Українська література - Новий довідник - М. Радишевська 2008

Іван Котляревський 1769 - 1838 рр.
Становлення нової літератури
Нова література (поч. XIX - до наших днів)

З «Енеїди» судилось народитись такому, що зрослось із нашою долею навіки, чого не мусимо забути, чого не занапастить ні панський егоїзм, ні государня політика: народилась українська література.

П. Куліш

Іван Петрович Котляревський, зачинатель нової української літератури та нової літературної мови народився, 9 вересня 1769 року в Полтаві в сім'ї канцеляриста магістрату. У 1780 - 1789 рр. навчався в Полтавській гімназії. З 1793 року вчителював у поміщицьких маєтках на Полтавщині. У 1797 - 1808 рр. розпочав військову кар'єру, брав участь у війні з турками (нагороджений орденом).

1798 року вийшли друком перші три частини «Енеїди» («піратське» видання М. Пурпури), повністю поема була надрукована 1842 року.

Упродовж 1818 - 1821 рр. І. Котляревський займав посаду директора Полтавського театру, для якого написав «Наталку Полтавку» і «Москаля-чарівника». Був ініціатором викупу М. Щепкіна з кріпацтва.

Помер письменник у батьківському будинку з Полтаві 10 листопада 1838 року. У цьому міст, й похований.

У спільному слові від українських письменників, які 1903 року приїхали до Полтави на відкриття пам’ятника І. Котляревському, прозвучала оцінка подвижницької діяльності зачинателя нової української літератури: «Ще зоря не зоріла на темному небі захмареному, як у Полтаві з уст Івана Котляревського продзвеніло натхненне поетичне слово. Воно рідну мову піднімало до високостей національного письменства, воно живило наш дух народний животворною силою. І слово стало ділом».

На смерть І. Котляревського щиро відгукнувся Т. Шевченко, безпомилково визначивши роль автора «Енеїди» в історії українського письменства. Молодий поет провістив йому земне безсмертя:

Будеш, батьку, панувати,

Поки живуть люди;

Поки сонце з неба сяє,

Тебе не забудуть!

«Енеїда»

«Енеїда» (1798, 1809, 1842) — травестійна бурлескна поема. Травестія (від італійського trauestire — перевдягати)— різновид жартівливої бурлескної поезії, коли твір із серйозним чи героїчним змістом та відповідною формою переробляється на твір комічного характеру з використанням панібратських, виразно розмовних зворотів. Котляревський переодягнув героїв римської «Енеїди» Вергілія в український національний одяг і взагалі переселив їх в українське середовище, де троянці (читай запорожці) уживають українські національні страви, п’ють українські напої, тут звучать українські народні інструменти, співають українських пісень, грають в народні ігри:

Тут їли різнії потрави,

І все з олив’яних мисок,

І самі гарнії приправи

З нових кленових тарілок:

Свинячу голову до хріну

І локшину на переміну,

Потім з підливою індик;

На закуску куліш і кашу...

І кубками пили слив’янку,

Мед, пиво, брагу, сирівець,

Горілку просту і калганку,

Куривсь для духу яловець.

Бандура горлиці бриньчала,

Сопілка зуба затинала,

А дудка грала по балках...

Боги одягнені, як українські жінки та чоловіки XVIII ст.:

А послі гарно нарядилась,

Як би в оренду на танець,

Взяла кораблик бархатовий,

Спідницю і корсет шовковий

І начепила ланцюжок;

Червоні чоботи обула,

Та і запаски не забула

А в руки з вибійки платок.

«Енеїда» Котляревського не пов’язана з першоджерелом. Автор поставив перед собою інше завдання: У відомому для всіх сюжеті дати опис зовсім нового, маловідомого досі для світу життя українського народу.

На думку Б. Степанишина, «Енеїда» Котляревського — травестія, у якій не дотримано всіх правил жанру, швидше це героїко-комічна поема.

Жанр бурлеску (французьке burlesque — від італійського burla — жарт) вимагає зміни місць «високого» та «низького» стилю. Трагічне самоспалення Дідони автор «знижує» коментарем «Послала душу к чорту в ад», повелитель моря Нептун «вирнув з моря, як карась», боги в гостях у Зевса за столом «понадувались, мов йоржі», під час бою «враг на врага скакав, мов блохи», Зевс — верховний бог — «кружляв сивуху і оселедцем заїдав». На зразок епічних богатирів (у пародійному стилі) автор характеризує силу Енея: «Махне мечем — врагів десятки лежать, повиставлявши п’ятки».

