Українська література - Новий довідник - М. Радишевська 2008

§ 21. Творчий доробок письменників, які прийшли в українську літературу в 70-х рр. XX ст.
Літературний процес другої половини XX ст.
Нова література(поч. XIX - до наших днів)

Цей період характеризується стагнації ю в культурі, обмеженням свободи слова й свободи творчості. Проте взірцем і прикладом для письменників сімдесятих років стали творчі постаті «шістдесятників», з вуст яких уперше після тривалого мовчання повноголосо пролунали космічні теми й національні — рівновеликі в сприйнятті кожного українця.

Проте суспільний «застій» штучно обмежив коло творчих шукань літературної молоді.

Набуток письменників 70-х рр. XX ст. засвідчує епохальність піднятих тем і своєрідність їх реалізації. Світовідчуття митців різниться, але спільним є намагання трансформувати болі й проблеми сучасності в національному руслі, підкреслити належність до української нації і показати, що багато з тих бід, які виникли сьогодні, пов’язані з нашим минулим. їх можна розв’язати, стверджують письменники, тільки осмисливши, хто ми є на землі і який родовід успадковуємо.

Степан Пушик нар. 1944 року

Народився 1944 року в Івано-Франківській області, освіту здобув у Московському літературному інституті імені Максима Горького. Перша збірка «Зелена хвоя» вийшла самвидавом у шістдесятих роках. Далі з’явилися «Молоді громи» (1967), «Золотий тік» (1971), «Голови- ця» (1985), «Луни» (1988), «Галич» (1990), «Хмаролом» (1998). На слова віршів С. Пушика написали музику такі відомі композитори, як В. Івасюк, А. Кос-Анатольський, О. Білаш, А. Пашкевич, Б. Юрків, О. Гавриш.

Автор романів «Страж-гора», «Галицька брама», повістей «Перо золотого птаха», «Ключ-зілля».

Поезії Степана Пушика за ритмікою, мелодійністю близькі до народних пісень, саме тому часто самі стають піснями.

Скажімо, вірш «Над горою місяць повен» ущерть наповнений фольклорною символікою: гора, місяць, човен, весельце. Це зразок витонченої інтимної лірики, де виразником почуттів стають очі: «Засмутились очі карі, що весельця вже не в парі». Символ поєднання закоханих — єднання сердець, образ пари: «Плава човен — два весельця, а в нім серце коло серця».

Тематика прозових творів письменника розгалужена, але на перший план виходять актуальні проблеми сучасності: бездуховність, що панує в суспільстві, змізерніння людської душі, внутрішня обмеженість.

Гостро постає у творчості Степана Пушика злободенна тема 70-80-х — афганський конфлікт («Афганець», «Надія»).

В оповіданні «Афганець» показано трагедію матері-гуцулки, яка в цій кривавій бійні втратила єдиного сина. Оповідь ведеться від третьої особи — знайомого Юльці Луканючки, який збирає фольклор буковинського краю й записує народні легенди та перекази. Йому жінка розповідає про неспокійний характер свого сина Ярка.

Ярко любить веселитися, танці, бійки, свій мотоцикл, жіноцтво — земні радощі, такі близькі молодості. До навчання не дуже охочий: «Він у школі не дуже любив вчитися, бо, як уродився, ночами плакав, голівонька його, певне, боліла; та й ми його не дуже силували». Коли хлопця беруть до війська, мати не передчуває лихого, а прагне, щоб він став серйознішим, дорослішим, переживши по- справжньому чоловічі випробування.

Згодом мати привозить надіслану фотографію, де на грудях у юнака багато відзнак, що сприймаються як позичені: не може в молодого воїна їх бути так багато.

Це була остання зустріч з Юльцею.

Оповідач приїздить у село, щоб почути трагічну звістку: Ярко загинув в Афганістані, а оцинковану домовину навіть не дозволили відкрити. Мати не пережила втрати єдиного сина.

А на могилі воїна — та ж фотографія з численними нагородами: «Напис говорив: «Яромир Ількович Луканюк» — і ще дві дати, різниця між якими становила двадцять років без трьох місяців і двох днів».

У цьому творі письменник свідомо не ідеалізує ні головного героя, ні його сім’ю, і саме тому так гостро й боляче постає трагедія гуцульської родини, яка втрачає в безглуздій війні єдиного сина — нащадка, надію, продовжувача роду.

Катерина Мотрин нар. 1947 року

Народилася 1947 року в Черкаській області, закінчила факультет журналістики Київського університету. Перша книга — «Соняхи» (1978). Згодом — «Перед храмом любові», «Час найкоротшої тіні», «Досвіток».

У прозі Катерини Мотрин постають болючі проблеми сучасного українського світу. Зокрема у творі «Політ журавлів над нетолоченими травами» осмислено трагедію українського народу — чорнобильське лихо. Твір має присвяту, що перегукується з легендарними Шевченковими рядками: «І мертвим, і живим, і ненародженим жителям чорнобильського Полісся присвячую».

Головна героїня твору — Настя- Спасительна, селянка з Українського Полісся, наділена даром від Бога лікувати людей.

