Українська література - Новий довідник - М. Радишевська 2008

§ 12. Біблія: Книга книг і Святе письмо
Перекладна література

Титульний аркуш у сучасному, найпоширенішому в Україні виданні Біблії має такий вигляд: «Біблія, або Книги Святого Письма Старого й Нового заповіту. Із мови давньоєврейської та грецької на українську мову перекладена» (переклад Івана Огієнка). Інше видання Біблії, «Святе письмо Старого та Нового Завіту» здійснене в Римі в перекладі Хоменка, менш відоме, але містить важливі наукові коментарі, пояснювальні статті, що сприяють глибшому розумінню давніх текстів. Друкуються Біблії для дітей, збірок, де біблійні тексти подаються уривками та в скороченому переказі («Біблійні легенди», «Оповідання святої історії» тощо), прилучаючи наших віруючих і невіруючих читачів до цієї давньої, але вічно актуальної Книги.

Старий заповіт складається з П’ятикнижжя Мойсеевого (Буття, Вихід, Левит, Числа, Повторення закону), історичних книг, навчальних поетичних книг (Йова, Псалмів, Приповістей Соломонових, Екклезіастової (або Проповідника), Пісні над піснями (або Пісні пісень)); Книги Премудрості царя Соломона, книги Премудрості Ісуса, сина Сирахового, пророцьких книг.

До Нового заповіту входять чотири євангелія: від св. Матвія, від св. Марка, від св. Луки, від св. Івана (Йоана); Дії святих апостолів, послання апостолів; Об’явлення св. Івана Богослова (Одкровення Полна).

Книги Старого заповіту

Біблія, як бачимо, справді є збірною книг, які написані в різні часи, різними авторами, у різних жанрах та стилях і навіть різними мовами, біблія — одна з найстародавніших, найулюбленіших і найвідоміших у світі книг.

Книги Біблії — це канон, збірка священних богонатхненннх текстів, названих церквою як непорушний, непомильний закон віри та моралі.

Давньоєврейською мовою писано більшу частину Старого заповіту, окремі фрагменти — арамейською. Жодного тексту, писаного рукою священного автора, не збереглося. Усі оригінали втрачено. До нас дійшли тільки пізні списки, скопійовані тексти з усіма похибками, які трапляються під час переписування.

П’ятикнижжя Мойсеєве. Перші п’ять книг Біблії євреї називають Тора, тобто Закон. У давнину це були п’ять окремих сувоїв, що містили божі приписи для людей. Ці настанови подані в коротших або довших оповідях про створення Землі, людей та обраний народ.

Перша книга П’ятикнижжя — Буття — розповідає про творення світу й людини, про розвиток людства, про звиродіння людей і винищення їх потопом, про післяпотопну цивілізацію, про найдавнішу добу існування єврейського народу, з яким Бог укладав угоду через пророків Авраама та Якова (Ізраїля).

Книга Буття відкривається знаменитою стародавньою поемою (міфом) про те, як Бог створив увесь видимий світ:

«На початку Бог створив небо та землю. А земля ж була пуста та порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води. І сказав Бог: «Хай станеться світло!» І сталося світло. І побачив Бог світло, що добре воно, — і Бог відділив світло від темряви. І Бог назвав світло: «День», а темряву назвав: «Ніч». І був вечір, і був ранок — день перший».

У книзі Буття є символ — Вавилонська вежа, символ людської цивілізації, здатної піднестися до небес, аж до самого Бога. Бог не схвалює такого наміру, змішує мови й розселяє людей у різних землях.

Книга Буття оповідає й про початок обраного Богом єврейського народу.

Друга книга Мойсеева — Вихід — оповідає про вихід ізраїльтян з Єгипту, перехід через Червоне море, сорокалітнє ходіння пустелею, прибуття до гори Синай, де Бог передав Мойсееві дві дошки заповіту — знамениті десять Заповідей (Декалог). Книга написана в хронікально-епічному жанрі, де виклад дійсних подій переплітається з переказами легенд, що несуть велике смислове й художньо- композиційне навантаження.

Як і на перших сторінках Біблії, коли Бог десятьма словами творить світ і людину, так і тут, на вершечку гори, захований у дим полум’я, Бог десятьма наказами (заповідями) спрямовує Ізраїль у світ нової цивілізації, докорінно відмінної від цивілізації стародавніх племен і народів.

