 2 т. К., 1991. Т. 2.

П. Федченко