Насті приснився лихий сон («Звідкілясь узялася чорна ріка і залила все навкруг»), що став провісником великої біди — вибуху на Чорнобильській АЕС. Невидиме лихо падає на голови ні в чому не винних людей: хворіють маленькі діти, не повертаються з роботи чоловіки, що працювали на станції, село ж Насті- Спасительки готують до евакуації. Її син тішить себе надією: «Це ж, мамо, ненадовго, днів на п’ять», — та героїня знає, що люди прощаються з рідною землею назавжди: «Не на п’ять і навіть не на рік, а навіки». О. Слоньовська зазначає, що покинути землю пращурів Настя не може тому, що евакуацію вона сприймає наче кінець світу. Вона втікає і залишається у своєму селі.

Своєрідно на страшне лихо накладається найбільше для християн свято року, адже вибух на атомній електростанції стався напередодні світлого Великодня. Настя, не звертаючи уваги на метушню перед від’їздом, учиняє тісто на паску, а згодом іде до церкви.

І тільки побачивши замість людного в такі дні майдану страшну пустку навіки покинутого села, вона розуміє масштаби лиха, що сталося на її землі, боляче переживає горе знівеченої природи: «І заквилила криком чаїним, стогоном дерев і трав, зойком неба і великодньої землі, віднині навіки висватаної чорним лихом». Це вже плач не просто людини, а голосіння всього живого: від пташки до травинки, від струмочка до весняного лану.

Письменниця порушує пекучі питання нашої сучасності, зокрема її хвилює становище рідної мови, її трагічна доля в минулому й тепер.

«Молитва до мови» Катерини Мотрин стала надзвичайно потрібним твором у часи приниження української мови. Авторка з непідробною щирістю звертається до найбільшої цінності нації, просить простити нерозумним дітям яничарство, воскреснути й забуяти величним цвітом.

У «Молитві» Катерини Мотрин українська мова постає втіленням усіх чеснот людини. Письменниця бачить її і Пресвятою Богородицею, і Мудрою Берегинею народу — своєрідною язичницькою богинею, і Стражденницею, великомученицею, розіп’ятою на хресті мук.

Водночас це і вбога прочанка з простягнутою рукою, осквернена й знеславлена своїми дітьми.

Отже, усі страждання української мови, — стверджує письменниця, — від її носіїв, українців, які немудро відсторонилися від неї. Молитва — це звернення до божественної основи, яка має втілитися в мові: «Забуяй вічним і віщим Словом від лісів — до моря, від гір — до степів. Освіти від мороку і освяти святоруську землю. Русь-Україну возвелич, порятуй народ її на віки!».

Наталя Околітенко нар. 1939 року

Народилася 1939 року в Києві. Навчалася в Київському університеті імені Т. Шевченка. Перша книга — «Інтеграл Піфагора» (1967). Пізніше — «Сніжні ягоди», «Велика річка», «Місяць активного сонця», «Найкоротша ніч року», «Казка про синього птаха», «Годинник життя», «На єдиній дорозі», «Базальтові острови», «Таємниця Пентагіри», «Крок вікінга», «Запах острова».

У своїй поезії письменниця утверджує людяну й високоморальну основу в кожному своєму героєві, тобто, прищеплює ці ж риси й своїм читачам.

«Як щедро всього даровано людині на цій землі, — стверджує письменниця. — Так щедро, що, навіть втративши багато, бідним усе одно не будеш... Як небагато треба людині для щастя... і як небагато, щоб зіпсувати його».

Улюблений напрямок творів — фантастика («Тутті», «Дядькові спадкоємці», «Кінець світу», «Міхай — одиниця радості»).

«Кінець світу», на думку О. Слоньовської, — один з найкращих і найактуальніших за постановкою головної проблеми творів не тільки Наталі Околітенко, а взагалі української фантастики. У ньому окреслено трагічну ситуацію, у якій сьогодні опинилося населення Землі: винищуючи ліси, забруднюючи річки, нищачи останні осередки духовності, воно невпинно прямує до свого страшного кінця.

Будуючи свій твір, авторка не відходить від пророцтв Біблії, а зображує кінець світу — приліт комети у власному трактуванні. Людство покидає приречену Землю, слабкі ж і хворі, ті, хто не має шансу покинути планету, підлягають знищенню. Таж в оповіданні постає актуальна проблема сучасності — евтаназія, «добровільна смерть», яку в деяких країнах людина може обрати, щоб припинити свої фізичні страждання.

Головна героїня оповідання не може змиритися з тим, що, знову гроші визначають, кому — жити, а кому — померти. Тому вона приймає рішення залишитися. Насправді зловісна комета виявилася тільки випробуванням землян на гуманне ставлення один до одного. Усі жорстокі, егоїстичні натури кинулися рятувати себе. — і добровільно вибралися у далекий космос. Невідомо, чи отримали вони шанс там урятуватися. А ось на тих, хто з благородних міркувань залишився на старій планеті, комета вплинула позитивно: стали здоровими недужі, взагалі закінчилися всі страждання. Почалася нова ера щасливих людей — за Біблією, праведники успадкували Землю.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.