Сюжет. Котляревський згідно з вимогами жанру дотримується сюжету, запозиченого у Вергілія. У цьому легко переконатися, якщо порівняти обидві «Енеїди». Після зруйнування Трої греками, онук троянського царя Еней, виконуючи волю богів, на чолі троянців мандрує в пошуках Італії, де має заснувати державу. Після семи років блукань по різних морях і країнах, зазнавши багатьох пригод, троянці прибувають до Італії. Зустрічають їх гостинно, але попереду — тривала й кривава війна троянців з рутульцями, бо цар рутульців Турн, як і Еней, хоче одружитися з дочкою царя Латина. І все-таки твір Котляревського оригінальний, насамперед за композицією: у римського автора 12 частин, в українського — 6. Низку епізодів (розповідь Енея про загибель Трої) Котляревський зовсім випускає, а деякі розгортає в ширші сцени (гостювання троянців у Дідони), пекло і рай описує по-своєму, інші картини теж оригінальні, бо вони в дусі українського фольклору.

Географічні назви в поемі — українські. Приймання гостей, полювання, готування до війни у Вергілія немає. До того ж описи побуту українського суспільства у Котляревського часто такі обширні, що забуваєш про першооснову поеми. Та й автор зізнається:

Я, може, що-небудь прибавлю,

Переміню і що оставлю,

Писну — як од старих чував.

«Правдиві й мальовничі картини життя України відтіснили античний світ на другий план. Завдяки такому самостійному підходу до справи «Енеїда» і на запозичений сюжет вийшла оригінальним твором. По суті, крім імен героїв та основної нитки подій, від Вергілієвого твору нічого не залишилося, бо минуле тут стало сучасним, сучасне — минулим, героїчне — побутовим, а побутове — піднесено урочистим» (Б. Степанишин).

Проте гумор «Енеїди» — не розважальний. Поема зорієнтована на сучасність (ХVIII-ХІХ ст.). Ніби жартуючи, автор відтворив минуле й заглянув у майбутнє. Як зауважує М. Жулинський, міф про легендарного Енея, якого письменник «зобов’язував» заснувати новий Рим (у національній інтерпретації) зрощується з народним уявленням про героя, який здатен віднайти дорогу до обіцяного краю — до нового Риму. Його мета, яка означена в поемі, полягає у відродженні колишньої слави слов’янської Трої — Києва, зруйнованої столиці українства, у відновленні втраченої Батьківщини.

Еней збудує сильне царство

І заведе своє там панство,

Не малий буде він панок.

Він збудує сильну державу зі своїми порядками, зі своїм — національним — устроєм, який відповідав би інтересам українців — енейців.

Нехай поселить тут свій рід.

Но тільки, щоб латинське плем’я

Удержало на вічне врем’я

Імення, мову, віру, вид.

Еней Котляревського створив нову Трою, що є, за переконанням Валерія Шевчука, «образом Козацької держави», не випадково в поемі Еней постає в героїчному ореолі козацького провідника, його троянці — це українці. Вирушаючи на величний

двобій з Турном, який підбадьори своїх воїнів-рутульців російським: «Ребята», Еней звертається до українців-троянців: «КозацтвоІ Лицарі! Трояне!» — і перемагає Турна.

Зображаючи сучасну йому дійсність, Котляревський висміює соціальну й моральну нікчемність панівних класів, паразитизм, жорстокість, хабарництво, пияцтво, зажерливість, пихатість. Автор української «Енеїди» порушує низку суспільно важливих для нашого народу проблем: соціальної нерівності, захисту рідної землі від ворогів, громадського обов’язку, честі сім’ї, виховання дітей, дружби, кохання та ін.

Проте «Енеїда» не тільки антифеодальна сатира. У картинах бенкетування богів, які «забули наших людських бід», маємо критичне поцінування всього самодержавного Олімпу. Як доречно зауважує В. Погребенник, якщо в радянські часи соціально-сатиричним мотивам «Енеїди» приділялася навіть надмірна увага, то ще важливіші в поемі національно-патріотичні мотиви, навпаки, затушовувалися. Чи не тому, що попри всю лояльність І. Котляревського до панівної влади, поема містить багато двозначних місць. Скажімо, троянці-козаки прямуючи до Кумської землі, співають:

Про Сагайдачного співали,

Либонь, співали і про Січ,

Як в пікінери набирали,

Як мандрував козак всю ніч;

Полтавську славили шведчину...

