Українська література - Новий довідник - М. Радишевська 2008

§ 2. Календарно-обрядова творчість
Усна народна творчість

Давні уявлення, релігійні культи та язичницька міфологія зумовили слов’янські ритуали. До появи та в процесі розвитку трипільської культури, головні елементи якої успадкували українці, були сформовані та утверджені календарно-обрядові традиції, що ґрунтувалися на особливостях природної циклічності й, отже, різних етапів сільськогосподарської праці.

Наші предки намагалися задобрити сили природи, від яких залежало їхнє життя та успіх у господарюванні.

Календарно-обрядові пісні — обов’язковий елемент театрального ритуального обрядового дійства.

Відповідно до чотирьох пір року, а також періодів у хліборобстві — приготування до сівби, сіяння, вирощування, збирання врожаю, — виділяють чотири цикли календарно-обрядової творчості — зимовий, весняний, літній, осінній. Кожен із циклів, як правило, об’єднується навколо одного центрального свята, якому надається найважливіше значення.

Усі календарно-обрядові свята, а також обрядові дійства, що виконувалися з їх нагоди, мали чотири значення: релігійне, поминальне, хліборобське та родинне.

Обряди зимового циклу. Вони пов’язані не тільки з періодом очікування весни як часу сівби, а й з давніми міфами про народження Всесвіту.

Центральним святом цього періоду є Різдво, святкування якого відбувалося за сценарієм, що передбачав обрядодії. До наших днів збереглося драматичне дійство «Водіння кози», що виконується на Щедрий вечір.

Зимовий цикл календарно-обрядової творчості містить колядки, щедрівки, посівальні та водохресні пісні.

Колядки — народні пісні, що виконуються з нагоди святкування Різдва.

Серед родинно-господарських колядок значну частину становлять ко- лядки-побажання здоров’я, успіху та процвітання родині; врожаю на полі, на городі; удачі у різних видах праці; багатого приплоду худоби. Ці колядки тяжіють до замовлянь. «Колядники своїми розкішними образами накликають се багатство, щастя, шану і славу на свого господаря... Обрядові і пісенні поздоровлення і величання — се рід закляття на щастя, на здоров’я, котре й досі заховалося в усній традиції...»:

У тебе вівси жеброванії,

У тебе ячмені золотії,

У тебе коні все турецькії,

У тебе стрільби все стрілецькії

У тебе воли, як стодоли,

У тебе корови, як обороги,

У тебе вівці коні покрили,

У тебе худоби без рахуби,

У тебе скрині все кованії,

У них червінці нерахованії.

З прийняттям християнства язичницькі колядки дуже повільно засвоюють біблійно-християнські елементи, які впродовж довгого часу вкраплювалися в давні тексти. Згодом назви язичницьких божеств та інших реалій замінилися християнськими. Наприклад, повтор у колядках «Ой Даждьбоже» видозмінився у «Ой, дай, Боже» або «Дай же, Боже».

Християнська церква, борючись проти ідолопоклонства, намагалася викорінити язичницькі свята календарної обрядовості. На противагу язичницьким святам у ті самі дні стали святкувати християнські урочистості. Зимовий цикл став величанням народження Ісуса Христа. Тому з часом колядки поповнилися мотивами про Христа, Діву Марію, Петра та Павла. Колядка «Добрий вечір тобі, пане господарю» яскравий приклад поєднання дохристиянської образності (образи хлібів, зерна, святкового столу, мотив гостювання в господаря) з окремими християнськими вкрапленнями. Наприклад:

Добрий вечір тобі, пане господарю,

Радуйся, ой радуйся, земле,

Син божий народився!

Накривайте столи та все килимами,

Та кладіть калачі з ярої пшениці,

Бо прийдуть до тебе три празники в гості,

А той перший празник — то Різдво Христове,

А той другий празник — святого Василя,

А той третій празник — свята Водохреща.

Як зазначає І. Франко, там, «де колядка наша черпала зміст прямо з оповідання євангельського, а форму з пісні народної і де надто правдиво релігійний настрій і глибоке чуття автора здужало перетопити ті далекі від себе елементи, ми одержали пісні справді взірцеві, твори високої поетичної самостійності, яких не постидалась би жодна література на світі... твори, котрі справедливо і по заслузі здобули собі серед народу таку широку популярність і не стратять її доти, доки серед народу тривати буде тепле чуття релігійне і прив’язання до своїх парних поетичних звичаїв і обрядів».

