Теорія літературних жанрів - Жанрова парадигма сучасного зарубіжного роману - Бовсунівська Т. В 2009

Рецептивна теорія жанру: Ханс-Робертяусс
Спрямування жанрології у західному літературознавстві ХХ-ХХІ століть

Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Ханс-Роберт Яусс (1922-1997) - професор Констанського університету, засновник школи рецептивної критики. У трактаті «Середньовічна література і теорія жанрів»²⁰⁷ (1970) виклав рецептивну теорію жанру. Відштовхуючись від Б. Кроче та російських формалістів, Х.Р. Яусс повертається до проблеми розподібнення родів літератури, якою вони активно займались. Він звертає вагу на той факт, що за допомогою тріади епос - лірика - драма неможливо описати жанровий склад середньовічної літератури. Х.Р. Яусс пропонує відійти від псевдонормативного поняття жанру, витлумачуваного у дусі брюнетьєрівського еволюціонізму.

²⁰⁷ Див.: Jauss H.R. Literature medievale et thtorie des genres // Poelique - 1970.P.79-101.

На думку дослідника, «відмовившись від естетизму іманентної критики, яка сприяла появі маси монографічних праць, які не відповідали на питання про синхронні та діахронні відношення між літературними творами, нова історико-герменевтична і структуралістична теорія почала сучасний науковий етап їх дослідження»²⁰⁸. Тобто Х.Р. Яусс констатує, що стан вивчення жанру на кінець XX ст. можна охарактеризувати як своєрідну кризу, що ця теорія повинна знайти нові напрями та підходи, зокрема врахувати комунікативний аспект літератури. Тут же він апелює до російських формалістів, які дуже вдало, на його думку, почали розробляти методи діахронічного та синхронічного зв'язку між жанрами, що корисно застосувати ідо середньовічної літератури.

У формалістичній теорії жанрів проглядало прагнення відірватися від лінійного кумулятивного розгортання літературної еволюції. Історичну еволюцію слід розуміти як періодичне чергування домінуючих фаз літературних жанрів у безпосередньому змаганні із сусідніми жанрами. Концепт «ієрархії жанрів» Яусс згоден визнати лише за умови, що ця ієрархія буде постійно змінюватись. Звичайно, тоді втрачає сенс побудова жанрової ієрархії, а набувають - жанрові зв'язки, функції, структура (те, що у випробуваній ієрархії зазвичай мислиться лише «матеріалом») тощо. Саме таку динамічну теорію жанрів він і прагне утворити, або хоча б виробити підходи до такого бачення літературного процесу.

З цією метою й використовуються діахронічний та синхронічний аналіз. Із діахронічних позицій стадіальність домінування певного жанру реалізується в трьох фазах: канонізація, автоматизація та зміна функції. Згідно з цією схемою жанри набирають виструнчених розвинутих форм, які узаконюються літературною епохою, доводяться до автоматизму та починають втрачати свою ефективність аж до того, що зовсім заміщаються іншими жанрами, «часто тими, що сягають до народного джерела, та витісняються на периферію, якщо не обновляються за допомогою використання тем або прийомів, до того заборонених, або за допомогою запозичень сюжетів і функцій, взятих з інших жанрів»²⁰⁹. Зміна ж функцій або пристосування функцій інших жанрів демонструє синхронічний зріз літературної системи епохи. Жанри виконують вагому місію всередині системи літератури - пов'язують окремий твір із системним цілим.

²⁰⁸ Яусс Ханс-Роберт. Средневековая литература и теория жанров // Вестник МГУ. Серия филология. - 1998. — № 2. - С. 98.

²⁰⁹ Яусс Ханс-Роберт. Средневековая литература и теория жанров // Вестник МГУ. Серия филология. - 1998. - № 2. - С. 115.

Х. Р. Яусс застосовує до жанрової теорії рецептивне поняття «горизонту очікуваного»²¹⁰. Горизонт очікуваного спочатку об'єктивізує давно знайомі читачеві жанрові форми, а потім поступово їх руйнує, пропонуючи натомість зовсім нові форми, - тільки в такій послідовності можлива рецептивна картина жанру. «...Той "горизонт очікуваного", який створюється для читача традицією або низкою вже відомих творів та особливим станом розуму, викликаним цим новим твором, його жанром та його правилами гри»²¹¹. Оскільки художнього твору, який би існував у інформаційній порожнечі, не існує, то треба визнати, міркує Х.Р. Яусс, що кожен твір таки має належати до якого певного жанру. «Якщо замінити субстанціоналістське розуміння жанру (жанр як ідея, що появляється в кожному індивідуумі та здатна повторюватися лише як жанр) історичним поняттям наступності..., відношення окремого тексту до низки текстів, що утворюють жанр, постане як безперервний процес творіння та модифікації певного горизонту. Новий текст створює у читача (слухача) горизонт очікування і правила, які він знає завдяки попереднім текстам і які відразу піддаються варіаціям, ректифікація, модифікаціям, але іноді просто репродукуються»²¹². Варіація та ректифікація визначають параметри жанрового простору, у той час, як модифікація та репродукція - межі жанрової структури. Жанр є таким же наслідком літературної та загальнокультурної комунікації, як і решта літературознавчих категорій, якими користується сучасна критика. Переваги яуссівської жанрової теорії саме в тому, що він зміг передбачити рухливість жанру, орієнтуючись на невпинний розвиток всіх художніх форм як форм комунікації, яка ніколи не може зупинитися.

