Довідник з української літератури

ГЛІБОВ ЛЕОНІД (03.1827, с. Веселий Поділ, тепер Семенівського р-ну Полтавської обл. — 10.11.1893, Чернігів) — байкар, поет — лірик, драматург, публіцист, видавець.

Народився в сім'ї управителя поміщицького маєтку. Сільське оточення прищепило юнакові глибоке відчуття живої української народної мови, знання фольклору. Вже в 13 років почав віршувати. Перші російськомовні твори видані 1847 р. під назвою «Стихотворения Леонида Глебова» (меценатом виступив хазяїн — домовласник Василь Прокоф'єв).

Навчався у Ніжинському ліцеї (1849 — 1855), де познайомився з українською літературою, зокрема з «Кобзарем» Т. Шевченка, «Приказками» Є. Гребінки. У 1856— 1858 рр. учителював у повітовій школі с. Чорний Острів на Поділлі, з 1858 р. викладав географію у Чернігівській чоловічій гімназії. У Чернігові розгорнув широку літературну діяльність як поет — лірик, байкар, прозаїк, драматург, фейлетоніст і фольклорист. Друкував свої твори в журналі «Основа» (1861 — 1862), видавав тижневик «Черниговский листок» (1861 — 1863).

Громадській і літературній діяльності Л. Глібова сприяли його дружні зв'язки з О. Марковичем, І. Андрущенком, М. Кибальчичем. Брав активну участь у культурно-освітньому русі, зокрема організовував недільні школи, публікував актуальні статті з питань громадського життя. За друкування в «Черниговском листке» «неблагонадійних матеріалів», зв'язок із членами народницької організації «Земля і воля» у 1863 р. звільнений з посади вчителя. З 1867 р. завідував у Чернігові земською друкарнею.

Жанровий діапазон творів Л. Глібова досить широкий: ліричні вірші і вірші для дітей, сатиричні віршовані твори, п'єси, нариси, оповідання, статті, театральні рецензії тощо. Найбільшу славу йому принесли байки та окремі ліричні твори. У жанрі байки інтенсивно працював з 1853 р. (лише за один цей рік у «Черниговских губернских ведомостях» опублікував 25 байок). Згодом видав три збірки (1863, 1872, 1882), у яких дотепно, в широкому «сміховому» діапазоні — від іронії до сатири — картав людські й суспільні вади. У «мандрівні» світові сюжети активно запроваджував специфічно українські риси (мовностильові засоби, зокрема ідіоми й фразеологізми, гумористичні сценки, прислів'я і приказки, пейзажні картини з національними топонімами, характерні побутові деталі тощо).

Творчість Л. Глібова 50-х — початку 70-х років спрямована насамперед проти кріпосництва, свавілля панів, жорстокого визиску ними селян (байки «Вовк та Ягня», «Вовк і Кіт», «Вовк і Вівчарі» та ін.). Жорстоке самодурство вдасть імущих сатирично осуджується в байках «Мірошник», «Вовк та Зозуля». Тип байкового конфлікту тут цілком новаторський, оригінальний, «персонажі окремих байок зображені в момент найгостріших антагоністичних зіткнень» (М. Бондар). За таким же принципом побудовано байки, де висміюються хабарництво чиновництва, загальне казнокрадство («Щука», «Мишача рада», «Лисиця і Ховрах» та ін.), показується розклад і занепад кріпосницьких господарських відносин («Охрімова свита», «Мірошник»).

Як типовий просвітитель Л. Глібов значну увагу приділяв морально-етичним проблемам. Вади суспільної й людської моралі засуджуються у творах «Пан на всю губу», «Вовк та Мишеня», «Мишача рада», «Миша і Пацюк», «Два куми», «Троєженець», «Купець та Миші», «Зозуля і Півень», «Чиж і Голуб» та ін. У 80 — 90-х роках поглиблюється морально-етичний аспект його байок. Об'єктами висміювання стають неробство, паразитичне життя панівних верств, здирство й користолюбство, прагнення наживи, прислужництво перед вищими і брутальне свавілля щодо нижчих, розтлінна мораль «вседозволеності» («Лев на облаві», «Хазяйка і Челядники», «Старець», «Кундель», «Сила», «Танці», «Жаби», «Скоробагатько» та ін.).