На Синаї Ізраїль чує одкровення, що не треба людині шукати богів у хмарах, під землею, у морі, на сонці чи в будь-якому явищі природи. Не треба творити зображень із золота чи інших матеріалів, а вклонятися тим зображенням і поготів. Про що дізнаються сини Ізраїля з цих заповідей? Про те, що в основу людського життя Бог закладає моральний закон, керуючись яким людина мусить приборкувати власну сваволю, визнавати єдиного Бога, шанувати батьків, не вбивати, не красти, не зраджувати, не казати неправди, не заздрити. Невиконання усіх заповідей викликає Божий гнів, кара його падає на дітей, онуків і правнуків. Божа милість дарується тим, хто дотримується цих заповідей.

Третя книга Мойсеева — Левит - подає закони єврейського народу, які передав Бог через Мойсея: про жертву цілопалення (усепалення), жертви хлібну, за гріх тощо. Подано закон про чисте й нечисте — таке, що підтримує або оскверняє людину. Книга застерігає вірних від грішних учинків і нагадує про кари, які падають на людей за їхні гріхи.

Четверта книга П’ятикнижжя — Числа — описує перебування народу Ізраїля під горою Синай, мандри пустелею й зупинку в Кадеші; війни, які вів Ізраїль із сусідніми народами тощо. На початку книги перелічені всі сини Ізраїля, здатні йти до військо. Від цього переліку й названо книгу.

Біблія твердить, що Господь сорок років водив пустелею євреїв, які повірили йому, і лише їхнім нащадкам дав побачити Обіцяний Край, омріяну землю. У нове життя зневірені прийти не можуть — тільки люди з безмежною вірою в Господа, незабруднені гріхами, чисті душею й помислами.

Остання книга П’ятикнижжя — Повторення закону (Второзакония) — тобто другий закон, що його перед смертю Мойсей дав своєму народові. Це одна з найзмістовніших та високохудожніх книг.

З давніх-давен уважається, що автором усього П’ятикнижжя був Мойсей. Деякі науковці зарахували Мойсея до легендарно-міфічних постатей, як Авраам, Ісаак чи Яків. Християнська церква, сучасні вчені-богослови переконані, що в Мойсея були співавтори, що Мойсей у складанні свого зведеного епосу користувався усними переказами, легендами, оповідями, можливо, міфами, гімнами, а також документами. Наукова критика Біблії схиляється до того, що із середовища ізраїльтян міг вийти вождь, законодавець, релігійний реформатор. Питання ж історичності постаті Мойсея — це питання достовірності всієї біблійної історії. Найприхильніші до Біблії дослідники не радять тлумачити навіть історичні книги Біблії як достовірний літопис історії людства, а тим паче вважати Біблію за підручник історії.

Оцінка текстів Біблії з погляду історій дуже залежить від світоглядних позицій дослідника. Учені-богослови розуміють і тлумачать біблійні тексти інакше, ніж дослідники-матеріалісти, що стоять на позиціях атеїзму.

Перші п’ять книг Біблії розповідають про початок світу, виникнення людини, початок світової історії, нехай і поданий у формі стародавнього міфу, поетичних переказів і легенд. Ці книги змалювали появу єврейського народу, на чолі якого в найвідповідальніший період стояв Мойсей, перший священний .літописець, вождь і пророк.

Біблійна поезія існує у двох жанрах — або як поезія лірична (Пісня над піснями), або як поезія дидактична (Книга Приповістей Соломонових).

Книга Приповістей Соломонових належить до літератури премудрості. На початку книги проголошується її ціль — пізнати премудрість, зрозуміти голос розуму, дати простодушним мудрості. Автор цих приповістей — Соломон, син царя Ізраїлевого Давида. Уважають, що цар Соломон є автором трьох тисяч приповідок. На його думку, справжня мудрість — це знання божих заповідей і втілення їх у щоденному житті. Книга подає уроки розумової культури, вона апелює до розуму людини, до унікальної здатності людської свідомості дисциплінувати саму себе, долаючи власну сваволю, як-от:

Не стримуй добра потребуючому,

Коли в силі твоєї руки це вчинити.

Не сварися з людиною дармо,

Якщо злого вона не вчинила тобі.

Хто уста свої стереже,

той душу свою береже.

Тлумачення й коментування Біблії почалося в сивій давнині. На сьогодні вчені встановили, що Старий заповіт — це збірка історичних документів, народних легенд, юридичних та релігійних законів, які відносяться до різних епох.

Книги Нового заповіту

Новий заповіт відкривається Чотириєвангелієм.

Євангеліє (від грецького euangelion — добра, радісна звістка) — це розповідь про народження Ісуса Христа, його життя та вчення.

Євангелія типологічно схожі, лише з деякими розбіжностями вони переповідають етапи Христового шляху.

Так, Євангеліє від Матвія розпочинається з «Книги родоводу Ісуса Христа».