²¹⁰ Термін «горизонт очікуваного» добре розкритий Драновим: «Горизонт очікуваного - термін рецептивної естетики, що позначає комплекс естетичних, соціально-політичних, психологічних та інших уявлень, як визначають відношення автора і - внаслідок цього - твору до суспільстві (та до різних видів читацької аудиторії), а також відношення читача де твору, яке зумовлює таким чином як характер впливу твору на суспільство так і його сприйняття суспільством. Це центральне для теорії Х.Р. Яусса поняття диференціюється у нього на горизонт очікуваного, закодований у творі, і горизонт очікуваного читача, заснований на його уявленнях про мистецтво і суспільство. В ході взаємодії цих двох горизонтів і здійснюється рецепція твору та формування естетичного досвіду читача» (Терминология современного зарубежного литературоведения (Страны Западной Европы и США). - М., 1992. - С. 33-34).

²¹¹ Яусс Ханс-Роберт. Средневековая литература и теория жанров // Вестник МГУ. Серия филология. - 1998. - № 2. - С. 99.

²¹² Там само. - С. 103.

У трактаті «Історія літератури як провокація літературознавства» Х.Р. Яусс також торкається жанрів, інтерпретуючи їх через категорії рецептивної критики, зокрема «горизонт очікуваного». Наголошуючи, що твір не існує у інформаційному вакуумі, дослідник називає важелі розпізнання жанру читачем: текстуальні стратегії, відкриті та приховані сигнали, звичні характеристики та угадувані алюзії «збуджує у читачеві якісь емоції, самим своїм «початком» пробуджує очікування «середини і кінця», які можуть залишитися незмінними, змінитися, повністю зникнути або навіть іронічно зреалізуватися у процесі читання по законам, які визначає жанр твору»²¹³. Оці то очікування читача від жанрової форми, навіяні самим текстом, й складають категорію «горизонту очікування». «...Процесе постійного встановлення та змінювання горизонту очікування також визначає відношення кожного індивідуального тексту до послідовності текстів, що утворює жанр. Новий текст пробуджує в читачеві горизонт очікувань і правил, відомих за більш ранніми текстами, які варіюються, коректуються, змінюються або просто відтворюються. Ступінь варіації і корекції визначає масштаб, зміну або відтворення меж жанру та його структури»²¹⁴. Жанр Х.Р. Яуссом розуміється в контексті досвіду естетичного сприйняття, без якого рецепція неможлива. Він не прагне, як Ж. Дерріда чи Б. Кроче, позбутись цієї класичної літературознавчої категорії як незручної, навпаки, Х.Р. Яусс апелює саме до «класичності» жанру, яка відбивається в свідомості і читача, і письменника як сума ознак, що знаменують утворення певного жанру.

Погляд Х .Р. Яусса на жанр значно різниться від всього попередньо відомого науці, він по-іншому розуміє саму ідею «жанру». Х. Р. Яусс не є прихильником субстанціональної концепції жанру, оскільки жанр бачиться йому чимось тимчасовим, «перехідним». Вчений вважає, що ми стоїмо на межі нагальної потреби удесубстанціональності класичної канонічної схеми жанрів.

²¹³ Яусс Г.Р. История литературы как вызов теории литературы //Современная литературная теория. Антология. - М.: «Флинта», «Наука», 2004. - С. 194.

²¹⁴ Там само. - С. 194-195.

Проводячи паралель до лінгвістики, Х.Р. Яусс пропонує розглядати літературні жанри не як класи в логічному сенсі, але як історичні групи або сім'ї. Він вважав за доцільне звільнитися від ієрархічного порядку обмеженого числа жанрів, схема яких була запропонована ще у античні часи та використовується донині, як і позбутись нашого внутрішнього тяжіння до ієрархізації жанрів.

