Українська література - Новий довідник - М. Радишевська 2008

Українська література Ренесансу і Бароко
Українська література Ренесансу і Бароко
Давня література (XIII—XVIII ст.

Після падіння Києва 1240 року Київська Русь як держава фактично перестала існувати. Роздрібнені князівства Новгородське, Чернігівське, Переяславське не могли захистити українські землі від татарських та турецьких орд. Протягом ста років після занепаду Києва Галицько-Волинське князівство було опорою української державності. У цій ролі Галицька Русь перейняла велику частку київської спадщини й водночас запобігала захопленню західноукраїнських земель. Значна ж частина України (Схід та Південь) перетворилися на «Дике поле». Понад два століття рік у рік орда налітала на міста й села України, палила, грабувала, гнала в ясир тисячі бранців. Були знищені бібліотеки, шедеври архітектури. Ослаблена країна стала легкою здобиччю для сусідів. Галичину захопили польські магнати, північну Буковину — молдавські.

На рівнинах Придніпров'я підсумком формування нового суспільства «стала поява нового стану» (О. Субтельний) — стану козаків. Тюркське за походженням слово «козак» означало вільних, незалежних від пана людей, які не мали чітко визначеного місця в суспільстві й населяли безлюдні окраїни. Уперше українські козаки з’явилися в 1480-х рр., але тільки з поширенням кріпацтва їхня чисельність значно зросло. Спочатку основну масу козаків становили селяни-втікачі, були серед них також міщани, позбавлені сану священики, збідніла знать. Козаки стали ідеальними оборонцями кордонів від татарських наскоків, а згодом полонізовані українські магнати стали мобілізувати козаків не лише для оборони, а й для нападів на турків. У 1553-1554 рр. канівський староста Дмитро Вишневецький («Байда») зібрав розрізнені козацькі ватаги й збудував на стратегічно розміщеному за Дніпровськими порогами острові Мала Хортиця форт, який став заслоном від татар. Так Вишневецький заснував Запорізьку Січ, яку вважають колискою українського козацтва. Запорізьке військо стало оборонцем не тільки своєї рідної землі й віри від турків і татар, а також Європи. Уся Європа XVI ст. тремтіло від однієї думки про навалу оттоманців, які в 1539 році спустошили Угорщину й мало не захопили Відень.

Народ увіковічнив пам’ять своїх прославлених оборонців. У героїчному епосі українського народу оспівані Байда-Вишневєцький, Северу Наливайко, Петро Конашевич-Сагайдачний, Тарас Трясило, Іван Сірко, Самійло Кішка, Іван Морозенко та сотні інших славних лицарів.

Коли в XV-XVI ст. в Європі настало Відродження (Ренесанс), його ідеї зокрема з Італії, проникли й в Україну. Сприяло Ренесансові й утворення Запорізької Січі та спалахи селянських повстань, які посилювалися з кожним десятиліттям. Ще один фактор розвитку Відродження — зростання торговельної й промислової спроможності міст у Галичині та на Волині.

Перші паростки Ренесансу з’явилися в Україні вже наприкінці XV ст. Під його впливом здійснювався масовий від’їзд синів знаті для навчання в західні університети, розвиток друкарства, рідної мови, елементів реалізму. Два джерела Ренесансу — антична культура та ідеали первісного євангельського християнства — породили дві течії: гуманізм і реформацію. Відродження в нас не здобуло перемоги над Середньовіччям, як в Італії, а дві культурні епохи панували водночас. І коли ці течій з’єдналися, настала епоха Бароко. Через українців, які навчалися в західноєвропейських університетах, в Україні поширювалися набутки європейської культури. Відомими письменник того часу, які здобули освіту в Західній Європі, були Юрій Котермак з Дрогобича (Юрій Дрогобич або Дрогобицький), Мартин-Іоанн з Перемишля, Павло Русин з Кросна, Станіслав Оріховський (Роксолан) з Галичини, а також Мелетій Смотрицький, Петро Могила, пізніше — Феофан Прокопович. У своїй творчості вони, як правило, послуговувалися мовою античності — латиною.

Станіслав Оріховський відомий своїми латиномовними творами «Хрещення русинів», «Розрив із Римом», «Зразковий підданий», які він підписував іменем «Оріховський-русин» (себто українець). Його називали українським Цицероном, сучасним Демосфеном. На всю Європу пролунало патріотичне свідчення Оріховського: «Я русин і гордий цим, і охоче говорю про це повсюдно».