Поширеним жанром календарно- обрядової лірики зимового циклу є щедрівки. На відміну від колядок, які первісно супроводжували магічне язичницьке дійство, пов’язане з народженням Всесвіту та божества сонця Коляди, щедрівки є піснями іншого свята — Нового року, пов’язаного з величанням місяця. Свято, метою якого було вблагати духів неба та землі сприяти в господарстві, отримало назву Щедрого вечора. Пісні, які виконували в цей час, називають щедрівками. Обов’язковими персонажами ритуального дійства, під час якого виконували щедрівки, були Маланка (дочка богині Лади) і Василь (місяць).

У минулому предки-слов’яни прихід Нового року святкували в березні, під час весняного рівнодення. Тому в щедрівках часто трапляються картини та образи весни: поля, квіти, приліт птахів тощо:

Щедрик, щедрик, щедрівочка,

Прилетіла ластівочка.

Стала вона щебетати,

Господаря викликати.

Сьогодні колядки, щедрівки, посівальні пісні втратили своє магічне підґрунтя, позбулись ореолу святості, таємничості (крім християнських), часто набувають гумористичних ноток. Такі веселі пісні часто виконують діти:

Я маленький сівачок,

Дайте гроші в кулачок,

Не давайте копійки,

Бо діряві кишеньки,

А давайте паперові, —

Будьте ґазди гонорові.

У другій половині XVII ст. у середовищі студентів Києво-Могилянського колегіуму (згодом академії) зародилася вертепна драма. Спершу її основні мотиви та образи були винятково християнсько-біблійні. В основу сюжету покладено євангельські розповіді про народження Христа, поклоніння пастухів, яким ангели сповістили радісну новину, принесення дарів тощо. Вертепну драму виконували студенти, які ходили від оселі до оселі й звеличували народження Спасителя. Головними образами тут були новонароджений Ісус, Божа Мати, пастухи, ангели, Ірод та ін. Дія в цих театральних творах супроводжувалася виконанням біблійних колядок чи духовних пісень. Часто біблійна вистава була лише частиною вертепного дійства, другою ж частиною ставали театральні сценки на світську тематику з відтворенням елементів життя простих людей. Ці епізоди з народного життя, як правило, гумористично- сатиричного характеру, стали основою виникнення та поширення народної драми, у якій розігрували вистави на суспільно-побутові теми, імітували сценки із селянського чи козацького побуту, процеси праці, у жартівливому тоні розповідали про дотепні вигадки з життя. Головними персонажами цих народних комедій були селянин, мірошник, корчмар, циган, козак, дід, баба тощо.

Для прикладу наведемо драматичну гумористичну сценку «Явтух». Говірка молодиця або дівчина напрошується до небалакучого Явтуха який ніяк не хоче піддаватися її чарам. Та розумна й дотепна жінка зуміла знайти «ключик» до цього мовчуна, примовляючи до нього: «Мій друже», «Да коли твоя ласка». Явтух, який спочатку однозначно відмовлявся: «Не скажу!», «Не хочу!», «Не дам!» — згодом подобрішав та дозволив сісти на воза «скраєчку», взяти грушку, але «гниленьку», і навіть поцілувати себе, попереджуючи: «Не задуши й не вкуси».

Обряди весняного циклу. У давнину твори, виконувані у весняний час, були своєрідними магічними замовляннями, спрямованими на те, щоб прискорити весняне відновлення природи. Часто обряди супроводжувалися танцями.

Веснянки (гаївки, гагілки) — пісні, які мають закличний характер («закликають весну»), славлять прихід весни та оспівують воскреслу природу, висловлюють сподівання на добрий урожай. Наприклад:

Прийди, прийди, весно,

Прийди, прийди, красна,

Принеси нам збіжжя,

Принеси нам квіток.

Обряди літнього циклу. Усна народна творчість літнього циклу є продовженням річної календарної обрядовості. Давні предки-слов’яни святкували прихід літа з настанням тепла, тобто з повною перемогою літа над зимою. Центральне свято — день Купала, а всі інші вважаються своєрідним приготуванням.

Відповідно до літніх свят та обрядів виділяють: маївки, русальні пісні, петрівчані пісні, купальські пісні.

Маївки (від «май» (травень) або «маяти» (прикрашати зеленню) або «мавки» (духа лісу та поля)) — пісні, якими супроводжувалися обряди Зеленої (Клечальної) неділі та пов’язані з нею розваги молоді. До цього свята всі будівлі в селі, ворота та вулиці «клепалися» — прикрашалися зеленню. Це, на думку давніх людей, мало відганяти нечисту силу. Цей день вважався початком святкування Русалій, які знаменували повне завершення весни й настання літа.