М. Павлишин зазначає: «Виникають питання: який саме був зміст пісень про рекрутування козаків у пікінери — регулярні полки російської армії — відразу після знищення Запорізької Січі? І далі: оспівуючи (.полтавську шведчину», котре з двох військ вони прославляли — військо Петра І, з яким воювала більшість козаків Гетьманщини, чи військо Карла XII, Мазепи й запорожців? Така сама невиразність значення спостерігається й у пам’ятних, часто цитованих рядках «Любов к отчизні де героїть, Там сила вража не устоїть». Сам читач має право пристосувати цю сентенцію до будь-якої «отчизни», яка йому дорога».

У 1775 році за наказом Катерини II Запорізьку Січ зруйновано. Зображення Котляревським козаків в образах відомих троянців було спробою нагадати про героїзм, незламність духу, волелюбність, патріотизм наших предків і відновити притлумлену царизмом національну гордість українського народу, його прагнення до волі й самостійності. Патріотичною мрією полтавця наснажено Анхізів заповіт Енеєві: «розплодити великий і завзятий рід», по-господарськи «жити та поживати». На жаль, панівна бурлескна манера викладу, — наголошує В. Погребенник, — надала багатьом сторінкам поеми характеру глумливої самоіронії, глузування над принизливим своїм становищем у Росії («Пропали! Як Сірко в базарі! Готовте шиї до ярма!»). Емоційна й естетична невідповідність такого тону до трагізму історичних подій зумовила критичність висловлювань про «Енеїду» зрілих Т. Шевченка («все-таки сміховина на московський кшталт») і П. Куліша («бурлацьке юродство»), що добре розуміли неперспективність дальшого саморуху літератури бурлескно-травестійним шляхом. Однак у тім-то й полягає неоднозначність і навіть парадоксальність нашої «Енеїди», що її автор підсвідомо став тим голосом народного духу, який змагався за відродження.

Завдяки бурлеску Котляревський здійснив майже неможливе. У травестії можна було вживати соціально упосліджену українську мову й писати про народні звичаї та побут, не виходячи за межі класицистичної традиції. Котляревський повною мірою використав можливості мови й створив україномовний шедевр комічної поезії низького стилю. Він увів нелітературну мову в літературу, використавши для цього єдиний жанр, який міг послужити такому задуму. Його компетентність як поета та знавця мови спиралася на життєздатність народної основи майбутньої нової української літературної мови. Комічне начало, на думку М. Павлишина, прозвучало як заклик до наступників творити літературу ширших інтелектуальних та емоційних діапазонів. А «Енеїда», хоч би якою жартівливою й легкою на перший погляд здавалася, порушує надзвичайно серйозні проблеми національного буття.

«Наталка Полтавка»

«Наталка Полтавка» (1819) започаткувала становлення національної драматургії. П’єса поєднала в собі риси кількох напрямів та жанрів, що на той час були представлені в літературі: сентименталізму з його прагненням викликати співчуття, почуття жалю; просвітительського реалізму; класицизму. Автор зберігає класицистичний закон єдності місця (приворсклянське село), часу (дія відбувається протягом одного дня) та самої дії. Характерологічне прізвище — Терпилиха (терпіти лихо) також має своє коріння в класицизмі.

Сюжет. Сюжет п’єси, хоч і був, можливо, пов’язаний з місцевим переказом, але є традиційним для європейського сентиментального письменства: нерівне кохання, на яке не погоджуються батьки, та намір нелюба одружитися з дівчиною. Заможний господар Терпило не погоджується віддати свою дочку Наталку за названого сина Петра, хоч молоді кохають одне одного, і виганяє його. Батько помирає, сім’я розорилася й переїздить до села. Щоб якось зрадити скруті, стара Терпилиха хоче віддати Наталку за нелюбого возного Тетерваковського. Майже кожен персонаж у п’єсі Котляревського переживає внутрішній конфлікт, що свідчить про психологізм драматурга. Він передає неоднозначність людської сутності, наявність позитивної основи в кожній людині. Наталка любить Петра та хоче догодити матері, тому подає рушники нелюбу. Благородний Петро здатен пожертвувати власним щастям заради благополуччя Наталки. Мати поважає Петра, але вигідне одруження дочки її зваблює більше.

Кульмінаційний момент у п’єсі настає, коли шляхетність Петра вражає Тетерваковського, й возний теж спромігся на великодушний учинок і відступився від коханої дівчини.

Цей твір був глибоко новаторським і за гостротою розвитку соціально побутового й психологічного кофлікту, майстерністю використання уснопоетичних мотивів та образів, органічного поєднання ліричних і гумористичних тональностей. І сьогодні, «Наталка Полтавка» сприймаєте як твір досконалий з погляду жанрово-композиційної майстерності: дія розгортається природно, конфлікт загострюється поступово, дійові особи виявляють сутність своїх характерів у життєво достовірних ситуаціях.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.