Довідник з української літератури

АНДРІЄВИЧ РОМАН

АНДРІЄВИЧ РОМАН (рр. нар. і см. невід.) — поет і драматург 20 — 50-х років XIX ст.

Біографічні відомості про письменника дуже скупі. Народився на Полтавщині, служив у російській армії, після виходу у відставку до кінця своїх днів жив у Переяславі.

Лірична поезія Р. Андрієвича має романтичну забарвленість. У віршах, написаних українською („Чуже не своє“) і російською („Гаданье“) мовами, йдеться про переживання особистості, яка не може знайти своє місце в світі несправедливості. Низка віршів присвячена життю, побуту, звичаям кримських татар, їхньому минулому („Хан-Сарай“, „Сарай“, „Мечеть“, „Мавзолей“, „Госка“), Р. Андрієвич був одним з перших українських поетів, які відтворили життя народів Кавказу, природу цього гірського краю („Воспоминание о Кавказе“), Мотиви згаданих віршів дають змогу припустити, що їх автор побував у Криму й на Кавказі.

У 1831 р. на сторінках „Нового живописца общества и литературы“ (додатку до газети „Московский телеграф“) було надруковано під криптонімом Т. М. комедію Р. Андрієвича „Побут Малоросії в першу половину XVIII століття“. За традицією того часу назва п'єси, ремарки та імена дійових осіб подавалися російською мовою, текст — українською. Впадає в око невідповідність між назвою твору і її змістом: у комедії йдеться про побут українського провінційного панства наприкінці XVIII та в перші десятиріччя XIX ст., про те нове, що з'явилося в житті козацької старшини колишньої Гетьманщини після її урівнення в правах з великоросійським дворянством, зокрема про „усвідомлення“ українським панством свого нового місця в суспільстві. Тому пізніше комедія дістала назву „Пан Сюсюрченко“.

Заможний хуторянин Провінціаленко бездумно запроваджує в своїй хаті атрибути побуту московського дворянства: наказує вирядити дворового кріпака у відповідний одяг і поставити біля воріт, змушує столяра облишити роботу й негайно будувати будку при в'їзді в садибу, бо так „потребує жить світлим панам“. Викликають сміх перейменування своїх дочок у „Натушу“, „Присушу“, „Домушу“, розпорядження називати їх „медузелями“, а себе „папою“, мазати чоботи не олією чи салом, як досі велося, а „вапсою“, яку він придбав у Москві „на десять рублів“. У погоні за великопанською модою Провінціаленко втрачає рештки здорового глузду. У захопленні від баченого в Москві хоче відрізати дочкам коси, наказує їм „червониш щоки“, „натиратися крохмальком“, переймати дворянські манери. У кульмінаційній сцені автор виразно й дотепно розкриває тупість і розумову обмеженість новоспеченого пана. Сусід відверто обізвав Провінціаленка дурнем, вдало порівняв його зі свинею: „Каплоуху хоть родзинками корми, а вона все-таки каплоуха“.

Життєва вірогідність зображених постатей, влучна соціальна спрямованість сміху, маса побутових подробиць, стельове розмаїття мови — характеристичні ознаки цієї комедії. П'єса доповнює яскраву картину української просвітительської драматургії, засвідчуючи народження в ній жанру побутової драми з виразним соціальним спрямуванням.

Літ.: Шубравський В. Українська драматургія першої половини XIX століття // Українська драматургія першої половини XIX століття: Маловідомі п'єси. К., 1958; Лобас П., Шубравський В. Роман Андрієвич — поет і драматург І І Рад. літературознавство. 1972. № 11; Хропко П. П. Українська драматургія першої половини XIX ст. К., 1972; Калениченко Н. Л. Українська література XIX ст.: Напрями, течії. К., 1977; Гончар О. І. Просвітительський реалізм в українській літературі: Жанри та стилі. К., 1989.

П. Хропко