Теорія літературних жанрів - Жанрова парадигма сучасного зарубіжного роману - Бовсунівська Т. В 2009

Психологічні теорії жанру
Спрямування жанрології у західному літературознавстві ХХ-ХХІ століть

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

У психологічній концепції за основу жанрових категорій прийняті психологічні відносини людини (читача, письменника) до світу, емоційно забарвлені градації людського сприйняття. Жанрові відмінності зв'язуються не з формальними ознаками творів, а з типами людських емоцій, психологічною атмосферою творів. Вразливим моментом цієї теорії є розрив між типологією та історією жанрів як конкретних літературних утворень із своєю поетикою. У річищі психологічного напряму працювали такі дослідники як П. ван Тігем, Е. Бентлі, Дж. Клайнер, К. Беркта ін.

Психологічні теорії жанру зароджуються у річищі потреби дослідження впливу творчої індивідуальності письменника на жанр, оскільки жанрові трансформації насамперед пов'язувалися з авторською позицією. Причини зміни жанру у літературному процесі мотивуються особистістю письменника. Поява різних модифікацій жанру як наслідок творчої діяльності письменника розглядалася Ф. Брюнетьєром, Б. Кроче. За їх переконанням саме унікальність особи письменника надавала жанрам виняткової цінності. У психологічних концепціях жанру відсутня пильна увага до формальної структури твору, навіть спостерігається деяке ігнорування форми і «технічних засобів» жанру. За основу аналізу в таких дослідженнях береться психологічне ставлення письменника та читача до життя, емоційні градації такого ставлення.

Варіантом психологічного тлумачення жанрів стала      їх класифікація в залежності від відтворення часу у тексті. Винуватцем появи цих теорій слід визнати А. Бергсона, основним одкровенням якого щодо часу стало твердження, що «час вимірюється через рух»¹²⁹ та через динаміку зримих образів, які наповнюють простір, при чому динаміка залежить від психічного стану людини¹²⁹. На початку XX століття ця теорія була дуже популярна.

¹²⁸ Бергсон Анри. Длительность и одновременность. - Пг.: Academia. 1923. - С. 44.

¹²⁹ Див.: Бергсон Анри. Время и свобода воли. - М.: Товарищество типографии А.И. Мамонтова, 1910.-238 с.

Послідовник А. Бергсона Дж. Клайнер спробував дати обґрунтування жанрових розбіжностей за допомогою категорії психологічного часу. Він запевняв, що в епосі домінує минуле, а отже, логіка пригадування. Лірика базується на сучасному та на єдності вражень від нього. Драма спрямовується у майбутнє та презентує логіку дії. Час усвідомлюється дослідником як абстрагована психологічна категорія, якою все й вимірюється.

Жанрову теорію Поля Хернаді (нар. 1936 у Будапешті, професор университету у Вені, Йові, у даний момент - Каліфорнії) також відносять до психологічних. Взагалі він був майстром кваліфікованих оглядів із проблем жанру, як то «Навколо жанру: нові напрями в літературній класифікації» (1972)¹³⁰, де вперше був опублікований окремим розділом його огляд жанрології «Порядок без кордонів: сучасна жанрова теорія в англомовних країнах». Саме до цієї розвідки ми й звернемось. У книзі «Навколо жанру» наведений огляд і оцінка більш ніж шістдесяти дефініцій жанру. Автор розглядає погляди ряду європейських і американських критиків, описує власну поліцентричну позицію, наводить власну літературну класифікацію - теорія літератури "після жанру".

Виділяючи 4 типи жанрових теорій (експресивні, прагматичні, структурні, міметичні), він наголошує, що таке виділення є корисним для розвитку жанрології: «Справді, одні автори розглядають подібність між ментальними позиціями авторів, вважаючи, що саме вони визначають подібність літературних творів. Інші виділяють подібність в галузі спливу різних творів на читацьке мислення. Проте очевидно, що літературні твори є швидше словесними втіленнями уявних світів, ніж простими засобами комунікації між письменником і читачем. А отже, можна зробити висновок, що два інших типи подібності заслуговують на більш ретельне вивчення. Ми маємо на увазі подібність між творами, що розглядаються як словесні конструкції, і подібність між уявними світами, які відтворюють різні словесні конструкції»¹³¹. До провідних жанровихтеорій заснованих на міметичному принципі він відніс насамперед Гегелеву. Маючи симпатію до міметичного принципу та вболіваючи за концепт світу як основу класифікаційної типології, П. Хернаді виділив три жанрових типи: концентричний, кінетичний та екуменічний. До концентричних він відніс прислів'я, приказки, ліричні мініатюри, ліричні драми тощо.

