Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Теорія літературних жанрів - Жанрова парадигма сучасного зарубіжного роману - Бовсунівська Т. В 2009
Структуралістські теорії жанру
Спрямування жанрології у західному літературознавстві ХХ-ХХІ століть
Всі публікації щодо:
Теорія літератури
Найменше можна було сподіватись, що жанрова теорія буде збагачуватись за рахунок структуралізму, постструктуралізму та подібних методик. Проте факт є фактом, навіть структуралістські теорії не залишились байдужими до проблеми жанру. Структуралістські концепції жанру на перший погляд видаються розмаїтими і несхожими одна на одну, проте всі вони віддають належне російському формалізму, та прагнуть розмежувати зміст та форму, прозу та поезію, утворити універсальну жанрову типологію тощо.
Саме у річищі розмежування змісту та форми написана розвідка Н. Пірсона «Літературні форми та типи, або захист Полонія» (1940). Наведене в ній визначення жанру стає дуже популярним у західній науці, настільки популярним, що Р. Уеллек та О. Уоррен, а також М. Верлі використали його в своїх «Теоріях літератури». Оскільки Н. Пірсон вважав єством літературної праці утворення принадної художньої форми, то завдання художника він вбачав у «конструкції відповідної архітектури, і його творіння не матеріал, але форма»143. Для Н. Пірсона неістотними були соціологічний та біографічний методи літературознавства, оскільки, на його думку, вони не вивчали форму, а перебували на манівцях науки. Поняття «змісту» у його теорії заступило «матеріал».
Р. Уеллек та О. Уоррен також розглядають жанр як форму. Вони дивились на жанр як на суму встановлених правил. Розділ їхнього підручника про жанр побудований таким чином, що там можна зустріти декілька визначень жанру, які рухаються від великих узагальнень до менших, тобто у бік конкретизації. Зокрема, на початку цього розділу ми зустрічаємо таке визначення жанру: «Літературний жанр - це інститут, в тому є сенсі, в якому інститутом є церква, університет або держава. І існує літературний жанр не у тому сенсі, в якому існує тварина або, скажімо, будинок, а саме - як інститут, як заклад»144. Теорія жанрів - це своєрідна впорядкованість, яка виструнчується як логічна схема класифікації категорій літературного процесу.
Р. Уеллек та О. Уоррен відштовхуються від Аристотеля та Горація, що становить традицію в жанрології, беручи за основу поділ літератури на роди (трагедія та епос). Авторам ближче Аристотелева схема: епос, драма і лірика. Дослідники звертають увагу на той факт, що протягом століть різні вчені прагли з'ясувати, як проза, поезія та драма розрізняються з найрізноманітніших точок зору.
143 Pearson N.H. Literary Forms and Types or a Defence of Polonius. - N.Y., 1965. - P. 63.
144 Уэллек P., Уоррен О. Литературные жанры // Теория литературы. - М.: «Прогресс», 1978. - С. 243.
Важливим є те, що Р. Уеллек та О. Уоррен наголошують на історичних видозмінах у творенні, виконанні та сприйнятті мистецтва: «Прочитання елегійної та ямбічної поезії супроводжувалось грою на флейті, а мелічної - на лірі. Зараз же переважно вірші та романи читаються про себе...»145. Дуже серйозне ставлення до жанру було у XVІІ - XVІІІ ст., коли більшість жанрів були канонізовані, а провідним гаслом постало: жанри не можна змішувати. В канон Буало входили жанри: пастораль, елегія, ода, епіграма, сатира, трагедія, комедія, епос. Проте теорія класицизму не займалась осмисленням природи жанрових категорій. Теоретики доби класицизму займались дослідженням ієрархії жанрів, виявленням нових жанрів та наповненням жанру, Система класицистичних жанрів вражає раціоналізмом та виваженістю так само, як і авторитарністю.
