Українська література - Новий довідник - М. Радишевська 2008

§ 22. Творчий доробок письменників, які прийшли в українську літературу у 80-х рр. XX ст.
Літературний процес другої половини XX ст.
Нова література(поч. XIX - до наших днів)

Якби у нас нічого значного не було в літературі серед так званого середнього покоління, не кажучи вже про літературу старших, то навіть у такому обсязі хіба наша українська молода література не є серйозною і значною?!

І. Драч

Саме у вісімдесяті роки в літературу ввійшли насамперед поети-інтелектуали (Василь Герасим’юк, Ігор Римарук, Іван Малкович, Оксана Забужко, Оксана Пахльовська, «бубабісти» (від «Бу-Ба-Бу» — буфонада, балаган, бурлеск) Юрій Андрухович, Олександр Ірванець, Віктор Неборак.

Творчість письменників цього періоду засвідчила існування спільного європейського культурного середовища, що сформувалося із середини 80-х і до сьогодні. Літературні твори, що з’являються з-під пера сучасних письменників, відрізняються політекстуальністю, внутрішньою глибиною, багатоплановою образністю, своєрідністю художнього світу. Театральність світовідчуття, сприйняття себе якщо не актором, то людиною, яка мистецьки грає на сцені життя, характерні для головних героїв творів цієї доби. Позитив і негатив утрачають чіткість обрисів і вимірів, а життя постає в усій своїй складності й суперечливості — так, як це і є насправді. Узагалі, правда, істина — це передусім внутрішнє сприйняття людини, а вже потім суспільна категорія, — стверджує сучасна література.

Василь Герасим’юк нар. 1956 року

Народився в Караганді, закінчив Київський університет імені Т. Шевченка. Перша збірка «Смереки» (1982) заявила про прихід у літературу справжнього таланту. Згодом — «Потоки» (1986), «Космацький узір» (1990), «Діти трепети» (1991).

Поезії Василя Герасим’юка завжди мають яскраво виражений український колорит. Автор відчуває себе зобов’язаним говорити про те, що має хвилювати людину на цій землі, навіть якщо вона внутрішньо втратила таке бажання. Для того, щоб діткнутися основ людської свідомості, поет насичує свої твори невидимими паралелями й глибинним підтекстом, шукає незвичних ракурсів для змалювання буття. Так, у поезії «Колихалась колиска...» навколишній світ подано очима немовляти. Саме тому так часто у творі вжито слово «колихатись», адже для малюка, який лежить у колисці, колихається увесь світ, що його оточує: рідна хата, мама й тато, зоря у вікні. Вірш насичений образами, що підкреслюють карпатський колорит поезії.

В іншому творі змальовано сучасного неофіта, для якого людська мораль уже втратила свою істинну суть. Поет прагне зрозуміти, звідкіля йде таке всезаперечення, і переконливо доводить, що не від прославленого своєю чесністю селянського родоводу:

Ти співвітчизників скручуєш в ріг,

Немов так навчили батьки.

Твій тато маржину любив та

беріг,

Не йшов по траві навпрошки.

Урятоване ягня, яке батько поклав під колиску сина, — символ духовності, закладеної від народження, та не кожен може пронести її через усе життя. Останні рядки поезії звучать як звинувачення в духовному манкуртстві. Батько тримає на руках уціліле ягнятко, і ця картина стає втіленням утраченого родоводу:

Ти як міг забути?!

Ти б очі підвів —

Воно на руках у Христа.

Паралель із Христом іще більше поглиблює прірву між поколінням батьків та дітей і демонструє кризу духовності, утрату оберегів українського роду, кризу свідомості сучасної людини, підміну одних понять іншими.

Оксана Забужко нар. 1960 року

Народилася в Луцьку, закінчила філософський факультет Київського університету ім Т. Шевченка. Професор, доктор філософських наук. Перша книжка — «Травневий іній» (1985). Згодом з’являються поетичні збірки «Диригент останньої свічки» (1990), «Автостоп» (1994), «Новий закон Архімеда» (2000). Проза: «Польові дослідження з українського сексу» та «Інопланетянка», «Дівчатка».

