Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Теорія літературних жанрів - Жанрова парадигма сучасного зарубіжного роману - Бовсунівська Т. В 2009
«Домінантна» концепція жанру Б. Томашевського
Основні жанрові тенденції в радянській та пострадянському літературознавстві
Всі публікації щодо:
Теорія літератури
Томашевський Борис Вікторович (1890-1957) стоїть хоч і дуже близько до формалістів, проте й дещо окремо, що надає нам підстави розглядати його концепцію як певний етап у розвитку формалістичної теорії жанру. Він представив жанр у невпинному русі, який залежить від розвитку людської свідомості, уявлень про структур світу, політичних переконань, фактичних знань тощо. Він зосередився на аналізі ознак жанру.
Сповідуючи формалістичні підходи до аналізу літератури, Б. Томашевський проголосив центральною категорію визначення жанру домінанту: «Ознаки жанру, тобто прийоми, які організують композиційно твір, є прийомами домінуючими, тобто підпорядковуючими собі решту, необхідні при створенні художнього цілого. Такий домінуючий, превалюючий прийом іноді називають домінантою. Сукупність домінант і є визначаючим моментом в утворенні жанру»360. В потоці літературної творчості завжди спостерігається перегрупування різних прийомів. Диференціація творів здійснюється в залежності від використаних в них прийомів. Б. Томашевський виділив 3 групи диференціації прийомів: природна диференціація (коли прийоми мають внутрішню подібність), літературно-побутова (що залежить від умов виникнення, призначення та сприйняття), історична диференціація (пов'язана з традицією). Існують прийоми побудови та глобальні прийоми, навколо яких вони виструнчуються. Ці прийоми дослідник називає «відчутними», саме вони, на його думку, й визначають жанри.
Окрім таких суто структурних тлумачень Б. Томашевський визнавав також і генетичну приналежність жанру. Провідні прикмети жанру можуть істотно змінюватись, проте жанр продовжує жити «генетично». Він може зазнавати еволюційних і навіть революційних змін, як це сталось із «романом», але при цьому жанрове сприйняття його саме як «роману» лишається непохитним.
360 Томашевский Б. Теория литературы. Поэтика. С. 1. ttp://www.reader.boom.ru/tomash/tema9.htm
Дослідник вважав, що у літературі постійно спостерігається витіснення «високих» жанрів «низькими». «Це витіснення високих жанрів низькими відбувалось у двох формах: 1) повне відмирання високого жанру. Так померли у XIX ст. ода і епопея XVIII ст.; 2) проникнення у високий жанр прийомів низького жанру»361. Проникнення низьких прийомів у високі жанри може означати, наприклад, втрату низькими прийомами своїх попередніх властивостей, зокрема, комічне може функціонувати як не-комічне.
Б. Томашевський вживав поняття «канонізації жанру». Кожне нове перевтілення літературної жанрової системи потребує й нової канонізації жанру, який щойно синтезувався. Процес канонізації низьких жанрів хоча і не становить універсальний закон літератури, проте є занадто типовим. У цьому аспекті він розглядав роль епігонів, які, шаблонізуючи прийоми, винайдені геніями, створюють ефект відторгнення естетичного феномена, його ремісниче відточують, сприяючи канонізації, та провокуючи неприйняття даного прийому.
Замислюючись на можливістю класифікації жанрів, Б. Томашевський запропонував лише один варіант - він поділив всі жанри на три великі класи: жанри драматичні, ліричні та оповідні. Провідною ознакою драматичних жанрів є тяжіння до діалогу. Першими драматичними жанрами, які відомі людству, стали трагедія та комедія. У XVIII ст. драматичні жанри поповнюються італійською комедією-буфонадою, водевілем, пародією тощо. Поповнення йде переважно за рахунок ярмаркової традиції.
Ліричні жанри, за Б. Томашевським, яскраво відображають формалістичне бачення ролі обсягу, адже від початку він зазначає, що до них належать віршовані твори малого розміру. Характеризуючи віршовану мову, дослідник називає такі її прикмети: вірш є істотно деформованою мовою, в якій слова йдуть паралельними рядами, сповненими тісних смислових асоціацій та варіацій інтонаційної мелодики. Ліриці фактично невідомі фабульні мотиви. Особливістю ліричного твору є відсутність особливої акцентуації на тематичному розвитку за рахунок активного використання мотивів та їхніх варіацій. Б. Томашевський визначив три завдання ліричного розвитку: 1) введення теми, 2) розвиток теми, 3) замикання вірша. Зазвичай тема розгортається через низку пов'язаних між собою метафор. Оскільки мотиви часто бувають надто віддаленими один від одного, то Б. Томашевський прагнув дати мотивацію, яким чином різнорідні мотиви пов'язуються в спільність теми. Поширеним способом зв'язки мотивів у ліричному творі він вважав паралелізм та спостеріг кілька типів такого жанрового паралелізму: 1) тематичний паралелізм, 2) синтаксичний паралелізм, 3) строфічний паралелізм, 4) лексичний паралелізм, 5) інтонаційний паралелізм.
361 Там само.
Характеризуючи оповідні жанри, Б. Томашевський насамперед звертається до новели. Він твердить, що існують новели фабульні та безфабульні. Елементами новели, як і будь-якого оповідного жанру, названі: оповідь (система динамічних мотивів) та опис (система статичних мотивів). Дослідник вважав, що між цими двома групами мотивів завжди встановлюється певний паралелізм. Часто статичні мотиви стають своєрідними символами мотивів фабульних. Найдавнішим та найпростішим прийомом зв'язування новел слугує обрамлення (наприклад у «Декамероні» Боккаччо). Окремим різновидом новели є вставна новела, яка може бути складовою частиною роману. Приділив дослідник увагу й роману, тлумачачи його як систему новел та розглядаючи на суто структурному рівні і вирізняючи за типом структури: 1) роман з ланцюговою будовою («Мертві душі» М. Гоголя), 2) роман з кільцевою будовою («Заповіт дивака» Ж. Берна), 3) роман з паралельною будовою («Анна Кареніна» Л. Толстого). Дослідник також дав кілька варіантів кінцівок, проте з того часу так багато змінилось у романістиці, що наводити їх тут є марною працею.
Прагнучи описати найбільш загальні властивості ліричних, драматичних та оповідних жанрів, Б. Томашевський йшов шляхом виділення стійких оповідних конструктів, або як говорять зараз, наративних схем. Спираючись на наративні домінанти текстів ліричних, драматичних та оповідних, він здійснив цікаві спостереження, значно випередивши свій час.
