Довідник з української літератури

ГРЕБІНКА ЄВГЕН

ГРЕБІНКА ЄВГЕН (02.02.1812, х. Убіжище, тепер с. Мар'янівка Гребінківського р-ну Полтавської обл. — 15.12.1848, м. Петербург) — поет, прозаїк, видавець.

Традиції творчості письменника значною мірою зумовлені приналежністю його до давнього козацького роду. Закінчив Ніжинську гімназію вищих наук (1831). Деякий час служив у резерві 3-го Малоросійського козачого полку. З 1834 р. — чиновник комісії духовних училищ у Петербурзі, з 1835 — паралельно викладав російську мову та літературу в Дворянському полку. З 1837 р. цілковито присвячує себе педагогічній роботі, викладаючи крім російської мови й літератури також мінералогію, ботаніку, зоологію (в основному у військових навчальних закладах).

Початок літературної діяльності Є. Гребінки припадає на роки навчання; в ніжинський період написані перші ліричні поезії, байки, розпочато роботу над перекладом поеми О. Пушкіна „Полтава”.

У 1833 р. в альманасі „Утренняя звезда” вийшли друком дві байки Є. Гребінки — „Будяк да Коноплиночка” та „Пшениця”, а також уривки з перекладу „Полтави”, а в 1834 р. вийшло перше видання (друге — в 1836 р.) байок „Малороссийские приказки”. Байкарська спадщина Є. Гребінки (всього 27 творів) є найціннішою частиною його творчого доробку. Тут чітко визначились традиції попередніх і сучасних йому українських письменників (Г. Сковороди, І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського), заявлені у творенні символіки, сюжету й системи образу, водночас тут набули розвитку народно-сатиричні традиції. Байка Є. Гребінки є художнім конденсатом народної мудрості, в якому чітко виявлені симпатії та антипатії автора; значна роль тут належить також зображенню естетики народного життя (побуту, звичаїв).

Байки Є. Гребінки представляють усі різновиди цього жанру: власне байку, байку — казку і байку — приказку. У творенні останньої полягає одна з його заслуг. Часто, кладучи в основу байки народну приказку, він наближає до неї саму побудову своїх творів. Тому ці байки лаконічні, сконденсовані, не переобтяжені довгими описами та подробицями. Є. Гребінка створив зразки тієї реалістичної віршованої байки, що стала своєрідним еталоном цього жанру в подальшому розвитку української літератури. Значною його заслугою є також відмова від „бурлеску”; якщо у байках і трапляються елементи бурлескного стилю, то вони не є самоціллю, як у багатьох тогочасних українських письменників, а служать одним із образотворчих засобів. За словами І. Франка, „як байкопис, займає Гребінка перше місце в нашім письменстві. Його байки визначаються ярким національним і навіть спеціально лівобережним українським колоритом, і не менш здоровою суспільною і ліберальною тенденцією”.

Ліричні поезії Є. Гребінка писав українською і російською мовами. Для них характерна тематична й художня співвіднесеність з українськими народними піснями; художня структура їх основувалася на романтизмі. Так, образ човна (поезія „Човен”) співвідноситься з людиною, що відважно вирушає назустріч неспокійній життєвій хвилі; романтичний образ особистості постає в „Українській мелодії” („Ні, мамо, не можна нелюба любить”), що стала відомим романсом; елегійні мотиви душевних страждань приймають поезії „Заквітчалася дівчина”, „Маруся” та ін. Як і в байках, у ліричних поезіях він успішно переборював бурлескну традицію, чому сприяло захоплення народнопісенною лексикою та фразеологією.

Поезія Є. Гребінки російською мовою пройнята любов'ю до України. Особливо це відчувається в творах, присвячених історичній долі рідної землі („Нежин-озеро”, „Гетман Свирговський”, „Украинский бард”); у традиціях українського віршування на історичну тему написана поема „Богдан”. Цікаві поезії „Скала”, „Утешение”, „Соловей”, у яких художньо осмислюється роль митця. Деякі російськомовні поезії Є. Гребінки також стали популярними піснями („Очи черные”, „Молода еще девица я была”).

Російськомовні оповідання „Двойник”, „Страшный зверь”, „Телепень”, „Месяц в солнце”, „Потапова неделя”, що увійшли до збірки „Рассказы пырятинца” (1837), позначаються увагою до формування атмосфери, в якій відбувається дія; письменник створює широкі пейзажні та сюжетні полотна, сповнені соковитого українського колориту. Повісті „Приключения синей ассигнации” (1847), „Записки студента” (1841) дедалі виразніше визначають творчу манеру, що згодом буде розвинена й продовжена у літературній діяльності А. Чехова. Як і М. Гоголь, у цих творах, пройнятих співчуттям до „маленької людини”, Є. Гребінка виходив з естетичних принципів „натуральної школи”.

Історичну тему розробляв письменник у повісті „Нежинский полковник Золотаренко” (1842) та побудованому на засадах романтизму романі „Чайковский” (1843), хоч у останньому творі не знаходимо історичної співвіднесеності певних подій та осіб. Полковник Іван, Олексій Попович (Чайковський), бувалий у бувальцях (тепер власник зимівника) козак Касіян, козак — характерник Микита Прихвостень, жіночі образи Марини і Тетяни-Теклі — ось ті сили, що вступають у протидію зневірі, не людяності, омані, уособленнями яких постають Герцик-Іосель, циганка — знахарка Рохля. Сила життя у цьому творі — за Олексієм і Мариною, серця яких сповнені благодатної любові.

В романі „Доктор” (1844) талановита, людяна особистість Івана Севрюгіна безсила протистояти безмірові несправедливості й жорстокості життя, звироднілості та духовній спустошеності тих, хто домагається лише визиску. Певні здобутки мав письменник також у жанрі фізіологічного нарису, до якого звернувся у другій половині 40-х років („Петербургская сторона”, „Фактор”, „Провинциал в столице”).

Прозу Є. Гребінки, як і його байкарську та поетичну спадщину, характеризує якісно нове сприйняття людини. Проникливе бачення нових явищ, що зумовлюють зміни в духовному житті людини, структурування внутрішнього світу окремої особистості, бачення в окремому сутності явища в цілому — ось що вирізняє творчість Гребінки з-поміж письменників-сучасників як нове явище, що дало потужний імпульс до зображення людини в наступні літературні епохи.

Значну роль відіграв Є. Гребінка в організації українського літературного процесу. Він узяв діяльну участь яку викупі з кріпацтва Т. Шевченка, так і в організації видання його „Кобзаря”. Наприкінці 30-х років мав зреалізувати чотириразове щорічне видання українською мовою „Литературных прибавлений” до „Отечественных записок”, хоча з цензурних перешкод ця ідея обмежилася лише віщанням альманаху „Ластівка” (1841), де були опубліковані кращі твори тогочасних українських письменників (Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ'яненка, JI. Боровиковського, В. Забіли та ін.). Відомі й окремі публіцистичні твори Є. Гребінки („Так собі до земляків” та ін.).

Літ.: Деркач Б. А. Євген Гребінка. К., 1974; Зубков С. Д. Байкар і поет Гребінка // Гребінка Є. Байки. Поезії. К., 1990; Деркач Б. А. Євген Гребінка 11 Історія української літератури: У З кн. К., 1995. Кн. 1.

Л. Задорожна