Насамперед вчений запропонував подивитися на текст у ряду таких же текстів. Це може бути послідовність текстів одного автора чи спільних стильових проявів, чи історії певної теми. Крім того, один і той же твір можна розглянути під кутом зору різних жанрів. Для поглиблення аналізу він ввів поняття «домінанти», проте воно вже існувало у російському формалізмі, в трудах Б. Томашевського та Ю. Тинянова, думки яких він шанував, а останнього - часто цитує у даному трактаті. Х.Р. Яусс писав: «Введення поняття домінанти, що організовує складну систему твору, дозволяє надати надзвичайну методологічну продуктивність явищу, що називають "змішанням жанрів", яке в класичній теорії було лише негативним антиподом "чистих жанрів"»²¹⁵. Дослідник також запропонував розрізняти жанри за функцією, адже вона може бути залежної (супровідною) або незалежною (конститутивною). Чисельність критеріїв виділення та характеристики жанру у Х.Р. Яусса надзвичайно велика, що убезпечувало від більшості помилок, які робилися стосовно жанрів середньовічних романських текстів. У жанровій теорії Х.Р. Яусса передбачено перетинання синхронічної (у структурі, що не піддається взаємній підстановці елементів) та діахронічної (як стійкої послідовності) історії жанру. Логічний підхід, характерний для Аристотеля та всієї античності, він вважав спрощеним. Чи не найвагомішою характеристикою жанру визнав здатність жанру до конституювання тексту.

Теорія Яусса має той сильний бік, що в ній передбачена перевірка спостережених результатів методом підстановки, або як каже він сам, «випробування заміною». Наприклад, якщо треба увиразнити відмінність між фейною казкою та новелою, варто утворити штучні опозиції між ними, зокрема перенести казкову принцесу до новели, щоб різниця стала відчутною.

Вагоме місце в його теорії посіли поняття «історичності» та «історизації». Будучи противником телеологічних схем жанру,

²¹⁵ Яусс Ханс-Роберт. Средневековая литература и теория жанров // Вестник МГУ. Серия филология. - 1998. - № 2. - С, 100.

Х.Р. Яусс подав таке розуміння цих термінів, яке ніяк не може бути похідним від телеологічної картини світу, будь-яка загаданість наперед чи божественна визначеність відкидалися нам рішуче. Під «історичністю» жанру дослідник розумів варіації, розширення, виправлення, що вносяться в літературний твір в процесі створення його жанрової структури і цей процес може бути дуже тривалим аж до повного його витіснення новим жанром. Органіцистська схема Ф. Брюнетьєра відкидається так само рішуче, оскільки закони розвитку жанру не є аналогом до розвитку живих істот, та й сама еволюція жанру має перервний характер, що неможливо в органічному середовищі. «Якщо дотримуватися фундаментального принципу історизації поняття форми і розглядати історію літературних жанрів як часовий процес безперервного становлення та зміни горизонту очікуваного, треба замінити всі образи еволюції, зрілості та згасання нетелеологічними поняттями, які дозволяють оперувати обмеженим числом можливостей». При такому підході літературний шедевр будуть визначати модифікації жанрового горизонту - від зародження до повного вичерпання. «Насправді принцип історизації поняття форми вимагає не лише відмови від субстанціолістського уявлення про жанр як сукупність постійного числа непорушних якостей. Також необхідно позбутись ідеї сполученості жанрів, замкнених на собі, і шукати їх міжжанрові зв'язки, які у даний історичний момент і складають літературну систему»²¹⁶. Історизація жанру інтерпретується Х. Р. Яуссом як їх рецепція, літературні жанри під цим кутом зору перебувають під впливом діалектики попередньої та наступної історії. Трансформація жанру може розглядатися з позицій наступної історії, у світлі якої вся попередня і постає саме як суцільна трансформація. Сутність жанрової рецепції, як і будь-якої, полягає у невпинному розвитку художньої форми. Горизонт очікуваного жанру утворюється при наявності такого горизонту в минулих історіях даного жанру.

Х.Р. Яусс підіймав і проблему жанроутворення, продемонструвавши при цьому неабияку обізнаність як у сфері літератури доби Середньовіччя, так і у сфері попередніх теорій жанрового утворення.

²¹⁶ Яусс Ханс-Роберт. Средневековая литература и теория жанров // Вестник МГУ. Серия филология. — 1998. - № 2. - С. 114.

Проте його концепція жанроутворення заснована на уявленні про невпинний рух жанру, вона збагатила науку версіями жанрового розвитку як послідовності у рецепції формозначень, що покликаються до життя за певних історичних умов. Так, форма нового жанрового утворення може походити від структурних модифікацій, коли групу вже існуючих простих жанрів можна об'єднати за якимось іншим, вищим, організаційним принципом. Класичним зразком такого новоутворення є тосканська новела, створена Боккаччо, - «Декамерон». На його думку, Боккаччо синтезував нову жанрову форму із старих наративних та дидактичних жанрів, як то: «приклад», фабліо, легенда, міракль, ле, східні оповідання, любовна казуїстика та ін. «Боккаччо переніс все це тематичне та формальне розмаїття у стійку структуру нового жанру а допомогою трансформації, правила якої можуть бути визначеними як темпоралізація сюжетних схем - з точки зору форми, і як проблематизація моральних норм - з точки зору змісту»²¹⁷. Шлях від старих наративних та дидактичних норм до жанрової структури новели дослідник описує через опозиції однополюсні/двополюсні персонажі, типова дія/виключний випадок, однозначний/амбівалентний, трансцендентна фатальність/автономія людини.

