Основні тенденції розвитку прози XX століття - Тетяна Свербілова 2007

Мелодрама і кримінальна драма
Розділ І.Історія драматургії початкового періоду тоталітаризму: жанрові моделі масової культури соцреалізму

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Вагомим надбанням української драматургії 30-х років стала поява цілої низки п’єс з життя інтелігенції. Різні за проблематикою, стильовими прикметами, вони безперечно розширили її обрії. З-поміж творів, де зображалось життя інтелігенції, варто згадати доробок І. Кочерги («Підеш — не вернешся», «Вибір», «Ім’я», «Екзамен з анатомії»), Я. Мамонтова («Архітектор Шалько»), І. Микитенка («Соло на флейті», «З днів юності»), і звісно ж — драми О. Корнійчука («Платон Кречет», «Банкір», «Еліта»). Своєрідність розвитку цієї теми у 30-ті роки полягала у співіснуванні творів відверто ідеологічних, кон’юнктурних і таких, де драматурги апелюють до загальнолюдських проблем, гострих моральних конфліктів.

Ці п’єси у жанровому відношенні будуються переважно як мелодрами. У 30-ті рр. цей різновид стає основним голлівудським жанром, який здобуває надзвичайну популярність. За допомогою молодого мистецтва кінематографу вплив жанру проникає у радянське суспільство, не зважаючи на ідеологічну блокаду і витиснення глядацьких очікувань легкого жанру у підпілля свідомості. Глядача мелодрами і водевілю (не кажучи вже про авторів цих творів) вважали «безідейним». Але було б дивно, якби українська драма, для якої мелодраматизм був національною рисою, не створювала взірці цього жанру і на радянському ґрунті.

Як і «виробнича драма», твори з життя творчої інтелігенції були приречені на існування у межах того мелодраматичного жанру, якого вимагала кримінальна драма як жанр масової культури. Намагання критики обов’язково побачити в ній елементи психологізму старої реалістичної (тобто «ідейної») п’єси приводили до того, що «шпигунську» п’єсу, яка не витримувала конкуренції, зараховували до розряду невдалих і нехудожніх, застарілих. Втім жанрове утворення нової детективної мелодрами вимагало іншого роду психологізму — перебільшеного, умовного, екзальтованого, достатньо примітивного. І це не вада, а закони жанру — різновиду масової культури.

Але перш ніж стати кримінальною, мелодрама повинна була пройти шлях європейського театру і бути просто «добре зробленою п’єсою» — елегантною, легкою, витонченою, грайливою, нарешті, інтелектуальною. Це сталося у творчості справжнього майстра цього жанру у ХХ ст. — І.А.Кочерги — драматурга-романтика, який розробляв переважно жанрові різновиди романтичної казки у поєднанні з мелодрамою і водевілем. Саме цей синтез на перший погляд неспіввідносних жанрів і становить специфіку його творчості1.

***

Інтелектуальні дискусії з приводу проблем мистецького спрямування покладені в основу драми Я. Мамонтова «Архітектор Шалько» (1934), яка теж може розглядатися як мелодрама. На цей раз мова йде про ставлення до архітектурних пам’яток. Важливе місце у творі відіграє концепт дому, представлений двома протилежними точками зору. Першу презентує старий архітектор Сіверс, що намагається перешкодити рішенню знести його будинок, аби збудувати грандіозний палац культури (де буде і бібліотека, і театр, і художній музей). Цей будинок — його найкраща робота, він приніс йому славу знаменитого архітектора, його називають «застиглою музикою Бетховена». Звісно, у контексті доби подібні спроби видавалися архаїкою, але нині, коли можемо спостерігати наслідки подібного варварського ставлення до архітектурних пам’яток, якими слушними видаються репліки Сіверса: «Художня вартість будинку не вимірюється кубатурою! Це — по-перше. А по-друге — звідки ви знаєте, що цей Палац культури буде мати якусь архітектурну цінність? Чи мало ми набудували величезних будинків, архітектурна вартість яких — ламаний гріш?» Проте будинок все ж зруйнували, що спричинило нову колізію — суперечку навколо проекту будинку культури.