Письменниця будує свій власний поетичний світ, у якому на першому плані завжди - яскрава особистість авторки. Чи не тому більшість її творів — речі біографічні або такі, які сприймаються як одкровення письменниці, її власний біль, її особисті переживання. Тому очевидними постають виразки на тілі українського суспільства. Ми потребуємо звернення до духовних джерел, до вічних архетипів людської свідомості, до історичної пам’яті свого народу й загальнолюдських цінностей та ідеалів.

Оксана Пахльовська нар. 1956 року

Народилася 1956 року в Києві. Закінчила Московський державний університет імені М. Ломоносова. Доктор філологічних наук, професор.

Перша книжка — «Долина храмів» (1988). Історична тематика — ареал зацікавлень поетеси. У її руслі логічно звучить мотив життя і смерті. Це накладається на основне тло оповіді — це завжди Україна або спогади, думки авторки про рідну землю.

У своїй творчості поетеса з внутрішнім щемом торкається проблеми чорнобильської трагедії, і зазначає, що це лихо стало можливим через те, що людина не усвідомлює себе відповідальною за ту землю, на якій живе.

У творчості О. Пахльовської часто звучить екологічна тема. Для її розкриття авторка використовує біблійні образи й ремінісценції.

Юрій Андрухович нар. 1960 року

Народився 1960 року в Івано-Франківську. Закінчив Український поліграфічний інститут ім. І. Федорова. Учився в Московському літературному інституті. Кандидат філологічних наук. Перша книжка —«Небо і площі» (1985). Згодом — «Середмістя» (1989). Юрій Андрухович — лідер літературного угруповання «Бу-Ба-Бу». Він також талановитий прозаїк, з-під його пера з’явилися романи «Московіада», «Рекреації», «Перверзія».

Творчість Андруховича засвідчує вплив найкращих зразків класичної і сучасної європейської літератури (Умберто Еко, Габріеля Маркеса), а також намагання синтезувати своєрідний художній світ, наближений до реального і водночас фантастичного.

Олександр Ірванець нар. 1961 року

Народився 1961 року у Львові. Освіту здобув у Дубнівському педагогічному училищі та Московському літературному інституті. Входив до літературного угруповання «Бу-Ба- Бу». Видав збірку «Вогнище на дощі».

Особливість творчості: здатний звичайне явище розкрити як щось дивовижне. У творчості письменника через автобіографічну призму своєрідно осмислюється проблема «маленької людини»:

П’ять мільйонів ковтають

ранкові бульйони,

їх ковта, в свою чергу, голодне

ранкове метро.

Я — солдат будівельного

батальйону.

Я — ніхто.

Любов Пономаренко нар. 1955 року

Народилася 1955 року на Чернігівщині. Закінчила Ніжинський педагогічний інститут, учителювала. Літературну творчість почала як поетеса. За порадою Володимира Дрозда взялася за «малу» прозу. Першу ж добірку коротких епічних творів відзначив журнал «Дніпро». У 1984 році побачила світ збірка оповідань та повістей «Тільки світу». Згодом публікації з’явилися у вітчизняних часописах.

У оповіданні «Твоя товаришка лисиця», яке, на перший погляд, сприймається як дитяче, постають далеко не дитячі проблеми буття людини у сучасному світі. Мати школяра Марка — бандуристка. Та мистецтво сьогодні не актуальне, сім’я живе за межею бідності. Постаріла й хвора жінка не може знайти роботу, щоб прогодувати родину. Тому для неї відкривається тільки одна дорога — на паперть, жебракувати. Так своєрідно розв’язано проблему «маленької людини» на сучасному етапі розвитку українського суспільства. Моральні страждання сина, який бачить безвихідь ситуації, посилює бездушне ставлення оточення до проблем конкретної людини, нерозуміння й небажання допомогти йому.

Антитезою до людської жорстокості постає музика, пісня: «У мами низький сріблястий голос, і коли вона бере перші ноти, по тілу пробігає дрож, здається, той голос піднімає тебе, як піщинку, й несе в чужі світи».

Саме бандура постає духовним символом життя бандуристки, яка асоціюється в оповіданні з рудою лисицею на комірі її старенького пальта.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.