Довідник з української літератури

ГРОМАДИ

ГРОМАДИ — осередки української інтелігенції другої половини XIX — початку XX ст., яка в умовах Російської імперії консолідувалася навколо ідеї національного відродження й вела українознавчі дослідження.

Виникли громади наприкінці 50-х — на початку 60-х років у Петербурзі та в різних містах України. У Петербурзі такий культурологічний гурток складала редакція „Основи”, у Києві громаду утворили професори й доценти університету, студенти, діячі недільних шкіл, викладачі гімназій. В інших містах України громади ініціювали: у Чернігові — О. Маркович, Л. Глібов, С. Ніс, О. Тищинський, Полтаві — Д. Пильчиков, О. Кониський, В. Трунов, Є. Милорадович та ін., Харкові — О. Потебня, П. Лобко, В. Гнилосиров, В. Мова та ін., Єлисаветграді — брати Тобілевичі, О. Русо в, М. Левицький, згодом — П. Михалевич. Громади з'явилися також в Одесі, Катеринославі, Херсоні.

У програмовому документі „Відзив з Києва” (1862), який склали П. Чубинський, В. Антонович, П. Житецький та інші (підписали 21 особа), інтелігенція декларувала громадсько-культурну працю на ниві освіти, заходи з метою відродження української мови, національного побуту — усього, що складає національну індивідуальність українського народу: пошану до християнської науки та моралі, родинні й громадські зв'язки, безумовне право на земельну власність тощо. В 1862 р. Київська громада на ґрунті української національної ідеї об'єднувала близько 300 осіб із усіх суспільних прошарків; окрім українців, тут були поляки, німці, євреї, росіяни та ін.

Громадівці різних міст вели роботу з метою поширення освіти і книг серед народу, збирали й публікували фольклорні матеріали, історико-культурологічні документи з минулого України. Журнал „Основа” друкував художні твори, нариси й фольклорні матеріали авторів-громадівців з різних міст. Починаючи з середини 1863 р. (у зв'язку з арештами й засланням громадівців, забороною недільних шкіл після Валуєвського циркуляру) діяльність Київської громади була звужена, а з осені р. настав занепад. Проте громадівці видавали рукописний гумористичний громадський часопис під назвою „Помийниця”. В 70 — 80-ті роки київський осередок, який прибрав назву „Стара громада”, об'єднував визначних наукових і культурних діячів: В. Антоновича, М. Драгоманова, О. Лазаревського, О. Кістяківського, П. Житецького, О. Потебню, І. Рудченка, О. Русова, М. Зібера, Ф. Вовка, М. Лисенка, М. Старицького.

1873 р. з метою інтеграції українознавчих студій було створено Південно-Західний відділ Російського географічного товариства, яке вже 1875 р. разом із кореспондентами налічувало 200 чоловік. Удвох томах „Записок” Відділу (1875—1876), семи томах матеріалів етнографічних та археологічних експедицій надруковано пісні, казки, легенди, давні акти й літописи, аналіз перепису населення Києва, організованого й проведеного Відділом 1874 р., дослідження про сільськогосподарські промисли, про стан хліботоргівлі на Правобережжі, кліматичні умови Південно-Західного краю, бібліографічний покажчик праць, присвячених природі губерній Київського округу, та ін. За ініціативи Відділу було скликано III Всеросійський археологічний з'їзд.

У 1876 р. Емським указом заборонено газету „Киевский телеграф” — фактичний орган Київської громади, розгромлено осередок. Чимало громадівців (М. Драгоманов, Ф. Вовк та ін.) емігрували за кордон, де продовжували свою діяльність. У Женеві М. Драгоманов на кошти громади організував видання художніх творів українською мовою, з 1878 р. видавав безцензурний збірник „Громада”, а з 1880 р. разом із М. Павликом і С. Подолинським — журнал „Громада”. Значна частина громадівців з 1889 р. об'єдналася навколо журналу „Киевская старина” (з 1907 р. — „Україна”), Учасники українського народницького руху в Києві та інших містах заснували „Молоду громаду”. Інтереси молодих радикалів і старогромадівців часом збігалися, оскільки за спільного ворога вони мали самодержавство.

Дуже жвавою була діяльність української громади в Петербурзі (1897—1917), організатори й провідники якої П. Стебницький та О. Лотоцький видали важливу для поширення української національної свідомості книжку „Украинский вопрос”. З метою консолідації українських громад у Києві на з'їзді 1897 р. було засновано Українську Безпартійну Демократичну Організацію на чолі з Радою (Управою), до складу якої у різний час входили М. Грушевський, І. Шраг, С. Єфремов, Є. Чикаленко, М. Кононенко, І. Стешенко, О. Черняхівський та ін. 1901 р. Організація консолідувала автономні громади з усієї України. У 1907 р. справу громад як українознавчих осередків перебрало Українське Наукове Товариство в Києві. А з метою об'єднання наукового й письменницького руху всієї України у Львові було створено Наукове товариство імені Шевченка, яке з 1892 р. стає українознавчим центром нації.

Літ.: Житецький І. Київська громада за 60-х років. К., 1928; Лотоцький О. Сторінки минулого. Варшава, 1932. 1934; Чикаленко Є. Спогади. Нью-Йорк, 1955; Волощенко А. Нариси з історії суспільно-політичного руху на Україні в 70-х — на початку 80-х років XIX ст. К., 1974; Коповець О. Просвітницький рух в Україні (XIX — перша третина XX ct.). К.; 1992.

Ж. Ляхова