Власне, маємо два принципово відмінних погляди на її вирішення. Перший — революційно-абсурдний проект Пушкарського: палац у формі молота («кожен, хто буде дивитися на цей палац, відчує, насамперед, цей потужний молот. А відчути молот — означає пройнятися настроєм нашої боротьби, нашої епохи. Ось що — головне»). Інший — проект групи молодих архітекторів, яку очолив Сіверс. Звісно, в дусі соцреалістичної логіки переміг останній варіант. Важливу роль у творі відіграє пісня, що її співає під гітару один з героїв: «Растет, растет Страна Советов./ Растут и люди и дома». Твір було написано спочатку російською мовою, на основі сценарію «Так народжується людина». Ця назва вказує на іншу сюжетну лінію — стосунки головного героя — Івана Шалька і Даші Копитової. В її епіцентрі — відчутні психологічні колізії: розповідь про те, як архітектор Іван Шалько здобув «право на батьківство». Виборення нових моральних якостей у процесі самовідданої творчої праці, активного громадянського служіння можна вважати провідним мотивом цієї мелодрами.

***

У другій половині 30-х років виразно посилюється тенденція, пов’язана із впливом жанрів масової культури. Це тенденція до безконфлікності драматичної продукції. Прикладами такого підходу є аналізовані драми, а також твори І. Микитенка (наприклад, «Дні юності»), особливо ж — О. Корнійчука. Останній відзначився як найбільш послідовник речник партійної позиції. В його драматичних творах відображені: у «Кам’яному острові» (1929) — боротьба проти українських буржуазних націоналістів, які, прикриваючись гаслом про збереження пам’яток старовини, хотіли зірвати спорудження енергетичного гіганта (п’єса набула особливої гостроти у зв’язку з процесом над учасниками так званої «Спілки визволення України»); у «Фіолетовій щуці» — недоліки системи громадського харчування; у «Банкірі» — невміння головного героя органічно поєднати громадську роботу й особисте життя, що спричинилося до руйнування родини; в «Еліті» відобразилося сумнозвісне переслідування наукової інтелігенції, зокрема нищення генетики. Ці твори становлять певний інтерес для історика літератури, особливо ж — якщо сприймати нав’язувані ідеологеми та погляди від протилежного, адже у репліках зовні негативних героїв часом криється неприхована правда життя.

Однією з найпопулярніших українських п’єс 30-х рр. був «Платон Кречет» О. Корнійчука (1934). Тут класично поєдналися такі риси мелодраматичного світовідчуття, як сентиментальність та героїзм; дихотомічний розподіл персонажів на «денну варту» і «нічну варту», тобто відображення міфологічних «чорно-білих» уявлень про психологію людини, і разом із тим, типова для мелодрами моральна аберація, що дозволяє вважати біле чорним, а чорне — білим; механічне розв’язання конфлікту; декларативність і примітивізм «найвищої мети» існування людини і полегшений інфантильний оптимізм у вирішенні складних питань буття, як смерть і безсмертя2.

***

Прикладом органічного високохудожнього зрощення канону традиційних масових жанрів і високої екзистенційної драми стала «Маклена Граса» (1932-33) М. Куліша. П’єсу спочатку було орієнтовано на жанр політичної мелодрами із зарубіжного життя, дуже поширений у 20-30-ті рр. Але за своєю суттю ця п’єса стала класичним текстом про одну з найсуттєвіших для ХХ ст. тем — згубність комуністичного фанатизму, що отруює душу дитини у чужій країні. Дівчинку Маклену, батько якої безробітний, обставини змусили стати дорослою раніш її віку. Вона убиває квартирного маклера, який хоче за допомогою страховки забезпечити свою родину. Але вбиває вона не задля грошей, а задля ідеї, до якої вона йде. Коли у суспільстві діти починають вбивати за ідейними міркуваннями, таке суспільство опиняється на краю безодні. Власне, від економічної кризи у п’єсі Куліша страждають всі: і багаті, і бідні. У «Маклені Грасі» не позбавлена співчуття навіть недалека вередлива панночка, яку використовують як засіб в економічній боротьбі. Навіть для неї це криза, трагічна руйнація. Маклена йде у світ своєї мрії, залишаючи позаду руїни, на яких немає нічого живого. Страшна істота — молодша сестра, яка від голоду увесь час спить і в п’єсі навіть немає її реплік. Її не видно. Це дитина-фантом. Жахливий фінал — дітей більше немає, тобто немає і майбутнього. Страшні апокаліптичні фантазії, які оповідає Маклені колишній музикант Падур, який живе у собачій буді, все ж здаються не настільки жахливими, як ентузіазм знівеченої дитини. Другою після християнства світовою ілюзією постає соціалістична ідея у безнадійному вченні Падура.

1 Докладніше про драми І.Кочерги йдеться у літературному портреті драматурга (див.: Розділ ІІ).

2 Докладніше про цей твір йдеться у літературному портреті О.Корнійчука (розділ ІІ).