Одним з прогресивних діячів так званої «католицької Русі», котра в XVI ст. витворила латиномовну українську літературу, був Себастіан Кленович. У 1584 році в Кракові вийшов його латиномовний твір під звучною назвою «Роксоланія», у якому з надзвичайною сердечністю та любов’ю оспівано тодішню українську землю, зокрема Підгір’я й Карпати. Українська земля захоплює С. Кленовича — вона була йому не чужа. Він оспівує її лани, ліси, міста, передусім «святе місто Лева», Давню столицю Київ, Замостя, яке ставало в той час новим культурним осередком. Для поета це «наша», «своя» земля, і недаремно він її так урочисто прославляє. Цікаво відзначити, — зауважує В. Шевчук, — тут ще й таке: описуючи українські міста й ставлячи на чолі їх Львів, який мислився в той час і навіть на початку XVII ст. столицею України (недаремно й Хмельницький не хотів його руйнувати), на другому місці ставить Київ, хоч у ті часи Київ великої культурної ролі не відігравав і фактично лежав у руїнах. Є всі підстави гадати, що Є. Кленович побував у Києві і пильно обдивився княжу столицю. Він заперечує легенду, що Київ — це антична Троя». У Києві його цікавить інше: люди, які тут живуть, відбиваючи татарські напади, і печери, в яких зберігаються нетлінні мощі, і які збирають до себе безліч людей, роблячи це місце осередком України. Висновок поета не тільки промовистий, а її багатозначний: «Знайте, що Київ на Чорній Русі значить стільки, як давній Рим для старих християн, значення в нього таке ж...».

У поемі автор висловлює свою любов до Роксоланії (України), повідомляє про Русь як про одне етнічне ціле, називає цю землю рідною і хвалить православну віру, хоч сам був римо-католиком.

Для того, щоб навічно закріпити панування Речі Посполитої на українських землях, окрім установлення державного, соціального, економічного контролю, треба було духовно поневолити народ. 1569 року укладено Берестейську унію, що мала на меті політичне об’єднання української та білоруської православної церкви з католицькою. Ініціаторами Берестейської унії стали київський митрополит Михайло Рогоза, єпископи Іпатій Потій, Кирило Терлецький, Діонісій Збируйський та Григорій Загоровський. Релігійна дискусія переросла в літературну полеміку за збереження віри.

«Тренос» Мелетія Смотрицького — це плач-голосіння української православної церкви за всіма православними церквами й монастирями, які були відібрані королем і католиками, за померлим захисником православ’я князем Костянтином Острозьким, за покатоличеними шляхетними родами Білорусі та України.

Протистояння в суспільстві внаслідок релігійної унії охопило всі сфери людської діяльності. В Острозі навколо магната-мецената Костянтина Острозького об’єдналися православні сили. На певний час Острог став столицею православ’я, тут зібралися письменники й промовці, друкарі й астрологи. Тут була заснована Академія, друкарня, князь відкрив школи в Турові й Володимирі. З острозької друкарні пішли у світ Острозька біблія, Псалтир, Требник, «Хронологія» Андрія Римші. Тут працювали письменники Дем’ян Наливайко, Григорій Голубників, Йов Борецький, Йов Княгиницький, Герасим Смотрицький.

На початку XVII ст. центр церковної та культурної діяльності в Україні переміщується на схід. Безпосереднє сусідство Волині та Галичини з Польщею, де свого апогею досягла католицька контрреформація, зумовлювало те, що осередки українського православ’я на цих землях зазнавали її безпосереднього й згубного впливу. Так, коли в 1608 році помер «стовп православ’я» — князь Костянтин Острозький, його онука, новонавернена фанатична католичка Анна Ходакевич передала Острозьку академію єзуїтам. Львівське братство також почало занепадати. Українські міщани не мали можливості підтримати його, терплячи все більші утиски з боку католицької церкви та польського уряду. Східні землі, що швидко розвивалися, перебували далеко від тиску польського католицизму. Київ усе густіше заселявся й багатшав, підносився як центр українського православ’я.

Рушійною силою православного відродження була стародавня Києво-Печерська лавра. У 1610-х рр- архімандрит Єлисей Плетенецький виходець з галицької знаті, згуртував навколо себе освічених земляків — Йова Борецького, Захарію Копистенського, Памву Беринду, Лаврентія Зизанія. Плетенецький узявся здійснювати грандіозний видавничий проект, за яким протягом 15 років були опубліковані близько 30 книг головним чином релігійного змісту. Це перевищувало загальну кількість усіх книжок, надрукованих в Україні до цього часу.

Книгодрукування зумовило історичний злам у розвиткові літератури, науки та всієї культури. Засновником українського книгодрукування був високоосвічений українець з лемків Святополк Фіоль. У 1491 році в Кракові він видрукував кириличним шрифтом п’ять книг (Псалтир, Часословець та ін.). Поширювалися в Україні видання білоруського першодрукаря Франциска Скорини, який заснував свою друкарню у Вільні. Змушений тікати з Московщини «друкар книжок небачених» Іван Федоров, бо там друкування книжок називали диявольщиною, він знайшов прихисток спочатку в селі Заблудові на території Великого князівства Литовського, потім у Львові. а згодом в Острозі. У 1574 році у Львові він надрукував Апостол, а в Острозі — Біблію. Та зрештою Іван Федоров усе ж повернувся до Львова.

