Українська література - Новий довідник - М. Радишевська 2008

§ 26. Аналіз літературного твору
Літературознавство

Зміст твору

Ідея (від грецького ideaвигляд; ідея) — основна думка про відтворені життєві явища й події. Вона органічно пов’язана з темою, адже несе в собі оцінки зображених у творі людей, стосунків між ними, щось схвалює, підносить, а щось викриває, осуджує. Так, засуджуючи скнарість, дріб’язкову ощадливість, черствість і некультурність Пузиря («Хазяїн» І. Карпенка-Карого), драматург прагне, щоб власники потужного капіталістичного виробництва були справжніми господарями в державі. а не бездушними нагромадждувачами багатств.

Проблематика (від грецького problemaзадача) — де осмислення письменником тих соціальних характерів. явищ, які він зобразив у творі, характерних тенденцій розвитку суспільного життя, його контрастів і конфліктів. Скажімо, у драмі «Хазяїн» І. Карпенка-Карого головною проблемою автор виокремлює бездуховність і безкультурність хазяїв, які мелють власний капітал але не вміють розпорядитися ним так, щоб він приносив користь і їм, і суспільству.

Тема (від грецького themaоснова, положення) — предмет зображення. ті життєві явища, які відібрані митцем еля художнього відтворення. Наприклад, у п’єсі І. Карпенка-Карого І Хазяїн» предметом зображення є таке соціальне явище, як утвердження з суспільстві нової соціальної групи — власної національної буржуазії на стадії нагромадження власності.

Тему ліричного твору прийнято називати мотивом (від французького motif, від латинського motusрух), причому у творчості того чи іншого поета висвітлюється низка тем, часто близьких, споріднених і тому правомірно визначаються мотиви лірики Т. Шевченка певного періоду або й усієї його поезії, мотиви лірики О. Олеся. Ліни Костенко.

Форма твору

Архетип (від грецького archeпочаток, походження і typosобраз) прообраз, первісний образ, ідея. Архетип закладений в основу чуттєво-настроєвих комплексів, найяскравіше постає в міфах, фантазіях снах, художній творчості у вигляді стійких мотивів та асоціацій. Архетип — прадавній взірець, який існує одвічно у свідомості людства і, передаючись із роду в рід, від покоління до покоління впродовж тисячоліть мотивує вчинки і дії людини. У художніх творах архетип — це ідея, персонаж, акція, об’єкт, випадок, що охоплює найсуттєвіші риси, які є первісними, загальними, універсальними. Його розглядають як одне з невичерпних і потужних джерел літератури та мистецтва. Скажімо, архетип лісу й землі в повісті Ольги Коби- лянської «Земля», архетип степу у творчості Тараса Шевченка та Євгена Маланюка. Архетипи притаманні національній ментальності й водночас людському родові взагалі.

Інтер’єр (від латинського interior ближчий до середини) — змалювання на картині чи в художньому творі внутрішнього простору споруди, житла, у якому мешкають персонажі. Це може бути опис меблів, концентрація уваги на якихось предметах побуту, речах тощо. Інтер’єр конкретизує місце подій у творі, наочно ілюструє соціальне становище персонажів, їхню професію, духовні запити, звички й т. ін.

Композиція (від латинського compositioскладання; створення) — зумовлена змістом побудова, розміщення і співвідношення всіх його складових частин, порядок розгортання подій і взаємодії персонажів. У літературознавчих працях вживаються й синоніми до цього терміна:

✵ архітектоніка (від грецького architektonike — архітектура),

✵ структура (від латинського structura — будова, розміщення, порядок),

✵ конструкція (від латинського constructio — побудова).

Епічний твір може бути цілісним з погляду побудови, а може членуватися на окремі частини, розділи, глави.

У XX ст. виник роман у новелах (Ю. Яновський «Вершники», О. Гончар «Тронка»). Архітектоніка драматичного твору виявляється в його поділі на дії (акти), картини, яви (сцени).

Одним з елементів архітектоніки драматичного твору є ремарки (від французького remargue, від геmаrguerпримітки) — пояснення автора в тексті п’єси, що, як правило, подається курсивом у дужках. Зовнішня структура ліричних творів, їх «видима» побудова, полягає в поділі тексту віршів на строфи (від грецького stropheповорот, зміна, коло), тобто повторювані у вірші поєднання кількох рядків, пов’язаних між собою певною системою рис, способами римування, інтонацією.

Пролог (від грецького prologos, proперед і logosслово) — початковий епізод твору, у якому автор підводить читача до сприймання твору, повідомляє про свої наміри.