Назвемо сюжетні лінії подальшої розповіді:

✵ Йосип та Марія втікають до Єгипту,

✵ Ірод убиває немовлят;

✵ Йосип та Марія вертаються Назарета;

✵ Проповідь Івана Хрестителя;

✵ Хрещення Ісуса;

✵ Диявол спокушає Ісуса;

✵ Ісус розпочинає проповідь і вибирає собі перших учнів;

✵ Перша подорож Ісуса по Галілеї;

✵ Проповідь на горі;

✵ Завдання апостолів (не гніватися на свого ближнього, не клястися, не противитися злу, любити ворогів своїх і т.ін.);

✵ Оздоровлення розслабленого;

✵ Покликання Матвія;

✵ Ісус не цурається грішників;

✵ Ісус оздоровляє очі двом сліпцям;

✵ Ісус обходить міста галілейські;

✵ Накази Ісуса апостолам на дорогу;

✵ Ісус навчає народ притчами;

✵ Ісуса холодно приймають у Назарет,

✵ Ув’язнення й смерть Івана Хрестителя;

✵ Чудо нагодування п’яти тисяч народу;

✵ Ісус іде по воді;

✵ Учні визнають Ісуса за Христа,

✵ Преображення Господнє;

✵ Очищення Храму;

✵ Юдина зрада;

✵ Таємна вечеря;

✵ Страждання й смерть Ісуса Христа

✵ Спізнене Юдине каяття;

✵ Розп’яття Ісуса;

✵ Похорон Ісуса;

✵ Воскресіння й вознесіння Ісуса Христа;

✵ Ісус з’являється своїм учням.

Дії святих апостолів — п’ята книга Нового заповіту — безпосередньо продовжує тему Євангелій. Починається вона коротким вступом, описом вознесіння Ісуса Христа на небо та дня, коли на його учнів зійшов Святий Дух. Апостоли, свідки Ісуса Христа «в усій Юдеї та Самарії й аж до краю землі», вирушають на проповідь християнства. Вони несуть Ісусове слово людям, тлумачать його вчинки, проповіді, засновують перші християнські громади.

У Біблії, яку перекладав І. Огієнко, заключну книгу названо Об’явленням св. Івана Богослова, у перекладі І. Хоменка її названо Одкровенням Іоанна, відомий у нас і грецький варіант цієї назви — Апокаліпсис. Ця книга пророцтв описує картини майбутнього або, точніше, «останні часи», дні божого суду над людьми. Вона зображує картини нещадної боротьби світла з темрявою, відображає вічне протистояння сили і любові, насильства і Агнця (символ Ісуса Христа). Спершу перемагає насильство. Проте ангели з неба виливають сім чаш і починаються великі біди: отруєння світового океану й повітря, смерть усього живого. І це не кара божа, це наслідки хибного розвитку всього людства. Книга застерігає, що людство, нехтуючи заповідями божими, накликає на себе біди, катастрофи і, зрештою, остаточну загибель.

Останні розділи Об’явлення Івана Богослова змальовують воскресіння, останній наступ сатани й перемогу над ним, загальне воскресіння й останній суд над живими за вчинками їхніми. Потому постануть обіцяні Ісусом Христом нове небо, нова земля й вічне святе місто. Завершуючи свою книгу, Іван застерігає, щоб ніхто нічого не відняв від його свідчень. Ці слова, оскільки вони стоять наприкінці Біблії, певною мірою стосуються й усього Святого Письма.

Книги Біблії читає цілий світ, а переклади, переспіви й тлумачення вміщених у ній ідей, образів, сюжетів і моральних заповітів складають тепер величезну багатомовну бібліотеку.

Біблія ввібрала вікову мудрість, досвід людської цивілізації. Кодекс чеснот і розумної поведінки вміщений не лише у Книзі приповістей Соломонових. По всьому тексту Святого Письма, як золоті перли, розсипані афоризми — короткі влучні вислови — уроки християнської мудрості.

А хто витримає до кінця, той буде спасенний.

Хто погордує ближнім своїм, той позбавлений розуму, а розумна людина мовчить.

Просіть — і буде буде вам дане.

До Книги книг входять численні притчі — невеликі оповіді повчального змісту, які стали традиційними сюжетами світової літератури.

Притчами Ісус навчав народ, пропонуючи в алегорії, символіці відшукати зерно істини; «Відкрию у притчі уста свої, розповім таємниці від почину світу». Ісус уважав, що саме притча пробуджує розум; «Я тому говорю до них притчами, що вони дивлячися, не бачать, і слухаючи, не чують і не розуміють». Син Божий допомагав їх зрозуміти, пропонуючи своє тлумачення.