Окрему групу становлять маївки, якими супроводжувалися обряди прикрашання худоби, — пастуші пісні. Наприклад:

Мене мама будила (2)

І так мене просила,

Аби я збирав цвіточки (2)

Худобі на віночки.

Тема молодечих ігор відбита в маївках, якими супроводжувалися ритуали «гойдалки» —гойдання дівчат та хлопців на «вербових колисках».

Русальні пісні — жанр календарно-обрядової лірики, пов’язаний зі святкуванням Русалій (Русального тижня, Русального Великодня). У русальних піснях широко відображені образи землі, води, місяця, ночі, берега, річки, криниці, верби тощо, як-от:

Ой вигляни, срібний місяцю, із-за хмароньки,

Бо повинна вийти з води сестриця-русалонька.

Розпрощалася вона зі світом, моя мила,

А сьогодні повинна вийти, бо Зелена неділя.

Хоч русальні пісні сповнені глибокого ліризму, поетизації образів лісових, польових та водяних істот, увижалося, що русалки можуть завдати багато шкоди людям і навіть забрати їх із собою на дно річки, озера.

Завершували Русалії проводами русалок із села:

Проводили русалочки, проводили,

Щоб вони до нас не ходили,

Да нашого житечка не ломили,

Да наших дівчаток не ловили.

Кульмінацією ритуалів та ігрищ літнього періоду було свято Купала, що супроводжувалося купальськими піснями. Цей день уважався шлюбом води і сонця (Лади з Купалом).

Вінок у купальських піснях є давнім язичницьким образом, символом річного коловороту, сонячного світла, безконечності, а також дівочої долі.

Вийди, вийди

До нашого Лада-гай!

Подаруй віночки нам,

Ой Купало-Купалочко,

Віночки подай!

Одним з купальських ворожінь був обряд пускання вінків на воду. За тим, як вони пливли (швидко, обертаючись, тонучи, зв’язавшись з іншим вінком тощо), визначали майбутню долю.

Удень купальські ігри відбувалися навколо рядженого деревця (Купайлиці), а ввечері — навколо ритуального вогнища, що має «горіти високо», символізуючи з’єднання землі з небом. Обряд перестрибування через вогонь символізує очищення. Потім молодь ішла в ліс «шукати цвіт папороті».

Згодом церква в цей день установила свято святого Івана.

Обряди осіннього циклу. Осінній цикл — останній у календарно-обрядовій творчості. Він завершує кільце річної обрядовості. Більшість обрядів цього циклу пов’язані не з конкретною датою чи святковим днем, а з виконанням певного виду хліборобських робіт в окремого господаря — початок збору врожаю, завершення жнив, період косовиці тощо. Відповідно до етапів та видів праці обрядові пісні осіннього циклу поділяють на жниварські (зажинкові, жнивні та обжинкові), косарські та гребовицькі.

Зажинкові пісні супроводжують початок збору врожаю. У них збереглися мотиви звертання до сил природи та самої ниви:

Говорила нивка, щоб не боліла спинка,

Ні спина, ні голова, щоб ціле літо здорова була.

Жнивні пісні супроводжували працю на полі під час жнив. У них величається поле, процес жаття і самі женці:

Там у полі криниченька,

Навколо пшениченька.

Там женчики жали,

Золоті серпи мали,

Срібнії юрочки,

Що в’язали снопочки.

У жнивних піснях поряд з оспівуванням роботи звучать мотиви, якими женці закликали жати швидше до кінця. Такими піснями вони підбадьорювали одне одного, коли день наближався до завершення, співали про близький час відпочинку, смачної вечері:

Наша хозяїчка дома домує

Та женчикам вечероньку готує.

Варила вареничка в сметані,

Ідуть мої женчики кохані.

У жниварських піснях пізнішого періоду (часу панщини, кріпацтва, наймів) часто звучать нарікання на непосильну працю без відпочинку. Інколи женці співом докоряють сонцеві за те, що їх палить, або пpocять вітер їх освіжити.

Обжинкові пісні супроводжували завершення жнив, праці на полі. Обжинки були часом радощів за зібраний урожай. Багато обжинкових пісень зберегли елементи описів обрядів плетення вінка з колосків, заряджання княгині, процесії женців від поля до дому господаря. Наприклад:

Кругом, женчики, кругом

Понад зеленим лугом

Женчики кружинають,

Пшениці дожинають,

Кінець нивоньці, кінець,

Будемо плести вінець.

То з жита, то з барвінку

На хорошую дівку.

В нашого господаря

Та золотая брама.

Мальовані одвірки,

Зробим сьогодні обжинки.

Світи, місяцю, з рога,

Щоб була видна дорога.

Щоб з неї не зблудити,

Віночка не згубити.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.