Велике значення для розвитку української культури мала діяльність братств — церковно-освітніх товариств міщан, які виникли ще в першій половині XV ст. на західноукраїнських землях, а потім поширилися на всю Україну. Найвідомішими з них були братства у Львові, Острозі, Луцьку та Києві. Братства відкривали школи, книгозбірні, розшукували й збирали пам’ятки історії, культури, викуповували бранців з татарсько-турецької неволі, активно боролися проти покатоличення та полонізації українського народу.

Київський митрополит Петро Могила об’єднав засновану ним у Києво- Печерській лаврі школу зі школою Київського братства, заклавши підвалини Могилянської колегії, яка згодом стала одним з найважливіших навчальних закладів слов’янського світу (Києво-Могилянська академія). Навчання тут будувалося за зразком античних шкіл, велику увагу звертали на вивчення класичних дисциплін.

Українська культура й далі розвивалася на релігійному ґрунті. У книжках, як правило, демонструвалася істинність православ’я, наголошувалося, що воно — єдиний шлях до людського спасіння («Палінодія» Захарії Копистенського, «Зерцало богослов’я» Кирила Ставровецького). Твори того часу, призначені для масового читача, описували життя святих чи розповідали про чудеса, що відбувалися в Києво-Печерській лаврi. Ці книжки були написані складною для розуміння церковнослов’янською мовою, що використовувалася в Україні як літургійна й літературна. Проте чимдалі серед письменників поширювалася й народнорозмовна мова. Так, Памво Беринда протягом 30 років складав свій «Лексикон», у якому до церковнослов’янських слів подав їхні українські відповідники. Новим фактором літературного життя того періоду стала зросла популярність поезії, а особливо панегіриків. До найкращих зразків цього жанру належать «Вірші» Касіяна Саковича, написані на смерть Петра Сагайдачного та вірші, присвячені Петрові Могилі.

Зростала грамотність українського населення — братські школи та Могилянська колегія випускали сотні студентів, друкувалися нові книжки.

У 1648-1654 рр. Україну охопила Визвольна війна, яку очолив Богдан Хмельницький.

Після підписання Переяславської угоди 1654 року Україна опинилася на три століття під владою російських імператорів. Наша земля стала колонією, сировинною базою Москви, а народ був перетворений на «малоросів». Катерина 11 знищила Запорізьку Січ і зробила колишніх лицарів козацтва кріпаками.

Визвольні змагання українського народу 1648-1654 рр. знайшли своє гідне висвітлення в козацьких літописах Самійла Велична, Самовидця Григорія Граб’янки.

Починаючи з середини XVII ст. до кінця XVIII ст., у художній та інтелектуальній творчості панував стиль бароко. Задовольняючи смаки знаті він підкреслював велич, розкіш та декоративність, віддаючи перевагу формі над змістом, химерності над простотою. Здатність до синтезу зробила бароко особливо принадним для українців — нації, котра перебувала між православним Сходом і латинізованим Заходом.

Багато барокових рис позначилося на творах «перелітних птахів» (О. Субтельний), тих українців, що навчалися в польських чи західноєвропейських університетах і повернулися до Києва, щоб викладати в Академії. Зважаючи на їхню європейську освіченість, Петро І покликав їх очолити в Росії освітні та церковні установи. Найвидатнішими серед них були Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Дмитро Туптало.

1674 року в Києві з’явилася книга «Синопсис, чи коротке зібрання од різних літописців». У ній перелічувалися майже всі періоди з історії українського («славеноросійського») народу, князювання Володимира Святого і його наступників; зазначався там і період Московського царства самодержавцем Федором Олексійовичем. Коротко книгу називають (Синопсис» (від грецького synopsis — загальний огляд, зведення або збірка статей, різних матеріалів, присвячених якомусь одному питанню).

У «Синопсисі» автор прагнув подати українську історію з давніх-давен. Тут оживають біблійні легенди й легендарні імена, докладно йдеться про слов’янське язичництво та стародавні народні звичаї.

Спосіб викладу матеріалу в «Синопсисі» нагадував давні літописи, однак у ньому наявні елементи українського бароко: пишнота й урочистість вислову, чимало крилатих висловів та афоризмів.

Серед можливих авторів «Синопсису» називають Інокентія Гізеля — ректора Києво-Могилянської академії, Пантелеймона Кохантовського — ченця Києво-Печерської лаври, Феодосія Сафонова — ігумена Києво-Михайлівського монастиря. «Синопсис» одразу ж став однією з найпопулярніших книг, розходився широко в Рукописних копіях. З 1674-1680 рр. ця праця перевидавалася тричі. А всього витримала двадцять п’ять видань (востаннє 1861 року). Важливість цієї книги в житті українського народу важко переоцінити: вона поширювала історичні знання, породжувала зацікавлення рідною історією.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.