«Притча про сіяча». Коли сіяв сіяч, одне зерно впало край дороги. Воно було витоптане, птахи його повидзьобували. Друге впало на кам’янистий ґрунт — і засохло, бо не мало вологи. Третє впало між терен, який заглушив зерно, а інше попадало на добру землю і, зійшовши, уродило стократно.

Ісус пояснює народу, що зерно — це Боже Слово. І не кожен, хто слухає, розуміє його. І приходить лукавий і краде посіяне в серці. Посіяне на кам’янистому ґрунті — це той, хто слухає з радістю, та кореня не має, бо не постійний.

А посіяне в добрій землі — це той, хто слухає слово і його розуміє, і плід він приносить.

Притча про сіяча породила крилатий вислів «Сіяти розумне, добре, вічне». Вона має численні інтерпретації у світовій літературі.

«Притча про блудного сина» розповідає про чоловіка, у якого було два сини. Батько поділив маєток між синами. Молодший син у далеких краях промарнував маєток. А як усе прожив, став бідувати, найнявся пастухом. І хотів він їсти, та й тих стручків, що свині їли, ніхто йому Не дав. Тоді молодший син спам’ятався, що в батька його наймити хліба мають надмір. І вирішив повернутися додому й покаятися, що согрішив. Батько, угледівши сина, переповнився жалем і став його цілувати. Син просив прощення в батька, що прогрішився і недостойний зватися його сином. Батько наказав своїм рабам принести найкращий одяг, одягти сина й заколоти відгодоване теля. Старший син прийшов з поля і, побачивши це, розгнівався на батька, бо за роки тяжкої роботи батько ніколи йому й козеняти не дав, щоб тон улаштував забаву зі своїми приятеля ми. Коли ж вернувся блудний син, то батько його радісно прийняв.

Батько відповів старшому синові, що він завжди з ним і все батькове — його. «Веселитися ж і тішитися треба, бо цей брат був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся».

Глибинним духом божого всепрощення сповнена ця притча. Вона закликає людей бути милосердними до тих, хто спіткнувся, вибачати й у цьому здобувати для душі своєї втіху й щастя.

Біблія як видатна пам’ятка людської культури

Ми розглядаємо Біблію як видатну пам’ятку людської культури, збірку книг, сформовану з давніх творів літературного характеру, створених богодарованим людським розумом, який відображає загадковий зв’язок Духа і Матерії, Космосу і Землі, Творця і Людини.

Українська книжна словесність завершує своє перше тисячоліття, початок якого позначений входженням Святого Письма в духовну й матеріальну культуру України-Русі. У ХІ-ХІІІ ст. християнська церква виплекала цілу плеяду письменників, найчастіше безіменних авторів різножанрових перекладних і оригінальних книг. Творці давніх пам’яток — Нестор-літописець, митрополит Іларіон, Кирило Турівський, Володимир Мономах та інші — несли У своєму серці традиційну повагу до Слова. У традиції українського письменства простежується незгасимий інтерес і велика повага до Святого Письма. Крізь усе життя проніс Тарас Шевченко віру в Бога, виснувавши з Біблії ідею спасіння України. У поезіях «Ісая. Глава 35», «І Архімед, і Галілей...» ми чуємо голос Шевченка-пророка, який змалював своє бачення доконечної перспективи оновленої землі. Т. Шевченкові належить блискучий переклад десяти «Давидових псалмів», а також ідея перекладу українською мовою всіх чотирьох Євангелій спільно з приятелями (про що писав Пантелеймон Куліш). Однак здійснити цей намір Шевченкові не судилося.

Справу перекладу Біблії українською мовою здійснили Пантелеймон Куліш та Іван Пулюй, видрукувавши переклади чотирьох Євангелій у Відні 1871 року. Повний переклад Старого й Нового заповіту опубліковано вже після смерті П. Куліша, 1903 року у Відні. Ряд книг для цього видання переклали Іван Пулюй та Іван Нечуй-Левицький, добре розуміючи значення Святого Письма для релігійно-культурного розвитку народу.

Апокрифи (від грецького apokryphos — таємний, прихований) — велика група християнського епосу, пов’язана із сюжетами Святого Письма, житіями святих, версіями створення світу тощо. Найчастіше в них розповідається про потойбічний світ, про страшний суд та ін. Церква не визнає їхню істинність, до Біблії вони не ввійшли. Поширеним у народі є апокриф «Ходіння Богородиці по муках», сюжет якої переосмислив П. Тичина («Скорбна Мати»), а «Об’явлення апостола Павла» стало одним з джерел «Божественної комедії» Данте Аліг’єрі.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.