Українська література - Новий довідник - М. Радишевська 2008

§ 13. Літературна пам’ятка праслов’ян
Оригінальна література

«Велесова книга»

«Велесова книга» — найдавніший літопис на 52 дубових дощечках. Уперше фотокопії та український переклад (з канадського видання) дощечок з’явився на сторінках журналу «Дніпро» в 1990 році.

Немає остаточної думки, де саме були знайдені дерев’яні сторінки прадавнього літопису. Одні дослідники вважають, що на Курщині, інші — на Харківщині.

Є свідчення, що дубові дощечки знайшов у 1919 році полковник білогвардійської армії Олександр Ізенбек (О. Ізенбек) у зруйнованому поміщицькому маєтку серед пошматованих книжок з приватної бібліотеки. Дехто з науковців називає ім’я власника бібліотеки — князя Куракіна.

Дощечки мали однаковий розмір 38 x 22 см, їхня товщина становила 0,5 см. Вони були нанизані на ремінець, тому справляли враження чогось цілісного, хоч і не зовсім зрозумілого.

О. Ізенбек зберіг дерев’яні сторінки. Перебуваючи в еміграції, у Бельгії, він показав свій скарб Ю. Миролюбову, який намагався розшифрувати написи. Після смерті О. Ізенбека таємничі дощечки зникли. У 1953 році Ю. Миролюбов повернувся до роботи над реліквією, орієнтуючись на фотографії та власні копії, переклади.

Над дощечками працював також Олександр Кур. Протягом 1954-1959 рр. у Сан-Франциско в журналі «Жар-птиця» опубліковано фотографії дощечок. О. Кур запропонував назвати публікацію «Велесовою книгою». Очевидно, тому, що саме цей язичницький бог у пам’ятці згадувався найчастіше. Здавна вважається, що Велес був богом усієї Русі. За народними повір’ями, Велес опікувався хліборобами, купцями. Деякі факти свідчать, що цей бог був покровителем книжників, богом музики й пісень.

У діаспорі «Велесовою книгою» зацікавився колишній киянин С. Лісний. У 1960 році він запропонував Радянському комітетові славістів досконало опрацювати пам’ятку. Проте радянські науковці одностайно визнали, що цей твір є підробкою. Провідний спеціаліст Л. Жуковська стверджувала, що ця річ — «підробний докириличний літопис», який сто років тому зник з поля зору дослідників.

Згодом дощечками «Велесової книги » зацікавився директор видавництва «Млин» з Голландії. Він здійснив власний переклад «Велесової книги», залучивши до роботи свого колегу Миколу Кирпича.

У 1982 році російський поет І. Кобзев опублікував свій віршований переклад цього твору в районній газеті на Тульщині. Щодо цієї публікації одразу ж відбулися гарячі диспути. Особливо гостро проти автентичності «Велесової книги» виступав науковець О. Творогов. Він безапеляційно заявляв, що цей твір — підробка О. Миролюбова. Інші дослідники називали співавтором фальшивки О. Сулакадзева, який також досліджував дощечки.

На захист автентичності «Велесової книги» стали деякі науковці з української діаспори. Б. Яценко, наприклад, пише: «Упевнений, що слов’янознавці світу, зібравшися разом не могли б написати принаймні один такий абзац... Усі ті особливості тексту, які здаються, на перший погляд дивними, знаходять своє пояснення в історичній фонетиці та історичній міфології. Тут немає випадковостей чи дезорієнтуючих нісенітниць підробки».

Професор-санскритолог В. Шаян також не вважає «Велесову книгу» фікцією: «Закидати чи теж твердити рішуче, що текст є плагіатом, — як це роблять деякі вчені з російської Академії наук, — це значить приписувати авторові «плагіату» не тільки досконале знання «Ригведи» й «Авести», але й здібності утворювати нові слова, згідно з духом і правилами старовинних мов. Такого генія я не стрічав в історії дослідів текстів».

Перший повноцінний переклад «Велесової кгниги» зробив Б. Ясенно (1994 року).

«Велесова книга» розповідає про історію русів від 650 року до Різдва Христового до кінця IX ст., коли в Києві правив Аскольд.

Науковці стверджують, що перед нами язичницький літопис. Його автор, мабуть, був очевидцем боротьби праукраїнських язичників у IX ст. з насильницьким запровадженням нової християнської віри.

Написано «Велесову книгу» діалектами, які близькі до давньоруської літературно-писемної мови. Нумерацію дощечок за логікою пояснити важко: одні «сторінки» мають лише номер, інші — ще й букву. Дехто з дослідників уважає «Велесову книгу» циклом з не менше ніж 15 окремих пам’яток, написаних у різний час різними авторами, а разом зведених в один дерев’яний збірник аж у ІХ-Х ст.

«Велесова книга» складається з 74 дощечок-текстів, які остаточно понумерував М. Скрипник (Лондон, Гаага, 1972-1975 рр.). Дослідник позначив їх літерами (наприклад, 2а і 2б, 3а і 3б тощо), намагаючись, очевидно, систематизувати ці тексти в межах усієї збірки.

За темами можна виділити такі записи «Велесової книги»: походження слов’ян, їхня торгівля з сусідами, світогляд і вірування.

На думку дослідників, з усіх пам’яток «Велесової книги» можна виокремити дві, порівняно завершені.

1. Дощечки 1, 2а, 26, 3а, 3б, 4а, 4б, 4в, 4г. Записані давньоруською мовою. У цій пам’ятці викладено світорозуміння русів, їхнє ставлення до Яви, Прави й Нави; прославляються Перун, Дажбог, Сварог; ідеться про війни русів з готами, греками, хозарами. Тут згадуються Киє, Пащек і Горовато — засновники племен.

2. Дощечки 5а, 5б, 6а, 6б, 6в, 6г, 6д, 6е, 6є, 7а, 7б, 7в, 7г, 7д, 7е, 7є, 7ж, 7з. У цій пам’ятці докладно розповідається про тривалі війни з готами, римлянами, Гунами; згадується про вавилонський полон і втечу з рабства, про заснування Сурожа, про давню єдність русколані й розкол; також автор повертається до сучасних йому подій, розповідає про прихід Аскольда тощо.

У «Велесовій книзі» зафіксовані три концепції походження слов’янських народів:

а) східнослов’янська єдність на чолі з деревлянами представлена Богумиром і його дітьми; тут поляни й руси — окремі народи;

б) загальноруська єдність на чолі з полянами, яким протиставлена решта народів, зокрема фінські; це відповідає концепції «Повісті временних літ», де поляни вже ототожнюються з Руссю; брати Кий, Щек і Хорив віднесені до племен полян;

в) загальнослов’янська єдність починається від отця Ора і його синів Кия, Пащека, Горовато (4г); в іншому місці — Кий, Щек і Хорев (3ба).

Крім того, у «Велесовій книзі» можна знайти й цілком фантастичну версію про походження слов’ян: «Дажбог нас народив од корови Замунь».

На думку О. Палюги, ««Велесова книга» — це надзвичайно цінна літературна й історична пам’ятка, що значною мірою допомагає дати відповідь на запитання: хто ми? Яких батьків діти? Наскільки давня наша вічна українська мова?»

Проте варто зазначити: полеміка щодо автентичності «Велесової книги» (чи вона й насправді є історичною пам’яткою праслов’ян, чи це лише майстерна підробка) триває й нині.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.