¹³⁰ Див.. Hemadi Paul. Beyond Genre: New Directions in Literary Classification. - Ithaca and London, 1972.

¹³¹ Hemadi Paul. Beyond Genre: New Directions in Literary Classification. - Ithaca and London, 1972.- P. 6.

Тобто твори з мінімумом словесного матеріалу та домінантою авторського світосприйняття. До кінетичних - п'єси, анекдоти, чарівні казки, оповідання. В них вже представлена не тільки суб'єктивність автора, а й певна історичність, а також динамічний сюжет. До екуменічних він відніс епопею та роман-епопею. Біблія також ним віднесена до цієї групи. Російська дослідниця О. Большакова таким чином узагальнила здобутки П. Хернаді у книзі «Навколо жанру»: «Для П. Хернаді характерний пошук шляхів та методів, що визначають цілісність жанрової характеристики, і з цих позицій він оцінює теорії жанру попередніх десятиліть як, в цілому, недостатньо переконливі. Його власна нова концепція «поліцентричної класифікації» (polycentric classification) орієнтована на поєднання типології дискурсу та типології мімезиса. Орієнтація на дискурсивну типологію літературних родів наближає теорію П. Хернаді до концепції Ц. Тодорова, який виводив походження жанру від дискурсу»¹³². Проте, як на мій погляд, до рівня «дискурсивної типології» П. Хернаді цілком свідомо не вдається, віддаючи перевагу більш класичним формам систематизації.

Професор П. Хернаді описує, порівнюючи, провідні сучасні йому ідеї про жанр з частими посиланнями на Платона, Аристотеля, Гегеля, і інші головні фігури критичної традиції, розміщує їх в близьких контекстах. Залучає також до розгляду жанрові теорії Адорно, Барта, Берка, Грейна, Кроче, Еліота, Фрая, Лаббока, Лукача, Сартра та ін. Показуючи повне усвідомлення теоретичного горизонту, проти якого жанрова критика повстала, він забезпечує надзвичайно ясну і розсудливу позицію щодо важкої теми. В результаті, його книга стала ґрунтовним внеском як у літературну теорію, так і в історію критики. П. Хернаді спирався на теорію Н. Фрая (1957), зокрема на його уявлення про актуальність інтуїції у творчому процесі. Він доводить, що інтуїція так само керує читачем, як і письменником. Його тріада твір/читач/письменник міцно пов'язана логічними мотиваціями психології творчості. П. Хернаді твердить, що всі критичні підходи, врешті, зводяться до того, або розчленувати, демонтувати текст, щоб подивитися, як він був зроблений.

¹³² Большакова А.О. Современные теории жанра в англо-американском литературоведении // Теория литературы. Том 3. Роды и жанры. - М.: ИМЛИ РАН, 2003. - С. 114.

Проте особливий інтерес становить те, як ця цілісність (текст) утримується та захоплює читача. Констатуючи, що кожен дослідник по-своєму трансформує аналізований твір, П. Хернаді впевнений, що така дослідницька необ'єктивність також виправдана, оскільки є рушієм пізнання жанру. Крім того, він звернув увагу на те, що в теорії жанру переваги надаються вивченню окремих із них, а не «кордонів, які розмежовують різні жанри»¹³³. Вчений накреслив вагомість типологічного підходу як найбільш перспективного у галузі жанрології.

Здійснюючи огляд здобутків у галузі вивчення жанру на 1972 рік, П. Хернаді обирає шлях динамічного зіставлення різних концепцій. Цей вибір не випадковий, адже жанр є категорію, що історично укладалася в людській практиці тлумачення мистецтва, тож для жанру дуже багато важить збереження такої історичної тяглості його усвідомлення, так само, як і збереження традиції інтерпретування. П. Хернаді є представником такого послідовного представлення жанру у теорії, без оминання провідних постатей провідних постулатів теорії жанру. Дж. Джойс, на його думку, визнавав існування (чи співіснування) епосу, лірики та драми, і у своєму творі «Портрет художника в юності» представив вишукані зразки співіснування цих родових ознак тексту. Т.С. Еліот у трактаті «Три голоси поезії» запропонував концепцію триголосся тексту: перший голос є прерогативою лірики як «підслуханого монологу»; другий голос добре описаний у термінах наратології; третій є рушієм драми¹³⁴. Неоарістотелівська критика жанру (чиказька школа) привабила П. Хернаді тенденцією до виструнчення жанрової системи, зокрема тим, що поділяла літературу на міметичні та дидактичні жанри. Елдер Олсон, яскравий представник неоарістотелівської школи, заявляв, що у дидактичних видах мистецтва все має бути підпорядковане доктрині, а у міметичних - навпаки, затягнене у сюжет, у подієвість. Пороте, на думку П. Хернаді, грейнівський аналіз «Тома Джонса» як роману з комічним сюжетом засвідчує в ньому більшого арістотелівця ніж прагнуть новітні представники цієї школи.