Епілог від грецького epilogos, (від еріпісля і logosслово) — підсумкова частина твору, у якій розповідається про подальшу долю головних персонажів після того, як основні суперечності між ними розв’язалися, іноді через багато років після зображених подій.

Образом називають конкретно- чуттєве художнє змалювання в художньому творі людини (образи-персонажі), природи (образи-пейзажі), речового оточення (образи-речі).

У художньому творі функціонують численні образи. До образної системи входять образи-типи, образи-характери, образи-символи, образи-деталі тощо. Основними з них є, як правило, об- рази-характери, образи-персонажі, образи-типи. Образи-картини природи, образи-речі, образи-явища, образи-деталі, образи-переживання, образи-тропи, образи-символи, персоналізації понять, явищ відіграють допоміжну роль. Здебільшого у центрі художнього зображення стоять людські образи.

Образність — найхарактерніша властивість мистецтва, зокрема художньої літератури. Літературний характер — це творчо змальована людська індивідуальність у сукупності притаманних їй рис.

Пейзаж (від французькогоpaysage, від paysкраїна, місцевість) — жанр живопису, який передбачає змалювання картин природи. У художній літературі — це бачення письменником навколишнього світу природи — неба, річки, озера, поля тощо та його впливу на душу людини. Пейзаж часто виступає образною паралеллю до душевного стану персонажів. У реалістичних творах пейзажі відіграють значну композиційну роль. Картинами природи розпочинаються або закінчуються нерідко сюжетні перипетії (І. Нечуй-Левицький, М. Коцюбинський, І. Бунін). У пейзажних образах може втілюватися драматична колізія твору.

Портрет (від французького portraitпортрет, зображення) — у літературному творі змалювання зовнішності персонажа: виразу обличчя, постаті, ходи, одягу, манери триматися, характерних жестів тощо. Основне його призначення — дати читачеві зорове уявлення про дійових осіб. Портрет у літературному творі виступає одним з найважливіших засобів творення художнього образу й несе в собі разом з іншими художніми прийомами відбиток авторської індивідуальності.

Сюжет (від латинського subjectumпідкладене) — довільне розміщення автором ланцюга зображених подій. У повісті І. Нечуя-Левицького «Микола Джеря» фабула й сюжет твору збігаються, бо події розвиваються хронологічно, послідовно. У новелі В. Стефаника «Новина» фабула із сюжетом не збігається, бо твір починається розв’язкою. Не збігається фабула із сюжетом у романі Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли як ясла повні?». Сюжет у цьому романі вибудований з порушенням хронологічної послідовності, про народження, дитинство Чіпки Вареника читач дізнається з екскурсів у минуле.

Експозиція (від латинського expositioвиклад) — частина художнього твору, яка ознайомлює читача з його головними персонажами, з умовами й обставинами, які спричинили виявлення конфлікту. Це тло, на якому будуть розгортатися події.

Зав’язка прояснює читачеві якісь події та ситуації, з яких починається конфлікт протиборних сил у творі.

Розвиток дії — подальше загострення конфлікту між персонажами.

Кульмінація (від латинського culmen (culminis) — вершина) — епізод у творі, коли конфлікт досягає найвищої точки напруження, після якої, як правило, настає розв’язка.

Розв’язка — завершення конфлікту.

Типовий характер. Тип. Характер, що узагальнює в собі істотні властивості людей, називають типовим характером, типом.

Прототип. Письменник у житті часто зустрічає людей, що стають прототипами його героїв, персонажів. Прототипом називають факт життя чи риси характеру, які покладено в основу створення літературного образу.

Серед літературних характерів вирізняють так звані загальнолюдські характери, їх називають традиційними (світовими, вічними): Прометей — тип людини, здатної принести себе в жертву заради інших людей, Дон Кіхот — тип мрійливого ідеаліста, Обломов — лінивий чоловік, який, лежачи на дивані, складає нездійсненні плани, Гобсек — скнара, Мавка — тип гармонійного поєднання природи і людини.

Фабула (від латинського fabulaбайка, переказ) — хронологічний ланцюг подій, зображених у творі.

Хронотоп (від грецького chronosчас і toposмісце) — частина тексту, яка дає можливість зрозуміти час і місце подій, зображених у творі, хоч вони прямо й не називаються. Наприклад, у новелі «Я (Романтика)» М. Хвильовий не паспортизує події, що відбуваються в Україні в часи громадянської війни (1918-1920), але «безкрайні поля», де «жевріють кургани», «мовчазний степ», «будинок розстріляних шляхтичів», «я пропадаю в чека», «з темного степу доноситься глуха канонада» та інші численні подробиці вказують і дають зрозуміти, де й коли відбуваються події в творі.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.