Ще одне визначення жанру Р. Уеллек та О. Уоррен наводять після екскурсу в історію жанру: «...Жанром можна умовно вважати групу літературних творів, в яких теоретично виявляється «зовнішня» (розмір, структура) та «внутрішня» (настрій, відношення, задум, іншими словами - тема та аудиторія) форма»146. У цьому визначенні вирішальним для жанру є співвідношення між «зовнішньою» та «внутрішньою» формою. Хоча в книзі «Теорія літератури» автори не наводять чіткого визначення, що криється під цими поняттями, можна зрозуміти, що вагомість їх для дефініції жанру, як і для загального визначення поняття «літературності», є надзвичайно вагомим. Наведене визначення жанру не є остаточним. Вчені використали у підручнику метод укладання дефініцій шляхом нагромадження концептуальних видозмін у сприйнятті категорії жанру протягом століть.
У XIX ст. концепція жанрів значно трансформується, оскільки змінюються соціальні та культурні форми їх побутування: «З одного боку, з помітним збільшенням аудиторії у XIX ст. жанрів стало більше. З іншого, - з появою дешевих видань життя жанрів стало швидкоплинним, вони стали зазнавати стрімких перетворень»147. Жанр страждає від швидкої зміни літературних смаків.
145 Там само. - С. 245.
146 Там само. - С. 248.
Р. Уеллек та О. Уоррен наголошують, що класичні та сучасні жанрові уявлення істотно відрізняються. «Класична теорія жанрів - за своєю суттю теорія спрямовуюча та навчаюча, при цьому її правила - зовсім не непотрібна впертість, хоча до цього часу їх саме так і сприймають. Згідно класичної теорії, один жанр не просто відрізняється від іншого за своєю природою і предметом зображення, але ще й не повинен з ним змішуватися, має існувати сам по собі. У цьому сенс знаменитої доктрини "чистоти жанру", або "genre tranche"»148. «Чистота жанру» потребувала стилістичного узгодження та ретельного підбору стилістичних елементів. В основу такого уявлення покладено було принцип сполучності жанрових засобів, кожному жанру відповідав свій ансамбль таких засобів, включаючи й певний емоцій лад. Крім того, класична теорія жанрів була ще й суспільно диференційована. Автори наголошують на тому, що класична схема жанрів не була досконалою, що в її жанрову ієрархію включались далеко не всі жанри, декотрі класи цисти просто відмовлялись помічати. Тому вона не придатна для користування у наш час.
Сучасна теорія жанрів укладалась на противагу класицистичній і тому її провідні уявлення дещо суперечать їй. Зокрема, за сучасними уявленнями жанри можуть змішуватися у будь-яких варіантах. Нині наголос робиться не на відмінностях різних жанрів, а на виявленні спільних рис. Жанр повинен впізнаватися читачем та мати елемент новизни. При чому, чим цієї новизни більше, тим краще для розвитку жанру. Р. Уеллек та О. Уоррен представили ще одне визначення жанру: «...Жанр можна тлумачити ще і як суму естетичних засобів, доступних атвору та вже відомих читачеві»149.
Дослідники висловити структуралістський погляд на природу літератури, пропагуючи переваги «внутрішньої» форми у розвитку жанру над «зовнішньою». Для структуралістських підходів характерне перебільшення функціональності іманентних чинників літератури. Р.Уеллек та О. Уоррен намагаються перерахувати ці «внутрішні» іманентні закони розвитку художньої форми.
147 Уэллек Р., Уоррен О. Литературные жанры И Теория литературы. - М: «Прогресс», 1978. - С. 49.
148 Там само.-С. 251.
149 Там само. - С. 252.
Спираючись на праці В. Шкловського та А. Жоля, вони схильні думати, що література повинна постійно одержувати «щеплення примітивізму», тобто складні літературні форми мають розвиватися за рахунок простіших. А. Жоль навіть дав перелік таких простих форм, якими живиться велика література: легенда, сага, міф, загадка, прислів'я, випадок, казка, жарт.
Підсумовуючи все сказане, Р. Уеллек та О. Уоррен приходять до висновку, що теорія жанрів є однією з основних проблем історії літератури, проте в ній ще не все з'ясовано до кінця. Невирішеною лишається проблема безперервності жанрового розвитку; непрояснені провідні закони цього розвитку. Автори наполягають, що такі закони мають бути виведеними із іманентної структури літератури.