¹³³ Hemadi Paul. Beyond Genre. New Directions in Literary Classificatrion. - London. 1972.-P.184.

¹³⁴ Див.: Hemadi Paul. Order without borders: Recent Genre Theory in the English-speaking country // Theories of Literary Genre. Ed. by P. Strelka. Yearbook, of Comparative Criticism. Vol. VIIІ. - The Pennsylvania State University Press, University Park and London, 1978. - P. 192-208.

Найбільше ж уваги Хернаді приділив Нортропу Фраю, проте це не завадило йому висловитись надзвичайно критично щодо останнього: «Фраєвське історичне пояснення «тем» літератури як дислокація версій їх архетипів є мало переконливою. Проте його ремейк теми - термін Н. Фрая походить від арістотелівського «dianoia», який за звичай перекладається як «думка» - став великим стимулом. Н. Фрай заперечив, що протікання сюжету або міфа детермінується темпоральністю форми дії як послідовності гіпотетичних подій, що тема або dianoia утримують дію разом, водночас, становлячи квазипросторовий патерн смислу»¹³⁵. Тематична детермінація жанру, на думку П. Хернаді, була подана Н. Фраєм достатньо аргументовано, що спровокувало численні звернення до жанру у цьому аспекті (він писав це ще до появи праці Ц. Тодорова «Вступ до фантастичної літератури» та багатьох інших). П. Хернаді дає оригінальне тлумачення жанрам в інтерпретації Н. Фрая далі: «Хоча всі жанри врешті вивершуються, особливо завдяки винаходу друку, адже нині друкується все, що може існувати у формі запису, концепт «радикального уявлення» Н. Фрая як критерій для родової відмінності постає у світлі його дотепної аналогії до клавіатури»¹³⁶. У чистому вигляді, з індивідуального «радикального уявлення» мають поставати епос, белетристика, лірика й драма. Книга Н. Фрая «Анатомія критики» «пов'язала вірш, що регулярно породжується за зразком, з епосом та логічно простою прозою - белетристикою, багатослівність потоку свідомості - з лірикою, і завдяки постійному задоволенню стилю у характерах та ситуаціях «внутрішню белетристику» - з драмою»¹³⁷. П. Хернаді звертає увагу саме на суміжні форми: ліро-епіка, ліро-белетристика тощо. Цінність Н. Фрая для нього полягає в тому, що він дав ключ до розуміння саме таких дифузних жанрових форм. Постаттю Н. Фрая дослідник і завершує свій огляд.

На останок лише зауважу, що в своїй пізній праці присвяченій проблемам навчання студентів¹³⁸, П. Хернаді висловив думку про вагомість жанрових категорій у процесі навчання, про незамінність їх.

¹³⁵ Hemadi Paul. Order without borders: Recent Genre Theory in the Englishspeaking country // Theories of Literary Genre. Ed. by P. Strelka. Yearbook of Comparative Criticism. Vol. VIII. - The Pennsylvania State University Press, University Park and London, 1978. - P. 205.

¹³⁶ Ibid. - P. 205.

¹³⁷ Ibid. - P. 206.