Жанрова теорія Яусса стосується навіть тих творів, які в межах інших теорій не охоплені. Зокрема, народні жанри середньовічної літератури розвивались поза будь-яким каноном, навіть протиставляли себе цим канонам, поте вони також утворюють певну систему, яку можна виділити шляхом аналізу їх іманентної поетики. «Там, де не існує усталеної та описаної жанрової норми, необхідно виявляти структуру жанру, вивчаючи різні тексти, завжди передбачаючи можливість виявлення жанрової сукупності або ж якоїсь системи регуляції текстового ряду»²¹⁸. До будь-яких класифікацій жанрів він ставився неприязно, вважаючи, що цей аспект жанрології себе вичерпав, тож надальше копирсання у систематизаціях є не чим більшим, як спекуляцією. Х. Р. Яусс захоплюється лінгвістичними підходами. Він звертає увагу на популярність у добу середньовіччя теорії трьох родів мови Діомеда: narrativum - автор говорить від свого імені, dramaticum - говорять персонажі, mixtum - говорять почергово персонажі та автор. Діомед, побудувавши теорію родів мови на формальних характеристиках, які лежать на поверхні, похитнув схему античних жанрів. Іоанн Горландський, використовуючи його здобутки, розробив чотири принципи виділення літературних жанрів: 1) за словесною формулою (проза - метр), 2) за родом мови (теорія Діомеда), 3) за ступенем реальності оповіді (героїчне діяння - історія, вигадане діяння - казка, ймовірне діяння - повість), 4) за почуттями (трагіка, коміка, сатира). Міркування І. Горландського побудовані на спостереженні за живим літературним процесом, проте поступово його підхід був забутий, а на перше місце, зокрема у класицистичній естетиці, висунулась «Поетика» Аристотеля.

²¹⁷ Там само. - С. 107.

²¹⁸ Там само. - С. 108.

Труднощі у побудові рецептивної теорії жанрів пов'язані насамперед з тим, що чим давніша досліджувана епоха, тим менше пам'яток, документів доби до нас доходить, та й ті, що є, навряд чи можуть достовірно відтворити ті часи. Тому відтворення функцій, впливів, рецепцій періоду середньовіччя є проблематичним, а теорія жанрів вибудовується вже на цих реконструкціях, а отже, вона може виявитися хибною. Х.Р. Яусс вважав, що в цій справі може допомогти структурний підхід, а також всі методи, які здатні уточнити історичне становище та соціальну функцію творів «у пункті зустрічі синхронії». Оскільки розвиток жанрів бачився йому як перервна послідовність поза логічною мотивацією жанрологів, то він все більш наполегливо твердив, що відхід від субстанціонального розуміння жанру вкрай необхідний, тільки він може вирішити проблему нинішньої жанрової кризи. Жанр для Х.Р. Яусса - це категорія класичної палітри літературознавства, яка утворилась внаслідок накопичення естетичного досвіду людства і тому не може бути відкинута геть на підставі модерного розуміння художності, форми тощо, а навпаки саме такі випробувані часом категорії, як жанр, дають можливість реконструкції діалогу епох, часів, періодів у літературі, тобто є винятково зручним матеріалом для побудови рецептивної теорії.

Література

Jauss H.R. Litterature medievale et theorie des genres // Poetique. - 1970. - №1. - P. 79-101.

Rush О. The reception of doctrine: An appropriation of Hans Robert Jauss reception, aesthetics and literary hermeneutics. - Roma, 1997. - 420 p.

Яусс Ханс-Роберт. Средневековая литература и теория жанров // Вестник МГУ. Серия филология. - М., 1998. - № 2. - С. 98-120.

Яусс Х.Р. История литературы как вызов теории литературы // Современная зарубежная критика. - М.: «Флинта», 2004. - С. 201-225.

Яусс Х.Р. Естетичний досвід і літературна герменевтика // Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. / Під ред. М. Зубрицької. - Львів: «Літопис», 1996. - С. 278-307.

Дранов А. В. Рецептивная эстетика // Терминология современного зарубежного литературоведения (Страны западной Европы и США). - м., 1992. - С. 144-156.

Дранов А.В., Соколова Е.В. Яусс Ханс Роберт // Зарубежное литературоведение XX века. - М.: Intrada, 2004. - С. 487-488.