Засобами народного гумору, тонкої, спостережливої іронії Л. Глібов картає недалеку пихатість і чваньковитість підпанків («Зозуля і Горлиця», «Лисиця й Виноград», «Дуб і Лозина», «Осел і Соловей», «Півень і Перлинка» та ін.). В окремих байках висловлюються думки про можливі шляхи суспільного розвитку. Письменник виявляє себе прихильником еволюційного шляху, доводить, що не революція, яка винищить все до тла («Огонь і Гай»), а старанна «пожиточна» праця (в тому числі освітня, культурна) піднесуть суспільство на вищий рівень («Жук і Бджола», «Солом'яний Дід»).

Гумор, іронічні й сатиричні сценки у байках живі, іскрометні, виразні, вихоплені з гущі народного життя. Широко використовує письменник прийоми драматургічного мистецтва — монологи й діалоги, риторичні запитання й вигуки, обірвані фрази тощо. Нерідко мораль байки формулюється в чіткому афоризмові, що згодом сприйматиметься як прислів'я: «Дурний порядок — дурне й діло», «Хто вище злізе, дужче пада», «Чого не втямиш — не берись» та ін.

Ранні ліричні вірші Л. Глібова («Полтава», «Пловец», «Узник», «Мелодия», «Вечер в деревне», «Осень») позначені елегійним смутком. Любовні мотиви супроводжуються роздумами про меркантильність світу, обивательську обмеженість. Українськомовна медитативна й пейзажна лірика забарвлена в тужливі тони («Вечір», «Скажіть мені, добрі люди» та ін.). У Л. Глібова є чимало пісень — романсів («Моя веснянка», «Зіронька», «Ой не цвісти калиноньці» та ін.). Улюбленою народною піснею стала поезія «Журба» («Стоїть гора високая...»), покладена на музику М. Лисенком. І. Франко відносив її до «правдивих перлин української лірики». Громадянський пафос наявний у вірші «Не плач, поет!», де звучить думка про служіння поетичним словом людям. Волелюбні мотиви характеризують вірш «Над Дніпром». Любов до рідного краю проймає поезію «У степу».

З 90-х років Л. Глібов почав писати вірші для дітей («Веснянка», «Квіткове весілля», «Пташка», «Зимня пісенька»), які прищеплювали читачам любов до природи, праці, творчості, підносили високі моральні якості, вчили любові до рідної мови, и краси й милозвучності.

Певне значення для історика літератури має проза Л. Глібова. Кілька оповідань і нарисів російською мовою під псевдонімами Одинокий, П. С. та ін. («Пролесок», «Шурочка», «В деревне», «Лихач») відбивають бездуховність, задушливість провінційного життя у традиціях «натуральної школи» М. Гоголя. На основі сюжету О. Шаховського «Ссора, или Два соседа» письменник створив одноактівку — водевіль «До мирового» (1862), де висміяв дріб'язковість і духовну обмеженість обивателів. Інші твори — легка, розважальна п'єса «Хуторяночка» та п'ятиактна п'єса «Типические пьесы с живыми картинками» (1967), сюжет якої запозичено в «Ревізора» М. Гоголя, — також порушували морально-етичні теми.

Літ.: Бандура О. Вивчення творчості Л. І. Глібова в школі. К., 1958; Гур'єв Б. М. Леонід Глібов. К., 1965; Сиваченко М., Деко О. Леонід Глібов. К., 1969; Пільгук І. І. Леонід Глібов. К., 1977; Деркач Б. А. Леонід Глібов. К., 1982; Бондар М. П. Леонід Глібов // Історія української літератури XIX ст.: У 3 т. К., 1996. Кн. 2.

Л. Дем'янівська