¹³⁸ Див.: Hemadi Paul. The Aims of Discourse Revisited: Reading and Writing beyond Genre // ADE Bulletin. - Winter 1987. - 27-29 // http://www.mla.org/ade/bulletin/n088/088027.htm

Жанр в його розумінні є неперехідною цінністю. Дослідник зауважує: «Поняття жанру - узагальнення, яке походить від нашого сприйняття схожості серед різних текстів. Починаючи з числа шляхів, якими тексти можуть нагадувати, що подібність один до одного фактично нескінченна, всі тексти потенційно беруть участь в нескінченному ряду родових замовлень текстового всесвіту. Якась схожість з'являється як виступаюча достатньо, проте визначення жанру залежить від перспективи класифікатора, яка у свою чергу - від того, якій серед декількох точок зору він надав здійснення або здобула її історична ситуація і критична традиція»¹³⁹. Хернаді пише, що всі тексти слід визнати некласифікативними, внутрішньо унікальними. Ми просто пропускаємо кожний унікальний текст через категоріальну сітку, зокрема жанрову. «Як догматичний захисник, так і скептичний супротивник подумують про жанрові поняття як набір ящиків, де в кожному передбачається певний набір раз і назавжди розкладених властивостей, яким тексти відповідають. Ніхто з них не може прийняти очевидний парадокс, що ми часто неявно але завжди оперативно використовуємо концепцію жанрів, що енергійно взаємодіють і тому складають динамічну структуру історично, змінюючи очікування, без яких, проте, ніякого специфічного досвіду прочитання не було б тут і зараз. У контрасті, найбільш освічені жанрові теоретики указують після їх безпосередніх турбот і вимушують нас зосередитися на запропонованих категоріях в межах галактики текстів і прочитань, але не на передбачуваних межах між літературними жанрами. Для цього, близько п'ятнадцяти років тому, я засновав «За межами жанру» - відповідний заголовок - для критичного огляду нових напрямів в літературній класифікації»¹⁴⁰. Остання фраза свідчить, що П. Хернаді не поступився своїми позиціями щодо жанру, вважаючи їх переконливими і в умовах постмодернізму. Кожен письменник/читач має усвідомлювати, що знаходиться в ситуації «за межами жанру», і лише від нього залежить жанрова визначеність прочитаного/створеного тексту. І ось тут йому придасться жанрологія, весь Мсторичний простір.

Вулканічна теорія жанру, представлена Полем ван Тігемом, також належить до психологічних теорій жанру. Назва виникла тому, що П. ван Тігем¹⁴¹ заявив, що написання твору подібне до виверження вулкана, непередбачуване й невмотивоване.

¹³⁹ Ibid.

¹⁴⁰ Ibid. - http://www.mla.org/ade/bulletin/n088/088027.htm

¹⁴¹ Див.: Tieghem Р. van. La question des genres littereires. - Helicon, t.l. Amsterdam - Haage, 1938.

Прибічники такого погляду на мистецтво вважали жанр гамівним у процесі творчості. На жаль, вулканічна теорія у нашому регіоні ніколи не була надто популярною Своїм завдання П. ван Тігем поставив конкретизацію психологічних відношень у літературному жанрі. Дослідник вводить поняття «психологічного підґрунтя», яке формує вибір того чи іншого жанру письменником. Реабілітуючи жанр за допомогою теорії «психологічного підґрунтя», П. ван Тігем відзначив, що динаміка зміни окремих жанрів цілком залежна від «психологічного підґрунтя» автора. Він також довів, що типи творів повторюються внаслідок реально існуючих і повторюваних особливостей письменницького обдарування. Основні ідеї щодо «психологічного підґрунтя» він висловив ще на Ліонському конгресі 1939 року, де об'єктом вивчення став жанр, кризу якого конгрес і констатував. Вагомість вулканічної теорії відзначала Л. Чернець: «Увага до читача, публіки як адресата, врахована так чи інакше письменниками, до комунікативних проблем літератури є цінним боком концепції. Вразливий її момент - визнаний всіма дослідниками розрив між типологією та історією жанрів як конкретних літературних утворень, що мають свою поетику»¹⁴².

¹⁴² Чернець Л.В. Литературные жанры. - M.: МГУ, 1982. - С. 52.

Література

Hernadi Paul. Beyond Genre: New Directions in Literary Classification. - Ithaca and London, 1972.

Hernadi Paul. Order without borders: Recent Genre Theory in the English-speaking country // Theories of Literary Genre. Ed. by P. Strelka. Yearbook of Comparative Criticism. Vol. VIII. - The Pennsylvania State University Press, University Park and London, 1978- P. 192-208.

Hernadi Paul. The Aims of Discourse Revisited: Reading and Writing beyond Genre// ADE Bulletin. - Winter 1987. - 27-29// http://www.mla.org/ ade/bulletin/n088/088027,htm

Tieghem P. van. La question des genres littereires. - Helicon, t.l. Amsterdam - Haage, 1938.