Українська література - Новий довідник - М. Радишевська 2008

Оригінальна література
Оригінальна література

Прадавня українська література — це література XI—XII ст., тобто література Київської Русі, або давньоруська література. XI—XII ст. — період економічного, політичного й культурного розквіту Київської держави. Запровадження християнства сприяло розвитку писемності. Володимир відкриває першу школу для дітей знаті. Ярослав Мудрий будує Софіївський собор (1037), засновує при ньому першу бібліотеку, розквітає Києво-Печерський монастир як центр релігійної культури, книгописання. Успішно розвивається дерев’яна, а потім і кам’яна архітектура, техніка будівництва золотоверхих теремів і церков, живопис і декоративне мистецтво.

Період літератури Київської Русі лишив безцінні пам’ятки оригінального українського письменства: «Повість временних літ», Київський, Галицько-Волинський літописи, Києво-Печерський патерик, «Слово про Закон і Благодать», «Слово о полку Ігоревім»...

Прадавня українська література багата й розмаїта. І хоч численні напади орд завойовників знищували у вогні, перетворювали на попіл здобутки культури, усе ж таки пам’ятки, що лишилися, засвідчують високий pjвень духовного життя нашого народу.

Прадавня українська література доби монументального стилю має ряд особливостей. Насамперед вона рукописна. Під час переписування тієї чи іншої пам’ятки переписувач (а ними були найчастіше ченці монастирів) часто змінював її текст. Переписаний текст без змін — це список. Якщо ж оригінал змінено, переписувач утрутився в композицію твору, а то й у його зміст — то маємо нову редакцію пам’ятки. Так, існує три редакції «Повісті временних літ» і понад 250 списків цього твору, що повторюють другу або третю його редакції.

Друга особливість пам’яток Х-ХІІ ст. — їх анонімність. Для цього періоду найбільшу складність становить визначення автора того чи іншого твору, без чого важко зрозуміти творчий задум письменника, ознайомитися з його біографією.

Не знаючи нічого про автора, ми не можемо дуже часто точно визначити час написання твору, бо, як правило він дійшов до нас у пізніших списках.

Не менш складним є питання мови творів. В її основі — церковнослов’янська мова з виразними слідами української вимови (так звана київська її вимова), що пізніше доповнюється, словами іншомовного походження.

Водночас треба звернути увагу на те, що на різних етапах історичного розвитку український народ по-різному називав себе — руський, російський (це грецький відповідник до назви Русь — Росія). У 1721 році її перейняв Петро І, перейменувавши Московське царство на Російську імперію. Так московіти стали росіянами. Паралельно існувало інше слово на позначення нашої країни — Україна, що вперше зафіксоване 1187 року в Київському літописі. Щоб поєднати ці назви, показати нерозривність історичного розвитку українців, взаємозв’язок між окремими його етапами, з II половини XIX ст. вони вживалися паралельно, як прикладка, наприклад, Іван Франко назвав свою працю «Нарисом історії українсько-руської літератури до 1890 року», а М. Грушевський — «Історією України-Русі».







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.