Українська література - Новий довідник - М. Радишевська 2008

Григорій Квітка-Основ’яненко (Григорій Квітка) 1778-1843 рр.
Становлення нової літератури
Нова література (поч. XIX - до наших днів)

Українські повісті Квітки з народного життя були у всьому світі першими, у яких реально змальовано селянське життя. У світовому письменстві це був перший голос про народ, навіяний щирою до нього прихильністю, бажанням знати, як сам Квітка говорив, «героїв і героїнь у квітках і запасках», показати, що і під простим сіряком людське серце б’ється.

С. Єфремов

Народився Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко 28 листопада 1778 року в с. Основа (тепер у межах Харкова) у дворянській сім'ї. Початкову освіту здобув удома, потім навчався у курязькій монастирській школі.

У 1793 - 1797 рр. служив у війську, у відставку вийшов капітаном. 1802 року вступив послушником у монастир, перебував там із перервами 4 роки.

Григорій Квітка-Основ’яненко — один із засновників і директор професійного театру в Харкові, співвидавець першого в Харкові й в Україні «Українського журнала».

Літературну діяльність почав критичними замітками «Супліка до пана іздателя».

У 1834, 1836 рр. вийшли друком дві книги «Малоросійських повістей...», скомпоновані як безпосередня оповідь простолюдина Грицька з Основи.

Помер письменник 20 серпня 1843 року в Харкові, там і похований.

Григорій Квітка-Основ’яненко — зачинатель нової української прози, драматург, культурний і громадський діяч. Перу письменника належать 80 творів: вірші й фейлетони, п’єси російською мовою, гумористичні оповідання й повісті «Солдатський патрет», «Мертвецький Великдень», «Пархомове снідання», «Конотопська відьма»; сентиментально-реалістичні твори: повість «Маруся», «Козир-дівка», «Сердешна Оксана», драматичні твори українською мовою: «Сватання на Гончарівні», «Шельменко-денщик»; романи та повісті російською мовою: «Панна сотникова», «Пан Халявский», та ін. Як народний прозаїк, він поглибив зв’язки літератури з уснопоетичною творчістю українців, їхніми звичаями, мовою, створив галерею виразно національних характерів.

«Маруся»

«Маруся» (1832) — сентиментально-реалістична повість. Письменник поставив за мету не лише зачепити душу читача оповіддю про долю прекрасної, сповненої доброчесностей дівчину та її коханого, яким, незважаючи на силу їхніх взаємних почуттів, не судилося пізнати родинного щастя, а довести спроможність української мови виявити найтонші порухи людської душі. В основу сюжету повісті покладено історію ідеального кохання сільської дівчини Марусі та міського парубка Василя. Сільський багач Наум Дрот відмовляється віддати єдину доньку за бідного сироту, якого ще й в рекрути записано. Щоб відкупитися від солдатчини, парубок іде на заробітки. У той час Маруся, застудившись, помирає. Повернувшись із заробітків та не заставши Марусі живою, Василь іде в монастир і там з горя за коханою невдовзі помирає.

Реалістичності твору надає зображення правдивих картин сільської дійсності, патріархальної родини працьовитих, богомільних Дротів.

Сентиментальним впливом позначені сцени й пейзажі, здатні розчулити: описи любовних сцен, солов'їної ночі. Найяскравіший приклад — передсмертна картина Марусиного прощання з батьками, у якій «розкрито ціле море трагічних емоцій». (В. Погребенник). Етнографічно достовірними є детальні описи побуту, звичаїв, обрядів. Епічно виписано, наприклад, сватання із «законним словом» сватів, розговіння, традиційні способи народного лікування Марусиної хвороби та похорону її «дівування».

«Конотопська відьма»

Повість «Конотопська відьма» - бурлескно-реалістичний твір, сатира на дійсність останнього періоду Гетьманщини. У ньому зображено морально розбещену старшину, пасивність і затурканість селянства, слухняність сотенного козацтва, яке відробляє сотнику — неначе кріпаки панові. Представниками звироднілої старшини в повісті є конотопський сотник Микита Уласович Забрьоха та його писар Прокіп Пістряк. Отримавши «предписаніє» іти на Чернігів з усією сотнею, сотник за лукавою порадою писаря лишається в селі, щоб топити відьом у ставку. Задля здійснення своїх планів обидва звертаються до справжньої відьми — Явдохи Зубихи. Забрьоха, щоб здобути Олену Хорунжівну ладен спалити рідне місто. Та Явдоха помстилася за свій сором. У результаті — минулося панство і Забрьохи, і Пістряка. Незрівнянний майстер оповідь Квітка-Основ’яненко збагатив повість незвичайними гумористичними ситуаціями: епізод з переламаною хворостиною, політ Микити Уласовича над Конотопом, мова писаря безглузда і неоковирна, портрет Солохи, прийом анафори — «Смутний і невеселий» — так розпочинається кожен розділ повісті. Повість завершується 14-тим розділом «Закінченієм», сповненим моралізаторського повчання про недопустимість використання нечистої сили для здобуття своїх прагнень.

Твори Г. Квітки-Основ’яненка й сьогодні викликають цікавість не лише своєю колоритністю, добрим гумором, етнографізмом, а й гуманізмом.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.