Українська література - Новий довідник - М. Радишевська 2008

Літературна дискусія 1925-1928 рр.
Літературний процес першої половини XX ст.
Нова література(поч. XIX - до наших днів)

Друга половина 20-х рр. відзначається ускладненням перебігу мистецького, зокрема літературного життя, пов’язаним з політичними проблемами. Набуває поширення партійна пропаганда з провідною тезою, що класового ворога потрібно шукати серед прогресивних кіл інтелігенції, які творили тогочасну українську культуру. Це «полювання на відьом» дестабілізувало роботу літературних угруповань, унесло елемент підозри й недовіри в спілкування, заважало спокійно жити й працювати людям мистецтва. Говорити вголос про проблеми, що виникли в царині культури, у цій ситуації могли тільки справжні сміливці.

Виявом справжньої мужності стала стаття Миколи Хвильового «Про «сатану в бочці...», або про графоманів, спекулянтів та інших просвітян», опублікована у квітні 1925 року 8 тижневику «Культура і побут». У ній автор рішуче виступив проти насаджуваної «плужанами» масовості, загальності культури, відзначив низьку якість друкованої продукції, звернувся із закликом працювати в літературі професійно та відповідально.

Саме вона й започаткувала літературну дискусію, яка викликала хвилю публікацій у пресі й широкий резонанс, що не стихав упродовж кількох років. Відтак виникла потреба в проведенні диспуту, який і відбувся наприкінці травня 1925 року в будинку Василя Блакитного у присутності понад 800 осіб. Більшість підтримувала позицію Миколи Хвильового, однак деякі літератори засудили такі погляди (С. Пилипенко, Б. Коваленко, Іван Ле, С. Щупак) та згодом відгукнулися в пресі зливою суперечливих статей.

Під час диспутів постало гостре питання: на кого орієнтуватися — «Європа чи Просвіта?» Цю проблему згодом розглянув у однойменному памфлеті Микола Хвильовий. Європу письменник ототожнював з інтелектуальним досвідом людства. Просвіта ж — це примітивне просвітництво, якому сьогодні немає місця. Хвильовий закликає не орієнтуватися на Москву («центр всесоюзного міщанства»), а звернути свої погляди (о «психологічної Європи», що ідей- ю та стилістично ближча до розвитку нашої культури.

Однак комуністичні функціонери прийняли таке гасло як суто політичне. 30 квітня в тому ж таки тижневику «Культура і побут» з’явилася стаття-відповідь Г. Яковенка «Про критику й критиків у літературі», у якій гостро засуджено позицію автора дискусійної статті. Таким чином, дискусія вийшла за межі літературної, перейшла в площину політичну та затягнулася на декілька років.

З літературною дискусією пов’язане виникнення найвидатнішої тогочасної літературної організації — ВАПНІТЕ (Вільної академії пролетарської літератури). Її засновник — Микола Хвильовий зумів сформувати за несприятливих обставин міцне ядро однодумців, які мали неабиякі мистецькі здібності. У різний час членами ВАЛИТЕ стали М. Бажан, М. Куліш, П. Тичина, Ю. Смолич, П. Панч, І. Дніпровський та ін. Організація видавала власний однойменний журнал.

У широкій дискусії М. Хвильового підтримали М. Куліш, О. Слісаренко, М. Яловий, А. Любченко, М. Зеров. Проти Хвильового виступає центральний орган ЦК КП(б)У «Комуніст» у статтях А. Хвилі, А. Чубаря та ін. Особливої гостроти набрала боротьба, коли М. Хвильовий виклав свої думки в публіцистичному романі «Вальдшнепи» (1927), у висловлюваннях вольової героїні Аглаї, що гостро картає банкрутів революції Дмитра Карамазова й Ганну. Небезпечні для Москви думки Хвильового викликали рішучу критику Й. Сталіна. Незважаючи на вимушені покаянні листи Хвильового й керівництва ВАПЛІТЕ, організацію ліквідували, її журнал був закритий.

Створені 1926 року «Молодняк» та 1927 року ВУСПП посилили ідеологічну критику позицій «ваплітян».

«Молодняк», до якого ввійшли Л. Первомайський, О. Корнійчук, Д. Гордієнко, Б. Коваленко, виник як організація комсомольської молоді й відзначався непримиренністю позиції щодо тих, хто думав і творив не в напрямку панівної теорії.

ВУСПП (Всеукраїнську спілку пролетарських письменників) спеціально створено для протидії прогресивній інтелігенції. Організація складалася з письменників, слухняних режимові, а її стратегію розробляли лідери І. Кулик, В. Коряк, І. Микитенко, І. Кириленко.

Літературна дискусія виявилася безперспективною, бо М. Хвильовий та інші її учасники намагалися розв’язати культурні проблеми України на засадах націонал- комунізму, що в умовах тоталітарного режиму в СРСР був приречений на знищення.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.