Ян Мукаржовський (1891-1975) - чеський літературознавець, представив також структуралістське бачення родів літератури. Зокрема, у трактаті про розвиток чеського вірша він приділив увагу ідентифікації прози та поезії цілком у дусі російського формалізму.
Лірику та епіку він назвав провідними родами літератури. Лірика й епіка по-різному тематично проявляються. В епосі основним способом організації мотивів є послідовність у часу. «В ліриці часової послідовності немає»150. В ліриці зв'язок між мотивами послаблений, зато посилена суб'єктивність. Епіка також не позбавлена відчуття творчого суб'єкта, іноді подрібнення теми сприяє його більшому виявленню. «Ліричність» у літературознавстві, зауважує Ян Мукаржовський, часто вживається як майже синонім до «суб'єктивність». «З'явились спроби ввести «лірічне» як особливу естетичну категорію»151. Можна зустріти вірші з часовою послідовністю описуваних в них подій.
Втім, визначення лірики, до якого, врешті-решт, приходить Я. Мукаржовський, досить таки тривіальне: «Лірика може бути також визначена як поетичне мистецтво переважно мовне»152. Традиційним для структурних підходів є прагнення визначити явища літературні через мовні. За Я. Мукаржовським, головна тема складає каркас всієї конструкції, а мова відіграє другорядну, підпорядковану роль.
150 Мукаржовский Ян. Лирика // Структурная поэтика. - М.: «Языки русской литературы», 1996. - С. 251.
151 Там само.-С. 252.
152 Там само. - С. 252.
У ліриці ж все навпаки, адже там різні мовні елементи, не виключаючи й фонем, можуть мати композиційне значення. Лірика має більшу схильність, ніж епіка, до мовних деформацій. «З підвищеною поетичною активністю мови пов'язане в ліриці номінативне значення поетичних образів (тропів) при найменуванні предметів та дій. Значення мови в ліричному творі може наростати аж до повного витіснення теми...»153. Ще одну особливість лірики наголошує дослідник - паралельність мотивів.
Аналізуючи структуралістські теорії жанру, Л. Чернець писала: «Структуралістська теорія відображала та одночасно породжувала відповідну літературно-художню практику, позитивно оцінювала процес "деперсоналізації", "безособистісності" творчості, що охопив всі роди та жанри. Цей процес, який виразився у "знищенні" персонажа і сюжета в модерністському романі, приводив до розмивання родових та жанрових відмінностей. Теоретики структуралізму, зі свого боку, "закривали" проблему жанрів, розчиняючи всі види літературної творчості у загальному понятті "письмо"»154. На факт «розмивання» жанрових кордонів у французькому структуралізмі звернув увагу і Л. Андрєєв. Прагнення структуралістів відійти від старих літературознавчих категорій, представити інші, в яких література б мала вигляд теоретичного одкровення, певного інтелектуального поступу, робилося з метою вирвати літературознавство з кола емпіричних дисциплін та надати йому вигляд точної науки.
153 Чернець Л.В. Литературные жанры (проблемы типологии и поэтики). - М.: МГУ, 1982. - С. 56.
154 Там само. - С. 253.
Література
Уэллек Р., Уоррен О. Литературные жанры // Теория литературы. - М.: «Прогресс», 1978. - С. 242-255.
Мукаржовский Ян. Лирика // Структурная поэтика. - М.: «Языки русской литературы», 1996. - С. 251-253.
Щеглов Ю.К. К описанию структуры детективной новеллы //Жолковский А. К., Щеглов Ю.К. Работы по поэтике выразительности. - М.: «Прогресс», «Универе», 1996. - С. 95-112.
Грейнас Альгирдас-Жюльен. Структурная семантика. Поиск метода. - М.: «Академический проект», 2004. - 366 с.
Pearson N.H. Literary Forms and Types or a Defence of Polonius. - N.Y., 1965.
